ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
22 квітня 2013 року 11:48 № 826/4924/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Паньківі В.В., розглянувши адміністративну справу у відкритому судовому засіданні
за позовом ОСОБА_1
до Голови Вищої ради юстиції Колесніченко Володимира Миколайовича
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_3;
від відповідача: Нарольська Т.С.
Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22.04.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Голови Вищої ради юстиції Колесніченко Володимира Миколайовича (надалі по тексту - Відповідач), в якому просить: визнати протиправною бездіяльність Голови Вищої ради юстиції Колесніченко Володимира Миколайовича, яка полягає у неналежному розгляді скарги ОСОБА_1 щодо неправомірної поведінки судді ОСОБА_5 та ненаданні доручення одному із членів Вищої ради юстиції провести перевірку даних про дисциплінарні проступки судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_5, зобов'язати Голову Вищої ради юстиції Колесніченко Володимира Миколайовича надати доручення одному з членів Вищої ради юстиції провести перевірки даних про дисциплінарних проступок судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_5, які містяться у скарзі ОСОБА_1 щодо неправомірної поведінки судді ОСОБА_5
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що бездіяльність Відповідача полягає в неналежному розгляді скарги та ненаданні доручення одному із членів Вищої ради юстиції провести перевірки даних про дисциплінарних проступок судді, а відтак підлягає визнанню її протиправною.
В судовому засіданні представник Позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог представник Відповідача зазначає про безпідставність заявлених позовних вимог, оскільки відповіді на скарги Позивача надані відповідно до вимог чинного законодавства.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, вироком Київського районного суду м. Полтава від 03 березня 2012 року ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 було визнано винною за ч.2 ст. 127, ч.2 ст. 186, ч.2 ст.15 п.9,12 ч.2 ст.115 КК України у вчиненні злочинів та засуджено до 13 років позбавлення волі.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 31 липня 2012 року вирок суду першої інстанції в частині засудження за ч. 2 ст. 186 КК України було скасовано, а справу в цій частині закрито за відсутності складу злочину. В іншій частині вирок було залишено без змін з призначенням остаточного покарання на 13 років позбавлення волі.
У зв'язку з подачею касаційних скарг на зазначені судові рішення, Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.10.2012 р. №5-7488СК12 було відмовлено у витребуванні кримінальної справи через недоліки касаційної скарги, а саме: не було конкретизовано допущених судом першої інстанції порушень КПК та неправильного застосування кримінального закону, з огляду на положення ст.ст. 370,371 КПК України.
На повторну касаційну скаргу захисника ОСОБА_3 Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.11.2012 р. №5-7488СК12 теж відмовлено у витребуванні кримінальної справи.
В обґрунтування відмови зазначалось, що у повторній касаційній скарзі не в повній мірі усунуто зазначені недоліки, оскільки захисник посилається на неповноту та однобічність досудового слідства та судового розгляду справи, а також оспорює фактичні обставини справи, які відповідно до вимог ст. 398 КПК України не можуть бути підставами для скасування або зміни судових рішень в касаційному порядку.
Позивачем було подано до Вищої ради юстиції скаргу на неправомірні дії судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ ОСОБА_5 з підстав істотного порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов'язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом та грубого одноразового порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя.
У відповідь на дану скаргу листом від 21.03.2013 року №С-622/0.1.2.-2843/0/9-13 повідомлено про неможливість проведення перевірки за відсутності відомостей про факти дисциплінарних проступків судді.
Виходячи з аналізу заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства, повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи Суд приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити з наступних підстав.
Статтею 1 Закону України "Про звернення громадян" встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо (ст. 3 Закону України "Про звернення громадян").
Згідно ст. З Закону України "Про звернення громадян" від 15.01.1998 року №22-98/ВР (надалі по тексту - Закон №22/98-ВР) під скаргою розуміється звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Статтею 1 Закону №22/98-ВР Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.
