ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
29 березня 2013 року № 826/1370/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень від 26.10.2012 р. №0001131702 та №0001141702
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, (далі - позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби, (далі - відповідач), про скасування податкових повідомлень-рішень від 26.10.2012 р. №0001131702 та №0001141702.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки останнім не було допущено за результатами власної фінансово-господарської діяльності, зокрема по взаємовідносинах з ПП "СДМ-Сервіс" та ТОВ "Торгцентр - СТ", за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2012 р. порушень вимог законодавства. Позивач звертав увагу суду на те, що відповідач неправомірно самостійно, (без рішення суду) визнав недійсними правочини між позивачем та зазначеними контрагентами, в силу чого оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.
В судове засідання 13.03.2013 р. не прибув належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи представник відповідача.
Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Приймаючи до уваги викладене, розгляд справи здійснюється у письмовому провадженні.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Відповідачем була проведена планова документальна виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2012 р., за результатами якої, відповідачем було складено Акт про результати планової документальної виїзної перевірки суб'єкта господарювання-фізичної особи ОСОБА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2012 р. №6822/17-2-2718313035 від 18.10.2012р. (надалі - Акт перевірки №6822 /17-2-2718313035).
Згідно висновків, викладених в Акті перевірки №6822 /17-2-2718313035 встановлено:
- непідтвердження валових витрат за 2011 р., 1 квартал 2012 р. та неправомірно сформовані витрати за 1 кв. 2012 р., чим порушено п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, п.9.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV, ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.176.1 ст.176 Податкового кодексу України, що призвело до несплати податку з доходів фізичних осіб 8679,24 грн.;
- неправомірне формування податкового кредиту за січень 2012 р., завищення податкового кредиту за квітень 2011р., неподання податкової декларації з ПДВ за липень 2011 р., чим порушено п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, п.9.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV, п.49.18 ст.49, п.198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено до сплати податок на додану вартість на суму 16464,00 грн.
На підставі вказаного Акту перевірки №6822 /17-2-2718313035 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0001141702 від 26.10.2012 р., (надалі - ППР №0001141702), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, що є СПД, на загальну суму 10849,05 грн., з яких 8679,24 грн. - за основним платежем, а 2169,81 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, №0001131702 від 26.10.2012 р. (надалі - ППР №0001131702), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 17019,50 грн., з яких 16464,00 грн. - за основним платежем, а 555,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Рішенням Державної податкової служби України № 3351111/10-2315 від 22.01.2013 р. за результатами адміністративного оскарження позивачем вказаних податкових повідомлень-рішень, було скасовано ППР №0001141702 в частині збільшення податкових зобов'язань за 1 квартал 2012 року на суму 625,12 грн. податку з доходів фізичних осіб та 156,28 грн. штрафних санкцій.
Судом встановлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований Солом'янською районною у м. Києві державною адміністрацією 17.05.2005 р., взятий на податковий облік у ДПІ у Солом'янському районі м. Києва 19.05.2005 р., зареєстрований як платник податку на додану вартість 11.08.2005 р.
З пояснень представника позивача встановлено, що між позивачем, як покупцем, та ТОВ "Торгцентр-СТ", як продавцем, існувала усна домовленість про поставку товару (надалі - усний договір №1).
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Торгцентр-СТ" на виконання умов усного договору №1 були виставлені рахунки загальну суму 94171,07 грн., в т.ч. ПДВ 15695,18 грн. (№23 від 12.04.2011 р. - на суму 65826,60 грн. та №24 від 13.04.2011 р. - на суму 28344,47 грн., в т.ч. ПДВ 4724,08 грн.).
На виконання умов усного договору №1 ТОВ "Торгцентр-СТ" поставило позивачу товар на загальну суму 94171,07 грн., в т.ч. ПДВ 15695,18 грн., що підтверджується накладними №27 від 12.04.2011 р. - на суму 65826,60 грн. та №28 від 13.04.2011 р. - на суму 28344,47 грн., в т.ч. ПДВ 4724,08 грн., що містить всі обов'язкові реквізити.
Судом встановлено, що ТОВ "Торгцентр-СТ" були оформлені на користь позивача податкові накладні на загальну суму 94171,07 грн., в т.ч. ПДВ 15695,18 грн. (№17 від 12.04.2011 р. - на суму 65826,60 грн.; №18 від 13.04.2011 р. - на суму 28344,47 грн., в т.ч. ПДВ 4724,08 грн.), що містять всі реквізити, передбачені для первинних документів.
Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача, - ТОВ "Торгцентр-СТ", було належним чином зареєстровано платником податку на додану вартість.
Судом встановлено, що на виконання умов Усного договору №1 позивачем були сплачені кошти всього на загальну суму 94171,07 грн., в т.ч. ПДВ 15695,18 грн., що підтверджується, дослідженими судом, належним чином засвідченими банківськими виписками та платіжними дорученнями.
Також судом встановлено, що між позивачем, як покупцем, та ПП "СДМ-Сервіс", як продавцем, існувала усна домовленість про поставку товару (надалі - усний договір №2).
З матеріалів справи вбачається, що ПП "СДМ-Сервіс" на виконання умов усного договору №2 був виставлений рахунок-фактура №СД-0000109 від 30.01.2012 р. на суму 4611,60 грн., в т.ч. ПДВ 768,60 грн..
На виконання умов усного договору №2 ПП "СДМ-Сервіс" поставило позивачу товар на загальну суму 4611,60 грн., в т.ч. ПДВ 768,60 грн., що підтверджується видатковою накладною №СД-0000104 від 30.01.2012 р., що містить всі обов'язкові реквізити.
