17 травня 2013 рокум. Ужгород№ 807/1236/13-а
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Шешеня О.М.
при секретарі Неміш Т.В.
за участю:
позивача: Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Свалявському районі, представник - Нитка М.І;
відповідача: Відділ державної виконавчої служби Свалявського районного управління юстиції в особі головного державного виконавця Татача Ігора Георгійовича, представник - Арендаш В.П.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за уточненною позовною заявою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Свалявському районі до Відділу державної виконавчої служби Свалявського районного управління юстиції в особі головного державного виконавця Татача Ігора Георгійовича про визнання дій неправомірними та скасування постанови, -
Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Свалявському районі (далі- позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Свалявського районного управління юстиції Татача Ігора Георгійовича (далі - відповідач) про визнання неправомірними дій щодо проведення виконавчих дій по примусовому виконанню постанови про накладення адміністративного стягнення від 13.02.2013 року № 3 та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 26.03.2013 року.
Позивач уточнив адміністративний позов, зазначивши, що відповідачем повинен бути відділ державної виконавчої служби Свалявського районного управління юстиції в особі головного державного виконавця Татача Ігора Георгійовича.
В судовому засіданні представник позивача підтримав уточнений позов та просив задовольнити позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві, мотивуючи наступним. Позивач 06.03.2013 року звернувся до відповідача із заявою про примусове виконання постанови про адміністративне правопорушення від 13 лютого 2013 року по справі № 3, щодо директора ТОВ «Вуйко» - ОСОБА_1 (далі - боржник). Таким чином, 11.03.2013 року відповідачем було відкрито виконавче провадження. На депозитний рахунок відповідача від боржника 14.03.2013 року надійшла сума штрафу в розмірі 136,00 грн., яка в подальшому була перерахована на рахунок зазначений у виконавчому документі. Відповідачем 26.03.2013 року було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, яка була отримана позивачем 02.04.2013 року. Однак, позивач постанову про закінчення виконавчого провадження від 26.03.2013 року вважає незаконною, а дії головного державного виконавця Татача Ігора Георгійовича неправомірними, оскільки боржником було сплачено тільки 136,00 грн., а не подвійний розмір штрафу, а саме: 272,00 грн., як цього вимагає ст. 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та зазначено в постанові про накладення адміністративного стягнення від 13.02.2013 року. Таким чином, представники позивача в судовому засіданні наголошували на тому, що постанова від 26.03.2013 про закінчення виконавчого провадження підлягає скасуванню, у зв'язку з тим, що відповідачем було стягнуто тільки половину заборгованості, яка підлягала сплаті боржником у відповідності до постанови про накладення адміністративного стягнення від 13.02.2013 року № 3.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, зазначивши, що відповідач діяв у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження», який забороняє державному виконавцю самостійно визначати суму штрафних санкцій. А отже, відповідачем при виконанні постанови позивача порушень не допущено.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що 13 лютого 2013 року, на підставі протоколу про адміністративне правопорушення, позивачем було винесено постанову № 3 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 136,00 грн. стосовно боржника - ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням останнім ч. 1 ст. 165-4 КУпАП (а.с. 5).
Дана постанова № 3 від 13 лютого 2013 року про накладення адміністративного стягнення була отримана особисто боржником 13 лютого 2013 року (а.с. 5).
У відповідності до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року за № 606-XIV (далі - Закон України № 606-XIV) сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Однак, боржником не було добровільно сплачено штраф в розмірі 136,00 грн., а також, не було оскаржено дану постанову № 3 від 13 лютого 2013 року у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний (міський) суд в термін, визначений останньою, а саме: у 10-ти денний строк з дня винесення постанови.
Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України № 606-XIV за виконавчим документом про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступає орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган державної влади (крім суду), який відповідно до закону прийняв таке рішення.
Таким чином, позивачем було надіслано до відповідача для примусового виконання постанову по справі про адміністративне правопорушення № 3 від 13 лютого 2013 року, що підтверджується заявою від 06 березня 2013 року № 41 (а.с. 6).
Частиною 2 статті 17 Закону України № 606-XIV передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 3) судові накази; 4) виконавчі написи нотаріусів; 5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; 8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; 9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
27.03.2013 року позивач звернувся до відповідача з листом за № 52/01-10, в якому просив надати йому інформацію про хід виконавчого провадження (а.с. 7).
Як вбачається з листа-відповіді від 27.03.2013 року за № 50/10, відповідачем 11.03.2013 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документа, а саме: постанови № 3 від 13 лютого 2013 року про накладення адміністративного стягнення (а.с. 8).
26.03.2013 року відповідачем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку з тим, що боржником суму штрафу було сплачено в повному розмірі по платіжному дорученню № 682 (а.с. 9).
