13 травня 2013 року справа № 810/304/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПС» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «СПС» з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001352204 від 12.12.2012 р.
Позов обґрунтовано безпідставністю, незаконністю прийняття податкових повідомлень-рішень з огляду на помилковість і необґрунтованість висновків податкової перевірки про недійсність, фіктивність і нікчемність угод укладених позивачем з ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой», ПП «Охторг» та порушень п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого було занижено податок на додану вартість.
Товариство з обмеженою відповідальністю «СПС» не погоджується з висновками перевірки Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби, вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Сторони в судове засідання не з'явилися. Представник позивача 13.05.2013 надав суду заяву про розгляд справи в письмовому провадженні.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні в разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Виходячи з вищевикладеного суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ТОВ «СПС» зареєстровано юридичною особою 10.11.2000 року Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області. Взято на податковий облік ДПІ в м. Ірпені Київської області ДПС 10.11.2000 року за № 1061.
Видами діяльності товариства є: неспеціалізована оптова торгівля, лісопильне та стругальне виробництво, виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів, виробництво дерев'яної тари, виробництво будівельних виробів із пластмас.
На підставі наказу № 726 від 29.11.2012 виданого Ірпінською ОДПІ Київської області ДПС, відповідно до п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 та п.79.1 ст.79 ПК України проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «СПС», з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой», ПП «Охторг» за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року.
За результатами перевірки 30.11.2012 року складено Акт № 1794/22-4/31204627, в якому зазначено, що зміст порушень законодавства полягає у тому, що правочини між позивачем і вказаними вище контрагентом з придбання товарів, робіт, послуг не направленні на реальне настання правових наслідків, є нікчемними, оскільки вони спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, у зв'язку з чим такі правочини не створюють правових наслідків, а тому всі бухгалтерські та податкові документи щодо придбання товарів, робіт, послуг є недійсними.
В акті перевірки встановлено, що Ірпінською ОДПІ Київської області ДПС отримано від ОВС СУ ДПС у Житомирській області лист від 27.07.2012р. № 12110/7/09-006 про контрагентів ТОВ «СПС» з матеріалами допитів засновників та директорів, матеріалами вироку суду та вироком по кримінальній справі № 72-00200, а саме: по ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой» та ПП «Охторг».
По ПП «Охторг» в акті перевірки зазначено, що на підставі протоколу допиту свідка від 27.03.2012 року старшим слідчим ОВС СУ ДПС у Житомирській області майором податкової міліції проведено допит свідка ОСОБА_1 директора та засновника ПП «Охторг» та встановлено відсутність у ПП «Охторг» та ТОВ «СПС» фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань та відсутність наміру створення правових наслідків.
По ТОВ «Леміш Груп» в акті перевірки зазначено, що на підставі обвинувального висновку від 28.02.2012р. складеного старшим слідчим ПМ ДПС у Дарницькому районі м. Києва по кримінальній справі № 72-00200 по обвинуваченню ОСОБА_2 директора та засновника ТОВ «Леміш Груп» у скоєнні злочину передбачених ч.5 ст. 27, ч.1 ст. 205, ч.2 ст.358 КК України та встановлено відсутність у ТОВ «Леміш Груп» та ТОВ «СПС» фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань та відсутність наміру створення правових наслідків.
По ТОВ «Укрземстрой» в акті перевірки зазначено, що Подільським районним судом м. Києва винесено Вирок Іменем України по справі № 1-596/11 від 09.08.2011 року по обвинуваченню ОСОБА_3 директора та засновника ТОВ «Укрземстрой», яким встановлено ОСОБА_3 винним у вчиненні злочину передбачених ч.1 ст. 205 КК України. Вищевикладене свідчить про відсутність у ТОВ «Укрземстрой» та ТОВ «СПС» фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань та відсутність наміру створення правових наслідків.
ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой», ПП «Охторг» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб.
Отже, перевіркою встановлено, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість, сформовані по взаємовідносинах з ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой, ПП «Охторг», неправомірно віднесені підприємством ТОВ «СПС» до складу податкового кредиту, чим занижено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 25856 грн., в тому числі: за лютий 2010р. на суму 153 грн., березень 2010р. на суму 13058 грн., квітень 2010р. на суму 9291 грн., червень 2010р. на суму 3354 грн.
За наслідками складеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.12.2012 р. № 0001352204.
Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами у справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину.
Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Крім того, статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Факт виконання господарських відносин може бути доказаний податковими, бухгалтерськими та іншими документами первинного обліку.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 19.08.1999 року № 996-XIV бухгалтерським обліком є процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.
У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Судом встановлено, що між ТОВ «СПС» за період 2010 року були укладені господарські взаємовідносини ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой», ПП «Охторг».
Як вбачається з матеріалів справи за період 2010 року ТОВ «СПС» (замовник) та ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой» та ПП «Охторг» (виконавець) були укладені усні угоди на поставку замовнику товару (двокамерні склопакети та пиловник). Факт поставки товару оформлювався податковими та видатковими накладними, що підписувались уповноваженими особами ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой» та ПП «Охторг» та позивача. Крім податкових та видаткових накладних сторонами оформлені належним чином рахунки фактури до кожної угоди.
Оплата за послуги здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки контрагентів - ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой» та ПП «Охторг», чим підтверджується банківськими виписками та актами звірки розрахунків.
