Справа № 2517/5869/2012 Провадження № 22-ц/795/887/2013 Головуючий у I інстанції -Зарічна Л. А. Доповідач - Шемець Н. В.
Категорія -цивільна
15 травня 2013 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіШемець Н.В.,
суддів:Мамонової О.Є., Позігуна М.І.,
при секретарі:Летуті Ю.М.,
за участю:позивача ОСОБА_5, його представника ОСОБА_6, представника ОСОБА_7- ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, треті особи - ОСОБА_7, територіальна громада м.Прилуки в особі Прилуцької міської ради, та за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5, виконавчого комітету Прилуцької міської ради про визнання недійсним Державного акту про право приватної власності на землю та рішення виконкому,-
У липні 2012 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати дії ОСОБА_9 в частині знесення паркану неправомірними; зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом демонтажу встановленого паркану з азбоцементних листів між земельними ділянками в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2; зобов'язати відповідача встановити паркан по межі, визначеній державним актом на право власності на земельну ділянку серії III-ЧН №015599 між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 3000 грн., а також кошти в сумі 301 грн. 20 коп. як відшкодування збитків, завданих неправомірними діями відповідача. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є власником земельної ділянки площею 715 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Відповідач проживає в будинку своєї матері АДРЕСА_2, в 2010 році неправомірно зніс встановлену раніше між їхніми земельними ділянками межову споруду - металеву сітку з металевою хвірткою та встановив паркан з азбоцементних листів. При цьому новий паркан було встановлено на земельній ділянці позивача, в зв'язку з чим довжина його земельної ділянки зі сторони садиби АДРЕСА_3, з 24,70 кв.м зменшилась до 23,53 кв.м. ОСОБА_5 посилався, що після перенесення паркану він не має можливості обслуговувати розташовані на його земельній ділянці господарсько-побутові будівлі і споруди, оскільки паркан встановлений відповідачем впритул до стіни належного позивачу сараю. Позивач вимоги щодо відшкодування моральної шкоди обґрунтовував тим, що внаслідок протиправних дій відповідача він зазнав душевних страждань; зменшення земельної ділянки, знищення паркану та неможливість обслуговувати господарські споруди викликають моральні страждання; відповідач більше двох років самовільно використовує належну ОСОБА_5 частину земельної ділянки, позбавляючи його при цьому права на використання її за цільовим призначенням. У зв'язку зі зверненням до Прилуцького МБТІ для виготовлення плану земельної ділянки по фактичному користування позивач сплатив 301 грн. 20 коп., які і просив стягнути з відповідача.
У січні 2013 року ОСОБА_7 звернулась до суду з зустрічним позовом, в якому просила визнати недійсними Державний акт про право приватної власності на землю від 21 вересня 2000 року серії III-ЧН №015599 на земельну ділянку площею 0,0715 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1, виданий на ім'я ОСОБА_5, та рішення виконкому №692 від 29 грудня 1999 року в частині передачі у власність ОСОБА_5 зазначеної земельної ділянки. Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що за висновком експертизи, проведеній у даній справі, для приведення земельної ділянки ОСОБА_5 по лінії В-Г до 24,7 м межовий знак в точці Г необхідно перенести на 1,17 м в бік вул.Гоголя, внаслідок чого межа суміжного землекористувача проходить посеред належної ОСОБА_7 господарської споруди Г-1, що неможливо за визначенням і свідчить, що при виготовленні технічної документації при приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1 була допущена помилка при обрахунку її площі, що потягло за собою порушення її прав як землекористувача.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 лютого 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено; провадження у справі за позовом ОСОБА_7 закрито.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі та відмовити ОСОБА_7 в задоволенні позовних вимог.
Незаконність рішення суду ОСОБА_5 обгрунтовує порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апелянт зазначає, що в судовому засіданні беззаперечно встановлено, що знесення попереднього паркану та встановлення нового здійснював ОСОБА_9, який проживає і зареєстрований у будинку, що належить ОСОБА_7 Оскільки ОСОБА_7, будучи власником житлового будинку, надала його для проживання свого сина з сім'єю, у ОСОБА_9 у відповідності до ст.395 ЦК України виникли такі речові права, як право володіння та користування житловим будинком. І саме ОСОБА_9, реалізуючи свої речові права, вчинив неправомірні дії, які виявились в тому, що ОСОБА_5 не може користуватись своєю земельною ділянкою, яка визначена Державним актом про право приватної власності на землю. Суд при ухваленні рішення виходив із відсутності рішень виконкому про виділення земельної ділянки в користування для будівництва та обслуговування об'єктів нерухомого майна, і не брав до уваги ні Державний акт на право приватної власності на землю, ні матеріали інвентаризаційних справ, ні висновку експерта. Не погоджується апелянт з твердженням суду, що він в судовому засіданні не зміг визначити, якими діями заподіяна моральна шкода та в чому вона виявилась, оскільки він доводив, що моральна шкода полягає у порушенні права власності на земельну ділянку у зв'язку з незаконними діями ОСОБА_9, який самовільно зніс старий паркан і встановив новий з порушенням меж земельної ділянки позивача.
ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі зазначила, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_5 вона не оскаржує.
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2013 року рішення суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі скасовано та в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 суд виходив з того, що сторони в судовому засіданні не надали документів, які підтверджують виділення їм чи попереднім власникам будинків відповідних площ земельних ділянок під будівництво та обслуговування будинку і оскільки без наявності таких первісних документів була проведена експертиза, суд вважав висновок експерта неповним та таким, що не може бути взятий до уваги як підстава для визначення порушення меж земельної ділянки ОСОБА_5
Також суд прийшов до висновку, що оскільки власником 1/2 частини будинку по АДРЕСА_2 є ОСОБА_7, яка проживає та користується цим будинком і земельною ділянкою, а вимоги позивача заявлені до ОСОБА_9, який також проживає в цьому будинку, при цьому позивач відмовився від залучення ОСОБА_7 від участі у справі в якості співвідповідача, тому суд вважав, що ОСОБА_9 не є належним відповідачем у справі і відмовив позивачу у задоволенні вимог у повному обсязі.
Апеляційний суд враховує таке.
За договором від 23 червня 1962 року ОСОБА_5 купив половину домоволодіння в АДРЕСА_1 (а.с.168).
Згідно договору купівлі-продажу частини жилого будинку від 12 жовтня 1999 року ОСОБА_7 придбала у власність 1/2 частину жилого будинку з належною частиною надвірних будівель в АДРЕСА_2, розміщеного на земельній ділянці Прилуцької міської ради (а.с.34).
Як встановлено судом, в даному будинку проживає син ОСОБА_7- ОСОБА_9 з сім"єю, який користується будинком і земельною ділянкою.
Вимоги ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою заявлені саме до ОСОБА_9, з посиланням на те, що останній в 2010 році зніс існуючу між їхніми земельними ділянками межову споруду - металеву сітку з металевою хвірткою та встановив паркан з азбестоцементних листів. Внаслідок цих дій розмір земельної ділянки позивача зменшився на 19 кв.м та він позбавлений можливості обслуговувати господарсько-побутові споруди та будівлі, оскільки паркан відповідачем поставлений впритул до стіни належного йому сараю.
Також позивачем заявлені вимоги до ОСОБА_9 про відшкодування моральної шкоди в сумі 3000грн., спричиненої протиправними діями відповідача та відшкодування збитків в сумі 301 грн. 20 коп., сплачених Прилуцькому МБТІ за виготовлення плану земельної ділянки по фактичному землекористуванню.
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Ст.152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов"язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Судом встановлено, зазначене підтверджується і актом обстеження земельної ділянки від 15 грудня 2011 року, що роботи по встановленню паркану з азбоцементних листів між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 виконані ОСОБА_9, а не ОСОБА_7, який з врахуванням положень ст. 395 ЦК України, є належним відповідачем у даному спорі і має нести цивільну відповідальність у спорі за позовом ОСОБА_5
Не погоджується апеляційний суд і з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 із-за відсутності первинних документів, які підтверджують виділення сторонам чи попереднім власникам будинків відповідних площ земельних ділянок під будівництво та обслуговування будинків.
Згідно зі ст.57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
По справі вбачається, що ні ОСОБА_5, ні ОСОБА_7 не є забудовниками, вони набули у власність свої частини домоволодінь за угодами від інших осіб.
Щодо ОСОБА_5, то він згідно Державного акту на право приватної власності на землю від 21 вересня 2000 року є власником земельної ділянки площею 0,0715 га, яка розташована в АДРЕСА_1; землю передано для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель (а.с.6).
Даний Державний акт і рішення виконкому Прилуцької міської ради №692 від 29 грудня 1999 року в частині передачі у власність ОСОБА_5 земельної ділянки на сьогоднішній день є дійсними, відповідно, право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,0715 га набуте у законний спосіб і підлягає судовому захисту.
Також апеляційний суд враховує, що згідно акту від 07 травня 1979 року було встановлено межі землекористування між садибами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 в присутності власників садиб ОСОБА_5 та ОСОБА_12; межа встановлена згідно планових матеріалів від 1969 року (а.с.176-177).
Актом від 27 березня 200року на а.с.57 підтверджується проведення встановлення в натурі та погодження меж земельної ділянки по АДРЕСА_1.
Також рішенням виконкому Прилуцької міської ради №311 від 13 червня 2000 року затверджені конфігурації та площі присадибних земельних ділянок гр.ОСОБА_11, проживає по АДРЕСА_1 в розмірі 824 кв.м. по АДРЕСА_1/ділянка 1/ та ОСОБА_5, проживає по АДРЕСА_1 в розмірі 714 кв.м. по АДРЕСА_1 /ділянка 2/ згідно розподілу за згодою землекористувачів (а.с. 182-184).