Повноваження Вищої ради юстиції визначено статтею 3, до яких належить внесення подання Президенту України про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; за поданням відповідної ради суддів призначає суддів на посади голови суду, заступника голови суду та звільняє їх з цих посад; розглядає справи і приймає рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; здійснює дисциплінарне провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів; розглядає скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.
У відповідності до пункту 7 Рішення Конституційного суду України від 21 травня 2002 року №9-рп/2002 (справа за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої і четвертої статті 1, абзацу другого пункту 8 частини першої статті 18, частини першої статті 25, пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 30, частини першої статті 31, частини першої статті 32, пункту 2 частини другої статті 33, пункту 2 частини другої та частини третьої статті 37, статей 38 і 48 Закону України "Про Вищу раду юстиції") Вища рада юстиції зобов'язана перевіряти звернення народних депутатів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини так само, як і звернення інших посадових осіб, органів державної влади і місцевого самоврядування, кожного громадянина, якщо в них містяться відомості про наявність передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України підстав для звільнення судді з посади, про факт дисциплінарного проступку судді Верховного Суду України або судді вищого спеціалізованого суду, і за результатами перевірки приймати відповідне рішення.
Стаття 19 Закону №22/98-ВР визначає структуру Вищої ради юстиції, яка складається з секції: з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад; дисциплінарна секція для здійснення дисциплінарного провадження, розгляду скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності і прийняття рішення про порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності.
Відповідно до статті 21 Закону №22/98-ВР до повноважень Голови Вищої ради юстиції належить: організація роботи Вищої ради юстиції та головування на її засіданнях; координація роботи секцій і членів Вищої ради юстиції; призначення засідань Вищої ради юстиції; направлення подання Вищої ради юстиції про призначення суддів Президентові України і про звільнення їх з посади; загальне керівництво апаратом Вищої ради юстиції; розпорядження бюджетними асигнуваннями на утримання і забезпечення діяльності Вищої ради юстиції; здійснення інших повноважень, передбачених регламентом Вищої ради юстиції.
За Законом (зокрема, статтею 40) перевірки здійснюються за дорученням Вищої ради юстиції, Голови або його заступника одним із членів Вищої ради юстиції, який за наслідками перевірки складає довідку з викладенням фактичних обставин, виявлених під час перевірки, висновків і пропозицій.
Як вбачається з матеріалів справи, скарга Позивача щодо неправомірної поведінки судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_5 при винесенні постанов від 03 вересня та 21 грудня 2012 року про відмову у витребуванні кримінальної справи для перевірки в касаційному порядку була вивчена у відділі по роботі зі зверненнями та за наслідками її розгляду було надіслана відповідь Позивачу з обґрунтуванням відмови.
Матеріалами справи підтверджується неодноразове надання відповіді Позивачу щодо відсутності обставин, передбачених ч.5 ст. 126 Конституції України стосовно підстав для звільнення судді з посади, а також притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та, як наслідок, відсутність підстав для проведення перевірки.
З огляду на вищенаведене, Судом не вбачається бездіяльності Голови Вищої ради юстиції при розгляді скарг Позивача та наданні відповідей на них, а відтак безпідставність позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Відповідача, Суд приходить до висновку про їх необґрунтованість, оскільки всі скарги Позивача розглянуті, а відповіді на них надіслано адресату.
В наданих до Суду матеріалах справи містяться листи, які підтверджують надання Позивачу відповіді на його звернення. З аналізу позовних вимог Позивача щодо оскарження бездіяльності Відповідача Судом вбачається їх безпідставність та необґрунтованість.
В частині позовних вимог щодо зобов'язання вчинити Відповідача дії Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, враховуючи, що Судом під час розгляду справи встановлено надання відповідей на заяви та розгляд їх по суті, а відтак відсутність бездіяльності, Суд приходить до висновку про неможливість втручання в дискрецію суб'єкта владних повноважень, а відтак відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Суд дійшов висновку, що позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 69, 70, 71, 103, 158-163, 172, 177, 179 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Федорчук А.Б.