Суми податку на додану вартість, які зазначені в податкових накладних за період 2010 року включено до податкового кредиту відповідних періодів 2010 року, відображені в реєстрі отриманих податкових накладних та включені до декларацій відповідних періодів 2010 року.
В подальшому отриману продукцію позивачем (постачальник) було реалізовано ВАТ «Домобудівний комбінат №3» та Національному заповіднику «Софія Київська». На підтвердження реалізації отриманої продукції позивачем надано до суду договори №271 від 22.10.2009 та №293 від 24.02.2010 з ВАТ «Домобудівний комбінат №3» та договір №133 від 28.04.2010 з Національним заповідником «Софія Київська»; податкові накладні; видаткові накладні та довіреності на осіб які перевозили товар від постачальника до замовника; акт приймання виконаних підрядних робіт до договору №133 від 28.04.2010 року; рахунками-фактури та специфікаціями матеріалів.
Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Окрім того суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатам одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.
Враховуючи вищезазначені обставини суд дійшов висновку, що укладені між позивачем та ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой», ПП «Охторг» правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, а факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується документами.
Посилання ж відповідача на відсутність мети у позивача та його контрагентів щодо реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків не приймається судом до уваги, з таких підстав.
Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними " нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
У Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби, немає посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой», ПП «Охторг» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання усних угод та суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожне повне або часткове виконання робіт.
Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та контрагентами - ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой», ПП «Охторг» у судовому порядку нікчемними, а також визнання недійними первинних бухгалтерських документів, що підтверджують їх виконання.
Посилання ж представника відповідача на протокол допиту свідка ОСОБА_1 директора та засновника ПП «Охторг», кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_2 директора та засновника ТОВ «Леміш Груп» суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Суд вважає, що посилання відповідача на протокол допиту свідка ОСОБА_1 директора та засновника ПП «Охторг», кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_2 директора та засновника ТОВ «Леміш Груп», згідно з КПК України містять лише попередньо встановлену досудовим слідством інформацію. Суд зазначає, що податковим органом не надано жодних відомостей щодо винесеного у цій кримінальній справі рішення суду, яке набрало законної сили. Отже, наведені у кримінальній справі відомості не є достатнім і допустимим доказом у цій адміністративній справі, а тому не можуть братися судом до уваги.
Що стосується посилання відповідача на вирок Подільського районного суду м. Києва від 09.08.2011 відносно ОСОБА_3, директора та засновника ТОВ «Укрземстрой», яким визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.205 КК України, то суд не бере його до уваги, оскільки предметом розгляду цього суду не були укладені правочини між позивачем та ТОВ «СПС».
Будь-які інші докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой», ПП «Охторг» а також судового рішення щодо визнання усних угод, укладеного між позивачем та вказаними товариствами недійсними, в матеріалах справи відсутні і відповідачем їх суду не надано.
Судом встановлено, що відповідач при проведенні перевірки не зміг дослідити реальність угод, у зв'язку з чим не мав права роботи висновки про нікчемність укладених угод.
З урахуванням наведеного суд також відкидає і посилання відповідача на відсутність мети у ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой», ПП «Охторг» щодо відсутності реального настання правових наслідків та заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.
Крім того чинним законодавством України не передбачено обов'язку сторони договору перевіряти повноваження контрагента на підписання первинних бухгалтерських та податкових документів, як і не передбачено відповідальності сторони договору за порушення її контрагентом вимог чинного законодавства при укладанні договору. У тому випадку, якщо не доказано обізнаності сторони договору про факт порушення законодавства його контрагентом на момент укладання договору, вважається, що така сторона діяла правомірно.
Згідно статті 216 Цивільного кодексу України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.
Позивачем на підставі первинних документів по господарських відносинах з ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой», ПП «Охторг» було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. При цьому, нормами Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.
Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено вимоги до змісту податкової накладної, яка має містити: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Податкові накладні, які використав позивач для формування податкового кредиту, містять усі дані стосовно змісту операції з поставки товару, вимоги щодо яких встановлені приписами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Відповідно до приписів підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При цьому, податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).
Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).
В Акті перевірки відповідачем наведено перелік податкових накладних, які були виписані ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой», ПП «Охторг» для позивача. Таким чином, при отриманні податкових накладних від ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой», ПП «Охторг», які засвідчують придбання товарно-матеріальних цінностей, у позивача виникло право на податковий кредит з ПДВ в 2010 р., в результаті чого підприємством було правомірно заявлено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за 2010р.
Податкові накладні, які надавались для проведення перевірки, є документами, що засвідчують факт придбання платником податків товару, з дати отримання яких, згідно із приписами підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у платника виникає право на податковий кредит та які, виходячи із змісту підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону, підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.
Таким чином, до суду надано первинно бухгалтерські документи, які підтверджують реальність господарських операцій та виконання усних угод, укладеного між позивачем та ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой», ПП «Охторг», крім того, висновки податкового органу про протиправність вказаних правочинів було спростовано наявними в матеріалах справи доказами, а отже твердження відповідача про порушення позивачем вимог п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість є безпідставними.
За таких обставин, податкове повідомлення-рішення №0001352204 від 12.12.2012 року підлягає скасуванню.
Крім того, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СПС» задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 грудня 2012 року №0001352204, видане Ірпінською Державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби.
Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язанням Ірпінською Державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПС» понесені ним витрати по сплаті судового збору в сумі 323 (триста двадцять три) 20 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Василенко Г.Ю.