Згідно акту (№012-10/к-3704) обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 15 грудня 2011 року фактичне проходження межі між земельними ділянками по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 не відповідає визначеному Державним актом на право власності на земельну ділянку, виданим ОСОБА_5 21 вересня 2000 року за №002413 (а.с.10-11).
За висновком судової будівельно-технічної експертизи №2264-2267/12 від 24 грудня 2012 року при порівнянні Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 від 21 вересня 2000 року та плану фактичного землекористування, відбулось зменшення земельної ділянки по площі на 19,0 кв.м; площа ділянки по АДРЕСА_2 відповідно до плану фактичного користування земельною ділянкою на 25 кв. м більше; збільшення площі земельної ділянки відбулось частково за рахунок земельної ділянки по АДРЕСА_1, ОСОБА_5 на 19,0 кв.м та земель Прилуцької міської ради на 6,0 кв.м (а.с.76-81).
Зазначений висновок експерта узгоджується з наданими сторонами доказами, наявними матеріалами справи і є належним доказом у справі.
Збільшення площ земельних ділянок сторін, як то зазначив суд першої інстанції у рішенні, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_5 за наявності порушення його прав як власника земельної ділянки та відсутності доказів про порушення прав землекористувача ОСОБА_7
В обґрунтування порушення прав землекористування ОСОБА_7 у позові, поданому після проведення судової експертизи, посилалась на ту обставину, що фактично межа проходить посеред належної їй господарської споруди Г-1.
Але договір купівлі-продажу частини жилого будинку від 12 жовтня 1999 року (покупець ОСОБА_7) не містить такого об"єкту купівлі-продажу як надвірна будівля Г-1, згідно пояснень представника ОСОБА_7 цей сарай знесений і залишився лише фундамент.
Оскільки право власності на цю споруду ОСОБА_7 не має, вона фактично не існує, тому посилання ОСОБА_7 на те, що межа проходить через її сарай є безпідставними і необґрунтованими.
Враховуючи вищевикладене, положення ст.16 ЦК України щодо способів захисту майнового права та інтересу, вимоги ОСОБА_5 щодо відновлення становища, яке існувало до порушення його права власності на земельну ділянку, підлягають задоволенню шляхом зобов"язання ОСОБА_9 демонтувати встановлений ним паркан з азбоцементних листів між земельними ділянками в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 на дільниці між точкою Г та сараєм Б-1 та встановлення демонтованого паркану по межі, визначеній Державним актом на право приватної власності на землю на ім"я ОСОБА_5 змістивши точку Г на відстань 1,17 м від точки В, відповідно до висновку судової будівельно- технічної експертизи №2264-2267/12 від 24 грудня 2012 року.
Апеляційний суд вважає правомірними та такими що підлягають частковому задоволенню вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачу протиправними діями відповідача спричинено душевних і моральних страждань, що протипоказано в його віці; для відновлення становища, яке існувало до порушення відповідачем його права, та нормалізації життя він змушений докладати зусиль, звертатись до органів місцевого самоврядування, до суду; при цьому, хвилюватись, переживати, нервувати.
Належною до відшкодування сумою компенсації моральних страждань позивача апеляційний суд знаходить 300 грн.
Також підлягають відшкодуванню як збитки понесені позивачем витрати на виготовлення документації щодо земельної ділянки в сумі 301 грн. 20 коп.(а.с.13), а також судові витрати: витрати, пов"язані з проведенням судової експертизи в розмірі 2828 грн.16 коп.(а.с.164), судовий збір за подачу позовної заяви 107 грн.30 коп. (а.с.1), 172 грн.05 коп. за апеляційний розгляд справи (а.с.195,207).
Керуючись ст.ст.16,22,23, 391 ЦК України,ст.152 ЗК України, 88, 303, 307, 309 ч.1 п.п.3,4, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 лютого 2013 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, стягнення моральної шкоди та інших витрат, пов"язаних із неправомірними діями - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, стягнення витрат, пов"язаних із неправомірними діями задовольнити; вимоги в частині стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Зобов"язати ОСОБА_9 усунути перешкоди ОСОБА_5 у користуванні земельною ділянкою в АДРЕСА_1 шляхом демонтажу встановленого паркану з азбоцементних листів між земельними ділянками в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 на дільниці між точкою Г та сараєм Б-1 та встановити демонтований паркан по межі, визначеній Державним актом на право приватної власності на землю на ім"я ОСОБА_5, серія III, № 015599 від 21 вересня 2000 року, змістивши точку Г на відстань 1,17 м від точки В, відповідно до висновку судової будівельно- технічної експертизи №2264-2267/12 від 24 грудня 2012 року.
Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 на відшкодування моральної шкоди 300 грн.; на відшкодування збитків 301 грн. 20 коп.
Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 на повернення судових витрат 3107 грн.51 коп.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:Судді: