КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ
Справа №552/1418/13-ц
Провадження № 2/552/926/13
14.05.2013 року Київський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого судді Васильєвої Л.М.
при секретарі Коломієць А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства
" Полтавський машинобудівний завод" про зміну формулювання причин звільнення з роботи,-
28.02.2013 року позивач звернувся до суду з позовом про розірвання трудового договору, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за затримку виплати заробітної плати. Посилався на те, що він працював у відповідача на посаді електромеханіка. 13 лютого 2013 року подав заяву про звільнення його з роботи за власним бажанням, але секретар відмовилась її реєструвати та поставити відмітку про прийняття заяви про звільнення. Пропрацювавши 2 тижні, які передбачені законодавством, 28 лютого 2013 року припинив роботу, наказу про його звільнення з роботи не було, але він не бажав продовжувати роботу у відповідача. 28 лютого йому не видали трудову книжку та не здійснили повний розрахунок при звільненні. Посилався на те, що відповідач порушив вимоги ст. 115, 116, 238 КЗпП України та просив розірвати трудовий договір між ним та відповідачем, внести запис до трудової книжки про його звільнення роботи з підстав, передбачених ст. 38 КЗпП України, стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати.
29.03.2013 року позивач уточнив позовні вимоги, посилаючись на те, що відповідач звільнив його з роботи 27 березня 2013 року за власною ініціативою з підстав, передбаче-них п.4 ст. 40 КЗпП України, за прогули без поважних причин. Вважає таке звільнення незаконним, бо відповідач порушив порядок звільнення його з роботи , немає актів про його відсутність на роботі, відсутні табелі не виходу його на роботу, у нього не відбирали письмові пояснення. Просив змінити формулювання причини його звільнення з п. 4 ст. 40 на ст. 38 КЗпП України .
У судовому засіданні позивач підтримав змінені позовні вимоги, просив змінити підставу причини звільнення його з роботи з п. 4 ст. 40 КЗпП України ( за прогул) на ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), звільнивши його з роботи з 27 лютого 2013 року за власним бажанням. Пояснив, що відповідач провів з ним повний розрахунок, він немає до відповідача жодних матеріальних претензій, що стосується причини звільнення з роботи, то дійсно він подавав заяву про звільнення його з роботи за власним бажанням 13 лютого 2013 року, однак секретар відмовилась ставити відмітку про отримання такої заяви, реєструвати її, будь-яких письмових доказів, окрім пояснення свідків, про те, що він подавав заяву про звільнення з роботи він не має. Пояснив також, що з 28 лютого 2013 року він на роботу не виходив та не працював, бо не бажав цього робити.
Представник відповідача у судове засідання не з"явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В попередніх судових засіданнях представник відповідача позовні вимоги не визнавав, пояснював, що позивач 13 лютого 2013 року не подавав заяви про його звільнення з роботи, а 28 лютого 2013 року не вийшов на роботу . Про причини своєї відсутності на робочому місці адміністрацію не повідомляв , відмовився давати будь - які пояснення з цього приводу.
Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Встановлено, що позивач працював у відповідача на посаді електромеханіка.
27 березня 2013 року на підставі наказу №27 року позивач був звільнений з роботи за прогули на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України з 27.03.2013 року.
Із табелю обліку викристання робочого часу вбачається, що позивач не виходив на роботу з 28 лютого 2013 року ( а.с. 11-12).
Із акту від 28.02.2013 року вбачається, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі 28 лютого 2013 року ( а.с 24).
У судовому засіданні позивач не заперечував того факту, що з 28 лютого 2013 року по час його звільнення з роботи він не працював у відповідача.
Позивач не надав суду жодного належного доказу в підтвердження того, що він 13 лютого 2013 року подавав відповідачеві заяву про його звільнення з роботи за власним бажанням.
Із довідки відповідача ( а.с. 42) вбачається, що заява позивача про звільнення з роботи за власним бажанням була зареєстрована 05.06.2012 року, а 13.02.2013 року в журналі вхідної кореспонденції заява від ОСОБА_1 про звільнення з роботи не реєструвалась ( а.с. 44).
Суд критично оцінює показання свідка ОСОБА_2 про те, що 13.02.2013 року він разом з ОСОБА_1 подавав заяву про звільнення з роботи, але заяви відмовились реєструвати , оскільки ОСОБА_2 також звільнений відповідачем з роботи за прогули.
Свідок ОСОБА_3 пояснила у судовому засіданні, що позивач 13.02.2013 року повідомляв її про те, що буде подавати заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, але факту самої подачі заяви секретарю та відмови секретаря в реєстрації вона не бачила , бо не була присутня при цьому.
Суд також критично оцінює показання свідка ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_1 13.02.2013 року подавав заяву про звільнення з роботи разом з ним, але його заяву зареєстрували та звільнили його з роботи, а ОСОБА_1 не звільнили, оскільки заява ОСОБА_4 була прийнята та відповідач звільнив свідка з роботи.
Жодних поважних причин відмови відповідача звільнити позивача з роботи а ні позивач, а ні свідки суду не навели.
Жодного акту чи повідомлення про відмову у реєстрації заяви про звільнення в присутності свідків позивач не склав, не подав заяву про звільнення будь-яким іншим способом, що дає суду підстави зробити висновок про те, що позивач 13 лютого 2013 року заяви про звільнення з роботи до відповідача не подавав, не маючи наказу про звільнення з роботи , 28 лютого 2013 року без поважних причин не вийшов на роботу, не працював по час звільнення його з роботи без поважних причин, тим самим здійснив прогул .
Посилання позивача на те, що була порушена процедура його звільнення з роботи також не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.
Матеріали справи містять лист відповідача від28.02.2013 року на адресу позивача, в якому йому запропоновано надати пояснення щодо його відсутності на роботі та повідомлення про його отримання позивачем ( а.с. 22-23) .
Як пояснив позвиач у судовому засіданні він отримав вказаний лист, але не збирався давати будь-які пояснення, оскільки вже звернувся до суду з позовом про розірвання трудового договору.
Аналізуючи зібрані по справі докази суд приходить до висновку про те, що при звільненні позивача з роботи з підстав передбачених п. 4 ст. 40 КЗпП України відповідачем не були порушені вимоги трудового законодавства, інших причин для звільнення позивача з роботи у відповідача не було , а отже підстав для зміни формулювання причин звільнення позивача з роботи немає.
Керуючись ст. 10, 11, 60, 209, 213-215 ЦПК України,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави протягом 10 днів з дня його проголошення , а особам, що не були присутніми у судовому засіданні протягом цього ж строку з дня отримання його копії .
Головуючий суддя Л.М. Васильєва