Справа № 1109/5903/12
Номер провадження 2/404/48/13
19 березня 2013 року м. Кіровоград
Кіровський районний суд м. Кіровограда в складі:
головуючого - судді Іванова Д.Л.,
при секретарі - Логвинюк О.В.,
за участю відповідача - ОСОБА_1,
представника відповідача - адвоката ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна,
В червні 2012 року ОСОБА_3 звернулась до Кіровського районного суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просить в порядку поділу спільного сумісного майна, придбаного під час спільного проживання в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, стягнути на її користь грошову компенсацію вартості 2\3 частини будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_2, крім того просить визнати за нею право власності на 2\3 частини квартири АДРЕСА_1 з припиненням права спільної сумісної власності на дану квартиру.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за період проживання в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 з 07 жовтня 1997 року по 27 серпня 2010 року вони разом за спільні кошти побудували незавершений будівництвом житловий будинок, розташований за вищевказаною адресою та придбали трикімнатну квартиру в м. Кіровограді, а після припинення шлюбних відносин не можуть за взаємною згодою розподілити спільне майно, просить провести розподіл майна з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини ОСОБА_6, 1999 року народження, який знаходиться на її утриманні.
В запереченнях проти позову ОСОБА_1 просить суд відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позову, мотивуючи тим, що він ніколи не був і на момент вирішення спору не являється власником незавершеного будівництвом житлового будинку, розташованого на території Новенської селищної ради, який побудований його батьком ОСОБА_7 за власні кошти, крім того зазначає, що трьохкімнатна квартира в м. Кіровограді також була придбана його батьками і оформлена на ОСОБА_3, його син ОСОБА_6 в даний час знаходиться на утриманні батьків його колишньої дружини ОСОБА_3, яка таємно та без його згоди перевезла сина на постійне проживання до республіки Вірменія, що обставини викладені ОСОБА_3 в позовній заяві не відповідають дійсності ( а.с. 19 - 20 ).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та її представник - адвокат ОСОБА_8 позовні вимоги підтримали повністю, просили суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та додаткових письмових поясненнях, які долучені до матеріалів справи, заявили клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи з приводу визначення ринкової вартості матеріалів, які були використані в процесі будівництва житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2 ( а.с. 26 ).
Після отримання повідомлення про неможливість надання висновку судової будівельно - технічної експертизи та відновлення провадження в справі в судове засідання ОСОБА_3 та її представник не з'явились, у заяві ОСОБА_8 просив відкласти розгляд справи, у зв'язку з його відрядженням за межі міста з 18 лютого по 21 лютого 2013 року, доказів, які б свідчили про поважність неявки в судове засідання, призначеного на 19 березня 2013 року не представив.
При таких обставинах суд вважає можливим вирішити спір по суті за відсутності відповідача та її представника на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів та пояснень сторін.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні позов ОСОБА_3 не визнали, просили суд відмовити в його задоволенні, посилаючись на обставини викладені в запереченнях проти позову.
З'ясувавши обставини справи в межах заявлених позовних вимог, заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи та представлені сторонами письмові докази, суд дійшов до висновку, про те, що позов ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
За змістом положень статей 3, 4 та 11 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні інтереси у спосіб, визначений законам України. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права.
Способами захисту цивільних прав та інтересів, згідно ст. 16 цього Кодексу, може бути в тому числі визнання права, примусове виконання обов'язку в натурі, припинення правовідношення тощо.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо ) самостійного заробітку (доходу).
Згідно із зазначеними нормами при вирішенні питання про визнання майна подружжя їх спільною сумісною чи особистою приватною власністю з'ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Суд встановив, що згідно договору купівлі - продажу, посвідченого 08 липня 2008 року приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_9 - ОСОБА_3 являється власником трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, яка була придбана нею під час спільного проживання в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 ( а.с. 8-9 ).
Як вбачається з свідоцтва про народження ОСОБА_1 являється батьком неповнолітнього - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с. 9 ).
Як вбачається з рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27 серпня 2010 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано, сторони зареєстровані в АДРЕСА_2, проживають окремо, спільним побутом не пов'язані.
Не оспорюють, що спірна трьохкімнатна квартира придбана ОСОБА_3 в період шлюбу та спільного проживання з ОСОБА_1 і являється об'єктом права їх спільної сумісної власності.
