04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"14" травня 2013 р. Справа№ 5011-30/19097-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Отрюха Б.В.
Тищенко А.І.
За участю представників:
Від позивача: Чайковський Я.В. - за дов.
Від відповідача: Случак О.О. - за дов.
розглянувши апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю
на рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2013
у справі № 5011-30/19097-2012 (суддя Ващенко Т.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»
до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю
про стягнення 1 035 684,29 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (далі, позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю (далі, відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 1 001 445,80 грн., а саме: 977 859,78 грн. - основного боргу, 19 655,02 грн. - неустойки, 3 931,00 грн. - 3% річних.
22.02.2013 представник позивача подав через відділ документального забезпечення господарського суду міста Києва заяву про збільшення розміру позовних вимог від 20.02.2013 № 40-02/13, у якій просив суд стягнути з відповідача 1 035 684,29 грн., а саме: 977 859,78 грн. - основного боргу, 48 187,09 грн. - неустойки, 9 637,42 грн. - 3% річних.
Рішенням господарського суду міста Києва від 26.02.2013 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (у редакції заяви про збільшення розміру позовних вимог) задоволено частково.
Стягнуто з Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» заборгованість у розмірі 977 589 грн. 78 коп., пеню у розмірі 47 654 грн. 99 коп., 3 % річних у розмірі 9 557 грн. 12 коп., судовий збір у розмірі 20 701 грн. 44 коп.
В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2013 у справі № 5011-30/19097-2012 скасувати в частині стягнення коштів та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам.
Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю по справі № 5011-30/19097-2012 було передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Михальській Ю.Б.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 для розгляду апеляційної скарги у справі № 5011-30/19097-2012 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів Отрюха Б.В., Тищенко А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 23.04.2013.
У судове засідання, призначене на 23.04.2013, представник позивача не з'явився, у зв'язку з чим ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2013 розгляд справи було відкладено на 14.05.2013.
Представник позивача письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак у судовому засіданні 14.05.2013 проти її доводів заперечив, рішення суду просив залишити без змін.
Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне:
18.09.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (лізингодавець) та Фірмою «Т.М.М.» - Товариством з обмеженою відповідальністю (лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу № 1006/09/2007 (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1. Договору лізингодавець зобов'язується придбати в свою власність техніку у відповідності з встановленою лізингоодержувачем специфікацією та передати її без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти її на умовах даного Договору.
Предметом даного Договору лізингу є вертикальна бетонозмішувальна установка Stetter V 2,0/2,0 2007-2008 р. випуску в кількості одна одиниця.
В пункті 6.1. Договору сторони домовились, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена в гривнях України та дорівнює одному Євро по курсу згідно пункту 6.1.1. Договору.
Згідно з пунктом 6.1.1. Договору, для цілей даного договору вводяться поняття: «Курс 1»- курс, встановлений НБУ для одного Євро на 28.02.08; «Курс 2» - курс, встановлений НБУ для одного Євро на дату, встановлену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (Додаток № 1) до даного Договору.
Як визначено пунктом 2.3. Договору, вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу складає суму, еквівалентну 1 402 381,00 "у.о", в тому числі ПДВ в розмірі 20% - 233 730,17 "у.о", виражена в гривнях України. Вартість майна (враховуючи ПДВ), що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності з пунктом 6.4. Договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану в графі 4 графіка внесення платежів по курсу 1 та викупну вартість, вказану в додатку № 1 до Договору по курсу 1.
Відповідно до п. 6.3. Договору загальна сума лізингових платежів, що підлягає сплаті лізиногоодержувачем лізингодавцю, складає: 1 739 922,31 "у.о", враховуючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відноситься в погашення вартості майна 229 563,50 "у.о". з урахуванням правил, викладених у Додатку № 7 до Договору.
Згідно з пунктом 3.1 Договору, передача лізингодавцем майна, а також необхідного приладдя та документів, що є невід'ємною частиною майна, та прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акту здачі-приймання майна. Приймання майна лізингоодержувачем повинне бути здійснено протягом 5 (п'яти) робочих днів після отримання повідомлення лізингодавця про готовність майна до передачі, про що лізингодавець повідомляє лізиногоодержувача шляхом направлення відповідного повідомлення факсом.
Сторонами також погоджено та підписано графік внесення лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору).
30.10.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» та Фірмою «Т.М.М.» - Товариством з обмеженою відповідальністю укладено додаткову угоду № 1006/09/2007-ДС/1 до Договору фінансового лізингу, відповідно до якої Додаток № 1 - Графік внесення платежів викладено в новій редакції.
29.08.2008 на підставі видаткової накладної № РН-0000392 лізингодавець передав, а лізингоодержувач в особі Животун К.О., що діяв на підставі довіреності ЯПД № 419882 від 27.08.2008 прийняв предмет лізингу - вертикальну бетонозмішувальну установку Stetter V 2,0/2,0 2007-2008 р. випуску в кількості одна одиниця.
Позивач вказує, що за період з 08.08.12. по 07.12.12. (50-й - 53-й періоди лізингу) за відповідачем утворилась заборгованість по сплаті лізингових платежів у розмірі 977 859,78 грн.
