16 травня 2013 р.Справа № 821/752/13-а
Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді -Яковлева Ю.В.
судді -Запорожана Д.В.
судді -Жука С.І.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 березня 2013 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Цюрупинському районі Херсонської області про захист порушеного конституційного права та про скасування вимоги,
встановила:
Позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_4 01.03.2013 року звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у Цюрупинському районі Херсонської області про захист порушеного конституційного права та скасування вимоги про сплату боргу від 21.02.2013 року № Ф-87 на суму 6984 гривень 72 копійок. Посилаючись на Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та на положення "Про Пенсійний фонд України" позивач просив захистити порушене конституційне право шляхом заборони примушування брати участь у діяльності неприбуткової самоврядної організації. Також, посилаючись на положення основ законодавства України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", ОСОБА_4 стверджував, що оскільки загальнообов'язкове державне соціальне страхування є системою прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, то особа може відмовитись від своїх прав за соціальним забезпеченням. Тому з моменту відмови він звільняється від виконання обов'язків з загальнообов'язкового державного соціального страхування. Крім цього позивач вважає, що після набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" збір втратив статус податку. Пенсійний фонд України відповідно до цього закону та Цивільного кодексу України зобов'язаний був зареєструватись як юридична особа. Однак, Пенсійним фондом України на даний час не вчинено ніяких дій, що б свідчили про виконання ним цього обов'язку. Разом з цим відповідач не вчинив жодних дій до оформлення членства ФОП ОСОБА_4 у Пенсійному фонді України, чим порушив право позивача знати свої права та обов'язки. Виходячи з цього, нарахування відповідачем збору, без узгодження його з позивачем, є порушенням прав останнього.
Справа була розглянута за відсутності сторін в порядку письмового провадження.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 22 березня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Цюрупинському районі Херсонської області про захист порушеного конституційного права та про скасування вимоги було відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_4 недоплачений судовий збір в розмірі 27 гривень 11 копійок за подачу адміністративного позову до адміністративного суду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставить питання щодо скасування оскаржуваної постанови та прийняття нової про задоволення позову щодо нього.
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом 1-ї інстанції встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у Цюрупинському районі Херсонської області про захист порушеного конституційного права та скасування вимоги про сплату боргу від 21.02.2013 року № Ф-87 на суму 6984 гривень 72 копійок.
Відповідач проти позову заперечив мотивуючи свою позицію тим, що відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI ФОП ОСОБА_4 як фізична особа-підприємець, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування (єдиний податок), є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов'язаний сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом по сплаті єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців, що перебувають на спрощеній системі оподаткування, є календарний рік. Заборгованість позивача по сплаті єдиного внеску склала 6984 гривень 72 копійок. У зв'язку із тим, що позивач не сплатив заборгованість до 21.02.2013 року відповідачем надіслано вимогу про сплату боргу 21.02.2013 року № Ф 87. Вжиті заходи не призвели до погашення боргу, позивач в порушення вищевказаного закону не сплачує заборгованість по єдиному внеску.
Правові відносини, що виникають, тривають та припиняються у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування врегульовані, зокрема, основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР, правовий статус Пенсійного фонду України визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, суд 1-ї інстанції зазначив, що позивач оскаржує факт членства в УПФУ, сплату збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування, також він просив скасувати вимогу про сплату боргу. Протиправність оскаржуваної вимоги, на думку позивача, є наслідком протиправності дій УПФУ взагалі щодо примушування брати участь у загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню.
Виходячи зі змісту оскаржуваної вимоги від 21.02.2013 року, вбачається, що вона виставлена та надіслана ФОП ОСОБА_4 щодо недоїмки по сплаті єдиного внеску.
На думку позивача, сплатою єдиного внеску, як єдиного консолідованого платежу на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, було замінено сплату страхових внесків щодо всіх видів державного соціального страхування. В обґрунтування неправомірності надісланої вимоги, позивач посилається на норми, що регулювали сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та які втратили чинність на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 58 Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Пенсійний фонд набуває статусу юридичної особи з дня реєстрації статуту в спеціально уповноваженому органі виконавчої влади. Крім того, Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI на Пенсійний фонд покладено здійснення функцій щодо обліку платників єдиного внеску та збору єдиного внеску. Виходячи з положень п. 12 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд 1-ї інстанції дійшов вірного висновку, що перетворення Пенсійного фонду у самоврядну неприбуткову організацію, набуття статусу юридичної особи та затвердження його статуту, повинно здійснюватись протягом п'яти років із дня набрання чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому, відповідно абз.3 п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України.
Суд 1-ї інстанції правильно зазначив, що згідно до абз.6 п.1 Прикінцевих положень цього ж Закону встановлено перелік правових норм, що стосуються діяльності Пенсійного фонду саме як самоврядної організації, та які набирають чинності після перетворення Пенсійного фонду у таку самоврядну організацію. Станом на момент виникнення спірних правовідносин та на момент подачі позову Пенсійний фонд України не перетворено у самоврядну неприбуткову організацію, така організація не зареєстрована у встановленому законом порядку. Виходячи з цього, на даний момент Пенсійний фонд України має статус органу державної влади та діє на підставі Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, який є чинним. При цьому суд 1-ї інстанції вказав, що повноваження Президента України затверджувати таке Положення безпосередньо передбачено у Прикінцевих положеннях Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV. Суд 1-їінстанції обґрунтовано не прийняв до уваги доводи ОСОБА_4 щодо примушування його до участі у самоврядній організації Пенсійний фонд, оскільки така організація на даний момент навіть не створена, а норми, щоб врегульовували її діяльність, не набрали у зв'язку із цим чинності.
