Справа № 157/556/13-ц
Провадження №2/157/148/13
14 травня 2013 рокумісто Камінь-Каширський
Камінь-Каширський районний суд Волинської області
в складі: головуючого - судді Гамули Б.С.,
при секретарі Семенюк О.В.,
з участю: позивача ОСОБА_1,
представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представника відповідача ОСОБА_4,
третьої особи ОСОБА_5,
представника третьої особи ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Камені-Каширському цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Камінь-Каширської міської ради Волинської області, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5, відділ Держземагентства у Камінь-Каширському районі, про визнання недійсними рішень виконкому міської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку,
встановив:
11 квітня 2013 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Камінь-Каширської міської ради Волинської області, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5, відділ Держземагентства у Камінь-Каширському районі, про визнання недійсними рішень виконкому міської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку.
Свої вимоги мотивує тим, що згідно з постановою Особливої наради при МДБ СРСР від 6 жовтня 1951 року її матір ОСОБА_7 з членами її сім'ї: дочками ОСОБА_8, ОСОБА_9, сином ОСОБА_10, онуком ОСОБА_11 було виселено із с. Підцир'я Камінь-Каширського району Волинської області в Тюменську область на спецпоселення під нагляд органів МДБ з конфіскацією майна. Її сім'я була звільнена із спецпоселення 15 червня 1958 року на підставі наказу МВС СРСР від 22 травня 1958 року, а відповідно до ст. 3 Закону України „Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” - реабілітована.
Рішенням виконкому Камінь-Каширської міської ради від 19 червня 2001 року № 246 на підставі пропозиції комісії з питань поновлення прав реабілітованих позивачу, як члену сім'ї реабілітованих, було повернуто житловий будинок по вул. Спиридона Гнатюка, 41 в с. Підцир'я Камінь-Каширського району, який був конфіскований у період репресій.
9 липня 2001 року та 18 лютого 2002 року позивач зверталася до Камінь-Каширської міської ради із заявами про виділення їй земельної ділянки для обслуговування вказаного вище житлового будинку в розмірі 0,25 га. Рішенням виконкому Камінь-Каширської міської ради від 5 березня 2002 року № 95 їй було надано у приватну власність земельну ділянку розміром 0,13 га для обслуговування житлового будинку. Рішенням цієї ж міської ради від 2 лютого 2011 року № 6/19 позивачу був наданий дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складення документів та видачі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку по вул. С. Гнатюка, 41 в с. Підцир'я орієнтовною площею до 0,15 га. Однак позивач не може виготовити технічну документацію на свою земельну ділянку, оскільки вона накладається на суміжну земельну ділянку по вул. С. Гнатюка, 39 площею 0,37 га, якою користується ОСОБА_5
В січні 2013 року ОСОБА_1 отримала копію рішення Камінь-Каширського районного суду від 25 грудня 2012 року, згідно якого третя особа ОСОБА_5 успадкувала після чоловіка ОСОБА_12 земельну ділянку площею 0,37 га по вул. С. Гнатюка, 39 в с. Підцир'я Камінь-Каширського району, передану останньому у власність на підставі рішень виконкому Камінь-Каширської міської ради № 236 від 19 червня 2001 року та № 333 від 18 вересня того ж року.
Вважає дані рішення виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради незаконними та винесеними з перевищенням наданих йому законом повноважень, оскільки передача земельних ділянок у власність здійснюється виключно за рішеннями сесій відповідних рад, а не їх виконавчими комітетами. Крім того, відповідач у порушення п. 2 Декрету Кабінету Міністрів України „Про приватизацію земельних ділянок” від 26 грудня 1992 року своїм рішенням № 333 двічі надав ОСОБА_12 земельну ділянку одного виду (для ведення особистого підсобного господарства площею 0,02 га).
Посилаючись на зазначені обставини, просить суд визнати недійсними рішення виконкому Камінь-Каширської міської ради № 236 від 19 червня 2001 року „Про передачу ОСОБА_12 у приватну власність земельних ділянок площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та площею 0,10 га для ведення особистого підсобного господарства по вул. Спиридона Гнатюка в с. Підцир'я Камінь-Каширського району”, № 333 від 18 вересня 2001 року „Про передачу ОСОБА_12 у приватну власність земельної ділянки площею 0,02 га для ведення особистого підсобного господарства за тією ж адресою” та державний акт на право приватної власності на землю IV-ВЛ № 005484, виданий на підставі цих рішень ОСОБА_12.