Положеннями ст.ст. 69-70 СК України передбачено право чоловіка і дружини на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу і в разі поділу частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ст. 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Вказаною статтею СК України встановлена можливість збільшення судом частки майна дружини, якщо з нею проживають діти, але тільки у разі недостатності розміру аліментів, які вона одержує для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_8 в ході судового розгляду стверджують, що частка ОСОБА_3 в спірній квартирі при її розподілі повинна бути не менше 2\3 її частини, оскільки квартира була придбана за рахунок раніше проданого її матір'ю ОСОБА_10 в м. Степанакерт ( Вірменія ) житлового будинку та 19 000 доларів США отриманих нею в борг 20 червня 2006 року у ОСОБА_11, а також із-за того, що у неї на утриманні знаходиться неповнолітній син ОСОБА_6
Разом з цим, як вбачається з представленої ОСОБА_1 довідки, неповнолітній ОСОБА_6 з 01 вересня 2006 року по 30 серпня 2010 року навчався в загальноосвітній школи І-ІІІ ступенів № 14 Кіровоградської міської ради і переведений в школу № 3 міста Степанакерта Нагорно - Карабахської республіки, за результатами розгляду звернень ОСОБА_1 30 квітня 2012 року до органів внутрішніх справ, у порушенні кримінальної справи по факту вивезення сина ОСОБА_6 до Вірменії стосовно ОСОБА_3 - відмовлено.
Факт того, що неповнолітній ОСОБА_6, 10 липня 2010 року з ОСОБА_3 не проживає і знаходиться на утриманні її батьків без згоди ОСОБА_1 нею оспорюється, разом з цим вона вважає, що її частка при розподілі майна з урахування інтересів дитини повинна бути більшою.
В даному випадку при вирішенні даного спору в частині поділу між сторонами спірної квартири, суд виходить з презумції рівності часток подружжя у майні, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Суд вважає об'єктивним та правильним висновок, який узгоджується з фактичним обставинами справи, про те, що частки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в спірній квартирі були рівними, у зв'язку з цим є всі підстави вважати, що сторонам, як співвласникам, належить по 1/2 частина квартири кожному, а тому позов ОСОБА_3 в цій частині підлягає частковому задоволенню.
Доводи ОСОБА_3 про збільшення її частки до 2\3 у зв'язку з утриманням неповнолітньої дитини та отримання в червні 2008 року коштів в дар для придбання спірної квартири, суд вважає безпідставними та необґрунтованими, докази які б з достовірністю могли підтвердити її ствердження, в ході судового розгляду не представлені, більш того вони спростовуються показаннями свідків ОСОБА_12, ОСОБА_7 та ОСОБА_13, які будучи попередженими судом про кримінальну відповідальність за ст. 384 та 385 КК України, пояснили суду про те, що ОСОБА_3 разом з ОСОБА_1 проживали, навчались та існували за рахунок батька та матері ОСОБА_1, які їх матеріально забезпечували, придбали їм квартиру, які оформили на ОСОБА_3
Враховуючи, що сторони проживали однією сім'єю з 07 жовтня 997 року по 27 липня 2010 року, тому необхідно враховувати, що на підставі ч.1 та ч.2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, і не мають зворотної дії в часі.
Згідно ч. 3. ст. 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювались актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Тобто на момент виникнення відносин з відповідачем діяли акти цивільного законодавства - КпШС України та ЦК України (1963 року), в подальшому з 2004 року - СК України та ЦК України.
Відповідно до ст. 113 ЦК України (в редакції 1963 року) володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом. Кожний учасник спільної часткової власності має право на оплатне або безоплатне відчуження іншій особі своєї частки в спільному майні.
Відповідно ч.2 ст. 183 ЦК України та ч.1 ст.370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.
Частина 3 зазначеної статті вказує, що такий виділ здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 цього кодексу, а саме відповідно до частини другої у разі, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається, згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої компенсації вартості його частки.
На цьому наголошує і ч. 4 ст.71 СК України, згідно якої присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 25 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
Частиною 1 ст. 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена у натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Зокрема, виходячи з положень ст. ст. 183, 364, 367 ЦК України та роз'яснень, що містяться в п.п. 6, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок", виділ частки в натурі (поділ будинку, квартири) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.
Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку.
У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація.
Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав компенсацію, припиняється з дня її отримання ( ч.2 ст. 364 ЦК України ).