Суд 1-ї інстанції врахував, що відповідно до ст. 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI облік платників єдиного внеску ведеться в порядку, встановленому Пенсійним фондом України за погодженням з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Зокрема, існує Порядок взяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 року № 21-6. Згідно із пп. 2.2 п. 2 Порядку взяття на облік фізичних осіб-підприємців як платників єдиного внеску здійснюється органами Пенсійного фонду за місцем проживання особи на підставі відомостей з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей органами Пенсійного фонду.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі-роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Одними із принципів загальнообов'язкового державного страхування згідно із ст. 5 Основ законодавства України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" є принцип обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності.
Підсумовуючи вищевикладене, твердження позивача про відсутність у Пенсійного фонду та відповідача, як його структурного підрозділу, належної правосуб'єктності є помилковим, останній має статус органу державної виконавчої влади.
Стосовно того, що членство позивача не оформлене належним чином, то правова позиція суду є наступною: відносини, що регулюються нормами правового інституту членства у організації, передбачають перш за все їх добровільний характер. Разом з тим, відповідно до положень Основ законодавства України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI одним з принципів загальнообов'язкового державного соціального страхування є його обов'язковість. Таким чином, в даному випадку відносини між ФОП ОСОБА_4 та УПФУ мають не добровільний членський характер, а імперативний, який полягає у обов'язковому взятті платників єдиного внеску на облік територіальними управліннями Пенсійного фонду України.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Платники єдиного внеску визначені ст. 4 вищевказаного Закону. Зокрема, до них відносяться фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). Тобто, платниками є фізичні особи-підприємці, що є роботодавцями. Крім цього, згідно положень цієї ж статті платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. Виходячи із змісту ч. 4 ст. 5 того ж Закону обов'язки фізичних осіб-підприємців як платників єдиного внеску виникають з моменту їх державної реєстрації.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI фізичні особи-підприємці є застрахованими особами щодо себе та страхувальниками осіб, що на них працюють (для платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 2, 3, 6-14 частини першої ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI). Крім цього, відповідно до ч. 9 ст. 9 зазначеного вище Закону обчислення і сплата єдиного внеску за платників, зазначених у пунктах 2, 3, 6, 7, 8, 9 та 11 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюються платниками, зазначеними у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, за рахунок сум, на які внесок нарахований.
Таким чином, до обов'язків фізичних осіб осіб-підприємців, що є роботодавцями, а також для фізичних осіб-підприємців, що не є роботодавцями, входить своєчасне нарахування та сплата нарахованого єдиного внеску до Пенсійного фонду на суми, що виплачуються ними найманим працівникам, а також на суми їх доходів або самостійно визначені ними суми (для фізичних осіб-підприємців, що обрали спрощену систему оподаткування), які є базою для нарахування єдиного внеску відповідно до зазначеного Закону.
Згідно із п. 1, ч. 2, ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. При цьому, ч. 8 ст. 9 того ж Закону встановлено базовий звітний період для фізичних осіб-підприємців - календарний рік. Платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Проте, всупереч положенням вищевказаних норм, відповідач вчасно не сплатив у повному обсязі суму єдиного внеску за базовий звітний період 2012 року. На підставі п. 6 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI несплачена відповідачем вчасно сума єдиного внеску визнається недоїмкою.
Відповідно до ст. 25 зазначеного Закону територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. У цьому разі, боржник протягом десяти робочих днів з дня її отримання повинен або узгодити суму зобов'язання з органом Пенсійного фонду, або оскаржити вимогу до органу Пенсійного фонду вищого рівня чи до суду, або сплатити борг. У іншому разі, УПФУ надсилає вимогу для стягнення боргу до органу державної виконавчої служби або звертається з позовом про стягнення боргу до суду. Таким чином, УПФУ має право надсилати позивачеві вимогу про сплату недоїмки по єдиному внеску, це відповідає покладеній на нього Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI функції щодо обліку та збору єдиного внеску.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія суддів приходить до висновку, що вимога УПФУ про сплату боргу від 21.03.2013 року № Ф-87 на суму 6984 гривень 72 копійок складена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI, а отже вона є законною та не підлягає скасуванню.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Підстав для скасування або зміни вказаної постанови колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги суттєвими не являються та висновків суду 1-ї інстанції не спростовують.
Керуючись ч. 1 ст. 195, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200 та п.1 ч.1 ст. 205 КАС України, колегія суддів -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 березня 2013 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Цюрупинському районі Херсонської області про захист порушеного конституційного права та про скасування вимоги - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через 5-ть днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції.
Головуючий суддя:/підпис/Ю.В. Яковлев
Суддя:/підпис/Д.В. Запорожан
Суддя:/підпис/С.І. Жук