Твердження позивача про те, що постанова про закінчення виконавчого провадження від 26.03.2013 року є незаконною, а дії відповідача неправомірними, оскільки боржником було сплачено тільки частково заявлену суму штрафу в розмірі 136,00 грн., а не подвійний розмір штрафу, а саме: 272,00 грн., як цього вимагає ст. 308 КУпАП та зазначено в постанові про накладення адміністративного стягнення від 13.02.2013 року, спростовується наступним.
Відповідно до ст. 1 Закону України № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно до ч. 1 ст. 17 Закону України № 606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Частиною 1 статті 19 Закону України № 606-XIV передбачено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
У відповідності до ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження або внесення на неї подання прокурора такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги або подання без задоволення.
Однак, в порушення ст. 307 КУпАП боржником не було добровільно сплачено штраф в розмірі 136,00 грн. протягом 15-ти днів з дня вручення постанови, а саме: з 13.02.2013 року.
Даною постановою про накладення адміністративного стягнення від 13.02.2013 року №3 визначено, що в разі несплати штрафу будуть застосовані заходи примусового виконання постанови про стягнення штрафу відповідно до ст. 308 КУпАП в порядку, встановленому законом (а.с. 5).
Статтею 308 КУпАП передбачено, що у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, на час надсилання для виконання до відповідача постанови від 13.02.2013 року №3 позивачеві було відомо, що боржником не було сплачено штраф в розмірі 136,00 грн., а тому з боржника підлягає стягненню подвійний розмір штрафу, а саме: 272,00 грн., разом з тим позивач вказану суму у постанові не зазначив.
У відповідності до ч. 2 ст. 17 Закону України № 606-XIV постанова про накладення адміністративного стягнення є виконавчим документом, а тому, повинна відповідати всім вимогам, які встановлені для виконавчих документів.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України № 606-XIV у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Статтею 11 Закону України № 606-XIV передбачено обов'язки та права державних виконавців, зокрема, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України № 606-XIV державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Таким чином, відповідач не має права виходи за межі резолютивної частини рішення та зобов'язаний вчиняти виконавчі дії виключно в межах, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом.
Як вбачається з резолютивної частини постанови № 3 від 13.02.2013 року про накладення адміністративного стягнення, яка була надана відповідачеві, як виконавчий документ, зазначено суму штрафу цифрами та прописом тільки в розмірі 136,00 грн.
Частина 3 статті 11 Закону України № 606-XIV передбачає, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) здійснювати перевірку виконання юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; 4) безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища; 5) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 6) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; 7) за згодою власника використовувати приміщення, у тому числі комунальної власності, для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника для перевезення майна; 8) звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення; 9) звертатися до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, про роз'яснення змісту документа; 10) звертатися до суду з поданням про розшук боржника - фізичної особи або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання; 11) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ; 12) залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; 13) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 14) застосовувати під час провадження виконавчих дій відеозапис, фото- і кінозйомку; 15) у процесі виконання рішень за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке за законом можливо звернути стягнення; 16) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 17) з метою профілактичного впливу повідомляти органам державної влади, громадським об'єднанням, трудовим колективам і громадськості за місцем проживання або роботи особи про факти порушення нею вимог законодавства про виконавче провадження; 18) у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням; 19) у разі необхідності залучати до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача; 20) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.
З аналізу даної норми випливає, що законодавством відповідачеві не надано право самостійно розраховувати суму стягнення за виконавчим документом. А відтак, у процесі здійснення виконавчого провадження відповідач має право здійснювати стягнення коштів тільки в межах суми визначеної виконавчим документом.
Оскільки, позивач в постанові про накладення адміністративного стягнення тільки посилається на ст. 308 КУпАП, без зазначення фактичної суми штрафу, а відтак, стягнення штрафу в подвійному розмірі вимагало б від відповідача самостійного розрахунку та визначення суми адміністративного стягнення.
Відповідно до п. 4.9.1 «Про затвердження Інструкції про проведення виконавчих дій» затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158 виконавче провадження підлягає закінченню державним виконавцем у випадку фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом.
Згідно до п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України № 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Отже, у зв'язку з тим, що боржником було сплачено зазначений постановою про накладення адміністративного стягнення від 13.02.2013 року № 3 штраф в розмірі 136,00 грн., то у відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України № 606-XIV відповідачем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 23.03.2013 року (а.с. 9).
У зв'язку з вище викладеним суд приходить до висновку, що відповідач діяв в межах наданих йому повноважень та вчиняв виконавчі дії у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 19, 94, 104-106, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. В задоволенні позову Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Свалявському районі до Відділу державної виконавчої служби Свалявського районного управління юстиції в особі головного державного виконавця Татача Ігора Георгійовича про визнання неправомірними дій щодо проведення виконавчих дій по примусовому виконанню постанови про накладення адміністративного стягнення від 13.02.2013 року № 3 та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 26.03.2013 року - відмовити.
2. Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
Суддя О.М. Шешеня
Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 17 травня 2013 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 20 травня 2013 року.