Відповідно до ст. 10 ЦПК України сторони мають рівні права щодо надання доказів і кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підстави своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Статтями 59, 60 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В ході судового розгляду позивач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_8 заявили клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи з приводу визначення ринкової вартості матеріалів, які були використані в процесі будівництва житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2, просили суд спочатку доручити проведення експертизи - експерту Науково - дослідного експертно - криміналістичного центру при УМВС України в області ( а.с. 48 - 49 ).
В подальшому після отримання судом даних про те, що дана експертна установа позбавлена можливості провести відповідне дослідження, представник ОСОБА_8, незважаючи на роз'ясненні судом значного завантаження експертів, з урахуванням досвіду розгляду аналогічних справ, наполягав на проведенні судової будівельно-технічної експертизи - експертами Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, ухвалою суду від 23 листопада 2012 року клопотання представника ОСОБА_3 задоволено, призначена судово будівельно -технічна експертиза, провадження в справі зупинено ( а.с. 54, 57, 58 - 59 ).
05 грудня 2012 року від завідувача Кіровоградського відділення ОНДІСЕ ОСОБА_14 до суду надійшов лист про узгодження термінів проведення експертизи ( а.с. 60 ).
В судовому засіданні, яке відбулось 19 грудня 2012 року ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_8 не погодились з запропонованими термінами проведення експертизи і заявили клопотання про доручення проведення судової будівельно-технічної експертизи Науково-дослідній лабораторії судових експертиз ( вул. Тореза, 27 ), при цьому зобов'язались на першу вимогу провести оплату вартості експертизи, відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в свою чергу зобов'язались надати можливість експерту оглянути спірний будинок в любий зручний для цього час, судом роз'яснено та наголошено ОСОБА_3 та її представнику ОСОБА_8 про наслідки ст. 146 ЦПК України в разі їх ухилення від проведення експертизи та відсутності оплати ( а.с. 63- 64 ).
25 лютого 2013 року на адресу Кіровського районного суду м. Кіровограда від експерта Науково-дослідної лабораторії судових експертиз ОСОБА_15, підписаного директором даної установи ОСОБА_16 надійшло повідомлення про неможливість проведення даного виду експертизи, в тому числі у зв'язку з відсутністю оплати за її проведення.
Таким чином обставини, які підлягали доказуванню, а саме ствердження ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_8 про те, що незавершений будівництвом спірний будинок по АДРЕСА_2 був побудований безпосередньо за спільні кошти ОСОБА_3 та ОСОБА_1, під час їх спільного проживання в шлюбі, а не батьком ОСОБА_7 за власні кошти, що підтвердив в судовому засіданні свідок ОСОБА_13, на принципах диспозитивності та змагальності цивільного судочинства не знайшли свого об'єктивного підтвердження в ході судового розгляду.
В даному конкретному випадку, фактичні обставини справи, а також їх належна оцінка свідчать про відсутність порушення прав ОСОБА_3 безпосередньо з сторони ОСОБА_1 в частині поділу незавершеного будівництвом, жилого будинку, що знаходиться по АДРЕСА_2 шляхом стягнення грошової компенсації, а тому її позовні вимоги в цій частині задоволенні бути не можуть, в тому числі із-за недоведеності та необґрунтованості.
Керуючись ст.ст. 60 - 63, 65 - 71 Сімейного кодексу України, ст. ст. 3, 4, 11 - 16, 20, 179, 181, 183, 190, 328, 355, 364, 365, 367 - 370, 372 ЦК України, ст. ст. 4, 10, 11, 15, 57, 60, 88, 212 - 215, 218, 292, 294 ЦПК України,
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна - задовольнити частково.
В порядку поділу квартири АДРЕСА_1, що є об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1:
- визнати право власності ОСОБА_3 на 1\2 частини квартири АДРЕСА_1;
- визнати право власності ОСОБА_1 на 1\2 частини квартири АДРЕСА_1.
Право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 - припинити.
В задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 грошової компенсації 2\3 частини вартості матеріалів, обладнання та іншого майна, що було використано в процесі будівництва будинку АДРЕСА_2 із залишенням незакінченого будівництвом будинку у власності ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер -НОМЕР_1, зареєстрованої в АДРЕСА_2 на користь держави 354, 23 грн. - судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1, проживаючого в АДРЕСА_1 на користь держави 568, 91 грн. - судового збору.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Кіровоградської області через Кіровський районний суд м. Кіровограда шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання цього рішення.
Суддя Кіровського Д. Л. Іванов
районного суду
м.Кіровограда