Позивач ОСОБА_1, її представники ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з підстав, зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача ОСОБА_4 позовні вимоги визнав повністю та пояснив, що виконком Камінь-Каширської міської ради при прийнятті оскаржуваних рішень допустив ряд порушень чинного законодавства, що привело до незаконного надання у власність ОСОБА_12 земельних ділянок по вул. Спиридона Гнатюка в с. Підцир'я. Крім того, пояснив, що в межах вказаного села, яке відноситься до Камінь-Каширської міської ради немає земель сільськогосподарського призначення, їх цільове призначення не змінювалось.
Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5 її представник ОСОБА_6 позовні вимоги не визнали. Пояснили, що ОСОБА_12 отримав земельні ділянки у власність загальною площею 0,37 га по вул. С. Гнатюка, 39 в с. Підцир'я законно на підставі рішень виконкому Камінь-Каширської міської ради, якому були делеговані такі повноваження. Рішенням Камінь-Каширського районного суду від 25 грудня 2012 року за ОСОБА_5, як спадкоємцем першої черги, було визнано право власності на вказані земельні ділянки. На підставі цього рішення в даний час виготовляється відповідна технічна документація. Тому вважають, що підстав для задоволення позову немає.
Третя особа відділ Держземагентства у Камінь-Каширському районі свого представника в судове засідання не скерувала, подала заяву, в якій просить справу розглянути в його відсутності.
Свідок ОСОБА_13 показав, що за житловим будинком по вул. С. Гнатюка, 41 в с. Підцир'я Камінь-Каширського району була закріплена земельна ділянка, однак про її розмір та правовий статус йому нічого не відомо.
Заслухавши пояснення сторін, показання свідка, проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов підставним і таким, що підлягає до задоволення частково.
В судовому засіданні встановлено, що 19 червня 2001 року рішенням виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради № 236 ОСОБА_12 було передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,10 га для ведення особистого підсобного господарства по вул. Спиридона Гнатюка в с. Підцир'я Камінь-Каширського району Волинської області (а.с. 9). 18 вересня 2001 року рішенням цього ж органу № 333 ОСОБА_12 було додатково надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,02 га для ведення особистого підсобного господарства за тією ж адресою (а.с. 10).
Отримати належним чином оформлений державний акт на право приватної власності на землю ОСОБА_12 не встиг і помер 3 грудня 2009 року, що встановлено з рішення Камінь-Каширського районного суду від 25 грудня 2012 року (а.с. 23-24). Даним рішенням суду за дружиною покійного - ОСОБА_5, як спадкоємцем першої черги за законом, було визнано право власності на вказані вище земельні ділянки загальною площею 0,37 га.
Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України в редакції 1990 року, яка діяла на час прийняття оскаржуваних рішень, тобто на час виникнення спірних правовідносин, власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.
Згідно із ч. 3 ст. 6 ЗК України передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.
Відповідно до п. 1 ст. 10 цього Кодексу до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність.
Згідно з ч. 1 ст. 17 ЗК України передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.
Як вбачається із наведених вище норм земельного законодавства повноваження щодо розпорядження землею належать до компетенції відповідної ради. В той же час законом передбачена можливість передачі місцевими радами повноважень щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок виконавчим органам місцевого самоврядування.
Однак дана норма закону суперечить п. 34 ч. 1 ст. 26 прийнятого 21 травня 1997 року та введеного в дію 12 червня того ж року Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, яким встановлено виключну компетенцію сесії Ради щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Крім того, вказана норма Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” кореспондується з його п. «б» ч. 1 ст. 33, яким визначено делеговані повноваження виконавчого комітету Ради і яким не передбачено право виконкому передавати громадянам у власність земельні ділянки. Крім того, ні відповідачем, ні третьою особою суду не представлено відповідного рішення Камінь-Каширської міської ради про делегування виконавчому комітету ради функцій щодо розпорядження землею.
Таким чином, аналізуючи положення Земельного кодексу України 1990 року та Закону України „Про місцеве самоврядування”, який прийнятий пізніше в часі та безпосередньо регулює правові відносини щодо компетенції відповідної місцевої ради та її виконавчого органу з приводу передачі у власність земельних ділянок, суд вважає, що виконком Камінь-Каширської міської ради прийняв оскаржувані рішення № 236 та № 333 з перевищенням наданих йому законом повноважень, а отже з порушенням чинного законодавства.
Крім того, відповідно до статей 47, 48 ЗК України (1990 року) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність і надаються у користування громадянам для ведення особистого підсобного господарства.
З оглянутих в судовому засіданні генерального плану, проекту планування та забудови с. Підцир'я Камінь-Каширського району вбачається, що в адміністративних межах названого населеного пункту відсутні землі категорії сільськогосподарського призначення. Як пояснив у судовому засіданні представник відповідача зміна цільового призначення земель на території с. Підцир'я Камінь-Каширською міською радою не проводилась. Таким чином, виконавчий комітет названої ради в порушення наведених вище норм земельного законодавства своїми рішеннями № 236 та № 333 надав ОСОБА_12 земельну ділянку площею 0,12 га для ведення ОПГ із земель житлової забудови, фактично самовільно змінивши їх цільове призначення.
Пунктом 2 Декрету Кабінету Міністрів України „Про приватизацію земельних ділянок” від 26 грудня 1992 року встановлено, що передача громадянам України безплатно у приватну власність земельних ділянок для цілей, вказаних у статті 1 цього Декрету, зокрема для ведення особистого підсобного господарства, провадиться один раз, про що обов'язково робиться місцевими Радами народних депутатів відмітка у паспорті або документі, який його замінює.
В той же час, як вбачається з оскаржуваних рішень виконкому Камінь-Каширської міської ради № 236 та № 333 ОСОБА_12 двічі (відповідно 0,10 та 0,02 га) була надана земельна ділянка того ж виду - для ведення особистого підсобного господарства.
Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки рішення виконкому Камінь-Каширської міської ради № 236 від 19 червня 2001 року та № 333 від 18 вересня 2001 року були прийняті з порушеннями вимог чинного законодавства, тому вони не можуть вважатися законними.
Разом з тим, не підлягають до задоволення позовні вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, оскільки дана вимога, є похідною від вимог про визнання недійними рішень виконкому про передачу в приватну власність земельної ділянки. При встановленні факту незаконного отримання у власність земельних ділянок оспорюваний акт є нікчемним і визнання його незаконним не вимагається. Крім того, як вбачається з довідки відділу Держземагентства у Камінь-Каширському районі від 14 травня 2013 року № 899 виданий ОСОБА_12 держаний акт на право приватної власності на землю IV-ВЛ № 005484 не підписаний і не зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю, а отже як офіційний документ не існує.
Заява представника третьої особи про застосування наслідків спливу позовної давності до задоволення не підлягає, оскільки про оскаржувані рішення виконкому Камінь-Каширської міської ради позивачу стало відомо з копії рішення Камінь-Каширського районного суду від 25 грудня 2012 року, яку вона отримала в січні 2013 року (а.с. 22).
Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд, задовольняючи позовні вимоги частково, стягує із сторін судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог. Так, з відповідача та третьої особи ОСОБА_5 на корись позивача підлягають стягненню з кожного по 57 грн. 35 коп. судового збору та по 292 грн. 50 коп. витрат на правову допомогу. З позивача на користь третьої особи ОСОБА_5 підлягає стягненню 150 грн. витрат на правову допомогу. Разом з тим, суд не стягує зі сторони відповідача понесених позивачем витрат на проведення геодезичних робіт, оскільки такі витрати згідно із ст. 79 ЦПК України до судових витрат не відносяться.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 3, 6, 10, 17, 47, 48 Земельного кодексу України (в ред. 1990 року), ст.ст. 26, 33 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, п. 2 Декрету Кабінету Міністрів України „Про приватизацію земельних ділянок” від 26 грудня 1992 року, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати недійсними рішення виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради № 236 від 19 червня 2001 року „Про передачу ОСОБА_12 у приватну власність земельних ділянок площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та площею 0,10 га для ведення особистого підсобного господарства по вул. Спиридона Гнатюка в с. Підцир'я Камінь-Каширського району”, № 333 від 18 вересня 2001 року „Про передачу ОСОБА_12 у приватну власність земельної ділянки площею 0,02 га для ведення особистого підсобного господарства за тією ж адресою”.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Камінь-Каширської міської ради, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 кожного окремо по 57 (п'ятдесят сім) гривень 35 копійок судового збору та по 292 (двісті дев'яносто дві) гривні 50 копійок витрат на правову допомогу.
Стягнути з ОСОБА_1 на корись ОСОБА_5 150 (сто п'ятдесят) гривень витрат на правову допомогу.
Рішення може бути оскаржене до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області через Камінь-Каширський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий:
ОСОБА_14