04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"14" травня 2013 р. Справа№ 5011-9/16960-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Отрюха Б.В.
За участю представників сторін:
від позивача: Кириленко О.П.- юрист
від відповідача-1: Слюсар О.В. - представник
від відповідача-2: Грищенко О.Р. - представник
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк"
на рішення
Господарського суду м.Києва
від 18.12.2012
у справі № 5011-9/16960-2012 (судя Босий В.П.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк"
до Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут", Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією "Тетра Пак"
про визнання правочину недійсним
Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" та Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Тетра Пак" про визнання правочину недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що угода №51-07-54ОМ від 30.07.2007 р., укладена між відповідачами, не відповідає нормам чинного законодавства України, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність підстав згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання її недійсною. Крім того, позивачем заявлено вимогу про визнання у нього права на витребування від відповідача-2 грошових коштів, що підлягають поверненню відповідачу 1 за наслідками недійсності спірного правочину.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.12.2012р. по справі № 5011-9/16960-2012 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, оскільки вважає, що судом прийнято рішення, яке не відповідає обставинам справи, а укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 оспорюваний правочин від 30.07.2007 № 51-07-54 ОМ за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення місцевий суд не взяв до уваги вимоги ст. 43, 65, 86 ГПК України та Постанову Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», чи порушив норми матеріального та процесуального права.
Представником позивача через відділ документального забезпечення суду було подано клопотання про надсилання до Прокуратури м. Києва повідомлення про наявність у діяннях службових осіб ВАТ «Вінніфрут» та ТОВ з іноземними інвестиціями «Тетра Пак» порушення законності.
Вислухавши думку представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку, що заявлене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки судом не встановлено факту наявності порушення законності у діяннях відповідачів, а позивач не позбавлений права звернутись самостійно до органів прокуратури.
Крім того, представник позивача просить залучити до участі у справі в якості третіх особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Козятинської об»єданної ДПІ ГУ міндоходів у Вінницькій області та ПАТ «Альфа - Банк».
Вислухавши думку представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку, що заявлене клопотання є безпідставним та не підлягає задоволенню, оскільки рішення по даній справі не може вплинути на права та обов»язки Козятинської об»єданної ДПІ ГУ міндоходів у Вінницькій області та ПАТ «Альфа - Банк».
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія встановила наступне.
30.07.2007 р. між Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією "Тетра Пак" (продавцем) та ВАТ "Вінніфрут"(покупцем) укладено угоду №51-07-54ОМ.
Відповідно до п. 1 укладеної угоди продавець продає, а покупець купує та зобов'язується сплатити за обладнання Тетра Пак, перераховане у специфікації, яка додається до цієї угоди як додаток 1.
Згідно з п. 2.1 загальна вартість укладеної угоди становить 8 028 600,00 грн. без урахування ПДВ та інших відповідних та застосовних податків на час здійснення оплати, що підлягає корегуванню відповідно до нижчезазначеного розділу 3.
Пунктом 3.2 укладеної угоди сторонами визначено, що оплата має здійснюватись у гривнях банківським переказом на поточний рахунок загальної вартості цієї Угоди, вказаної у п. 2.1, таким чином: 100% загальної вартості угоди має бути сплачено протягом 28 кварталів послідовними рівними платежами по закінченню кожного кварталу згідно з додатком 2 до цієї угоди.
Додатком №2 до Угоди сторони погодили графік платежів за обладнання, передане згідно умов даної Угоди.
Спір у справі виник у зв'язку із оспорюванням Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" дійсності Договору.
Як на підставу недійсності Угоди, позивач вказує на те, що такий правочин за своєю правовою природою є договором лізингу та не відповідає умов Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"та Положенню про надання послуг з фінансового лізингу юридичним особам -суб'єктам господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженому розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №21 від 22.01.2004 р.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору лізингу є:
предмет лізингу;
строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);
розмір лізингових платежів;
інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В той же час, предмет Угоди визначений пунктом 1 такої Угоди, відповідно до якої продавець продає, а покупець купує та зобов'язується сплатити за обладнання Тетра Пак, перераховане у специфікації, яка додається до цієї угоди як додаток 1.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, предмет Угоди, визначений в п.1, не співпадає з визначенням предмету договору лізингу, встановленому законодавцем у статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг". Аналізуючи положення ст.ст. 655 та 695 Цивільного кодексу України колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що оспорюваний правочин є договором купівлі-продажу товару (майна) з розстроченням платежу.
Позивач також посилається на те, що на момент вчинення між відповідачами оспорюваного правочину, ТОВ з іноземними інвестиціями "Тетра Пак" не мало достатньої правосуб'єктності.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (в редакції, чинній на момент укладення Угоди) фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності.
Згідно ч. 4 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.
Позивач зазначає, що ТОВ з іноземними інвестиціями "Тетра Пак" не включено до Переліку юридичних осіб, які мають право надавати фінансові послуги та перебувають на обліку в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, що суперечить вимогам Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичним особам -суб'єктам господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №21 від 22.01.2004 р.
Однак, судом встановлено, що оспорюваний правочин не є договором фінансового лізингу, а тому факт включення або не включення ТОВ з іноземними інвестиціями "Тетра Пак" до Переліку юридичних осіб, які мають право надавати фінансові послуги та перебувають на обліку в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України не впливає на вирішення спору в частині визнання недійсною Угоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з абз. 1 п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.
Як вбачаєтсья з матеріалів справи, ПАТ "Український інноваційний банк" не є стороною правочину, вимогу про недійсність якого ним заявлено.
Як вбачається із абзацу 5 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена особою, якщо вона доведе порушення її прав вчиненням такого правочину.
Таким чином, заявлення відповідного позову про недійсність правочину має бути зумовлене порушенням прав та законних інтересів особи внаслідок вчинення даного правочину.
В судовому засіданні представник апеллянта не довів належними та допустимими доказами що оспорюваний правочин порушує його права ив інтереси, а також суперечить законодавству України.
Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо порушення місцевим судом норм процессуального права, виходячи з наступних підстав.
Як вбачаєтсья з рекомендованного поштового повідомлення про вручення поштового відправлення № 22362376, представник позивача ухвалою Господарського суду м.Києва від 26.11.2012 належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи № 5011-9/16960-2012 на 18.12.2012. на 15:12 год
Однак, в судове засідання призначене на 18.12.2012р. повноважний представник позивача не з'явився, вимог ухвал суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.
Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідно до ст. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах стороків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли з якихось обставин спір не може бути вирішено в данному судовому засіданні. Тобто місцевий суд на власний розсуд вирішує питанн щодо необхідності відкладення розгляду справи. Враховуючи належне повідомлення позивача про час та місце розгляду справи та фактичні матеріал справи, місцевий суд дішов правильного висновку щодо мождивості розгялду справи у відсутноті представника позивача.
Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо порушення місцевим суло норм матеріального права, оскільки доводи викладені в апеляційній скарзі не можуть бути підставами для скасування рішеня місцевого суду. Позивачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м.Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 101, 103, 105 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" на рішення Господарського суду м.Києва від 18.12.2012 у справі № 5011-9/16960-2012 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду м. Києва від 18.12.2012 року по справі № 5011-9/16960-2012 залишити без змін.
Матеріали справи № 5011-9/16960-2012 повернути Господарському суду м. Києва.
Головуючий суддя Тищенко А.І.
Судді Михальська Ю.Б.
Отрюх Б.В.