Позовні вимоги ґрунтуються на порушенні відповідачем своїх зобов'язань щодо належного виконання умов Договору. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» зазначає, що в графіку внесення платежів визначено, що за 50, 51, 52, 53 періоди, тобто відповідно по 07.09.2012, 07.10.2012, 07.11.2012, 07.12.2012 Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю повинно було сплатити по 23 773,25 умовних одиниць, однак, не виконало свої зобов'язання за Договором в частині сплати платежів за 50, 51, 52, 53 періоди.
Відповідно до частини 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Частиною 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
У апеляційній скарзі відповідач зазначає, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті в гривнях, окрім того, на думку відповідача, у даному Договорі відсутня така істотна умова договору, як ціна.
Заперечення відповідача щодо відсутності у останнього будь-яких зобов'язань щодо виплати лізингових платежів, оскільки у Договорі відсутня ціна, виражена у гривні, а зі змісту видаткових накладних вбачається, що вартість предмету лізингу була визначена сумою 10 526 239,88 грн. з урахуванням ПДВ та зобов'язання сторін щодо набуття відповідачем майна саме за такою вартістю припинилися належним виконанням з боку відповідача, колегією суддів до уваги не приймаються з наступних підстав.
Відповідно до частини 5 статті 180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
Частиною 2 статті 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Згідно пункту 2.3. Договору зазначено, що вартість майна виражена у гривнях України .
Відповідно до пункту 6.1. Договору сторони домовились, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена в гривнях України та дорівнює одному Євро по курсу згідно до пункту 6.1.1. Договору.
Частиною 1 статті 806 Цивільного кодексу України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Частиною 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до частин 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Визначаючи правовий статус гривні, вказана норма не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Згідно статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадку і в порядку, встановлених законом.
Частина 1 статті 533 Цивільного кодексу України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3 цієї ж статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобов'язань передбачений Господарським кодексом України.
Так, частиною 2 статті 198 Господарського кодексу України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Згідно статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно частин 1, 2 статті 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, чинним законодавством не заборонено визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, при цьому умови договору лізингу містять умови щодо здійснення лізингового платежу у гривні.
Слід зазначити, що у матеріалах справи міститься наданий відповідачем Акт звірки взаєморозрахунків між Фірмою «Т.М.М.» - Товариством з обмеженою відповідальністю та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» за період з 08.08.2012 по 07.12.2012 (том 1, а.с. 74). Однак, вказаний Акт підписаний лише з боку Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю. Дані стосовно заборгованості відповідача, зазначені в Акті, не містять під собою правового обґрунтування, а в клопотанні про долучення до матеріалів справи даного Акту не зазначено, яким чином здійснено даний розрахунок і що слугувало підставою визначення вказаних сум.
Факт виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» своїх зобов'язань за договором та передачі майна у лізинг підтверджується матеріалами справи та відповідачем не заперечується.
Пунктом 3 частини 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Як визначено статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію процентів за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Згідно з пунктом 6.8. Договору лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в об'ємі та в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування ремонту, втрати майна, протягом строку лізингу або до моменту дострокового припинення Договору.
Згідно графіку внесення лізингових платежів (в редакції Додаткової угоди від 01.10.2008) та з урахуванням вимог пункту 6.8. Договору відповідач у період з 08.08.2012 по 17.12.2012 зобов'язаний був сплатити на користь позивача грошові кошти у розмірі 977 859,78 грн.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань і він вважається таким, що прострочив їх виконання, а тому, відповідно, є підстави для застосування встановленої відповідальності.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Так, відповідно до пункту 8.5 Договору сторони передбачили, що у разі якщо лізингоодержувач у встановлені Договором строки не здійснює оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець має право вимагати оплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу в перші п'ять днів прострочки та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингоодержувач зобов'язаний її сплатити.
Враховуючи те, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі пункту 8.5 Договору просив суд стягнути з відповідача на свою користь 48 187,09 грн. - неустойки.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання
Згідно зі статтею З Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З огляду на приписи пункту 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Колегія суддів вважає вірним перерахунок пені, здійснений судом першої інстанції та погоджується з висновком господарського суду міста Києва, про те, що оскільки в 50, 53 періодах лізингу 8-е число припадає на вихідний день, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 47 654,99 грн. - пені. В іншій частині в розмірі 532,10 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на це, позивач, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, у позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 9 637,42 грн. - 3% річних.
Колегія суддів, з урахуванням обставин, наведених при розрахунку пені, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 9 557,12 грн. В іншій частині в розмірі 80,30 грн. 3 % річних нараховані позивачем безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
Отже, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку з чим колегія суддів вважає висновки господарського суду міста Києва щодо стягнення з відповідача визначеної грошової суми обґрунтованими.
Сплату вказаної суми заборгованості відповідачем не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Враховуючи це, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2013 у справі № 5011-30/19097-2012 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2013 у справі № 5011-30/19097-2012 залишити без змін.
Матеріали справи № 5011-30/19097-2012 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Михальська Ю.Б.
Судді Отрюх Б.В.
Тищенко А.І.