Судом встановлено, що ПП "СДМ-Сервіс" була оформлена на користь позивача податкова накладна №89 від 30.01.2012 р. на суму 4611,60 грн., в т.ч. ПДВ 768,60 грн., що містить всі реквізити, передбачені для первинних документів.
Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача, - ПП "СДМ-Сервіс" у періоді, що перевірявся, було належним чином зареєстровано платником податку на додану вартість.
З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання умов Усного договору №2 позивачем були сплачені кошти всього на загальну суму 4611,60 грн., в т.ч. ПДВ 768,60 грн., що підтверджується, дослідженою судом, належним чином засвідченою банківською випискою та платіжним дорученням.
Згідно з дослідженими судом, наданими позивачем деклараціями з ПДВ в розрізі контрагентів за квітень 2011 р., січень 2012 р. всі господарсько-фінансові операції позивача з ТОВ "Торгцентр-СТ", ПП "СДМ-Сервіс" та третіми особами знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі. Зауважень по наданих деклараціях, порядку їх оформлення представник відповідача не заявив.
Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.
Суд критично відноситься до посилання відповідача на Акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "СДМ-Сервіс" щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період грудень 2011 р., січень 2012 р. №3135/22-9/30781741 від 16.08.2012 р. та на запис в ЄДР про відсутність підтвердження відомостей про ТОВ "Торгцентр-СТ", оскільки відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Так, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання Усного договору №1 та Усного договору №2 недійсними і станом на час розгляду справи суду не надані будь-які докази про притягнення до відповідальності посадових осіб ТОВ "Торгцентр-СТ", ПП "СДМ-Сервіс" чи позивача.
Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.
Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача - ТОВ "Торгцентр-СТ" та ПП "СДМ-Сервіс" не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірних операціях, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб, відповідачем до суду не надано.
Суд критично сприймає доводи представника відповідача про нікчемність Усного договору №1 та Усного договору №2, оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.
Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.
Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаних правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Торгцентр-СТ", ПП "СДМ-Сервіс" а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.
Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.
Згідно п.177.1 - п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.8., 201,9 та п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з п.184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.
Зі змісту наведених положень законодавства України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.
Відповідно до п.198.1 та п.198.3 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Судом встановлено, що придбаний за Усним договором №1 та Усним договором №2 товар, був реалізований іншими суб'єктам господарювання, тобто був використаний у власній господарській діяльності позивача з метою отримання прибутку, що підтверджується відповідними видатковими накладними, податковими накладними та банківськими виписками.
З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податку з доходів фізичних осіб, та податкового кредиту за результатами господарських відносин із зазначеними вище контрагентами за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість на суму 16464,00 грн., податку з доходів фізичних осіб на суму 49083,11 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.
Із зазначеного вище вбачається, що відповідач помилково вважав, що первинні документи були складені ТОВ "Торгцентр-СТ" та ПП "СДМ-Сервіс" з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції, та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.
Суд звертає увагу, що позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження того, що податкова декларація з ПДВ за липень 2011 року подавалась відповідачу, а тому, керуючись ст.120 Податкового кодексу України, суд приходить до висновку про правомірність застосування відповідачем до позивача штрафних санкцій (ППР№0001131702) у розмірі 170,00 грн.
Відносно віднесення позивачем до складу валових витрат 2011 р. витрат на оплату праці у розмірі 4611,00 грн. судом встановлено наступне.
Згідно з пунктом 177.5. ПКУ фізичні особи - підприємці подають до органу державної податкової служби податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.
Форма податкової декларації про майновий стан і доходи затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 07.11.2011 № 1395.
Фізичні особи-підприємці при складенні вказаної декларації зобов'язані заповнювати додаток № 5 до розділу ІІІ податкової декларації про майновий стан і доходи.
Згідно з пунктом 143.1. ст.143 ПК України, до складу витрат платника податку відносяться суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у розмірах і порядку, встановлених законом.
Позивач, у колонці 5 «витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату» додатку № 5 до розділу ІІІ податкової декларації про майновий стан і доходи за 2011 рік вказав суму 4611,00 грн., сплачену позивачем в рахунок погашення зобов'язань з оплати єдиного соціального внеску за 2011 рік.
Зі звіту позивача про суми нарахованого єдиного внеску за 2011 рік, розмір зобов'язання позивача з ЄСВ за 2011 рік становить 9361,22 грн.
Позивач стверджував, а відповідач не заперечував, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування був сплачений позивачем частково, у розмірі 4750,22 гривень, що підтверджується платіжними дорученнями та виписками з банківського рахунку.
Таким чином, відповідач помилково дійшов висновку про завищення позивачем витрат за 2011 рік на суму 4611,00 грн.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства, що спричинило: несплату податку з доходів фізичних осіб 8679,24 грн.; заниження податку на додану вартість на суму 16464,00 грн.
Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідачем не було доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого податкового повідомлення-рішення №0001141702 від 26.10.2012 р., та частково доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого податкового повідомлення-рішення №0001131702 від 26.10.2012 р. в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 170,00 грн.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0001131702 від 26.10.2012 р. в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій на суму 170,00 грн., та вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0001141702 від 26.10.2012 р..
Приймаючи до уваги викладене в сукупності, керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 26.10.2012 р. №0001141702.
3. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 26.10.2012 р. №0001131702 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 16849,50 грн., з яких 16464,00 грн. - за основним платежем, а 385,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями
4. Судові витрати в сумі 269,17 грн. (двісті шістдесят дев'ять гривень сімнадцять копійок) присудити на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифіаційний номер НОМЕР_1) за рахунок Державного бюджету України.
Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Ю.Т. Шрамко