Україна
07 травня 2013 р. Справа № 407/560/2012
п/с 2/174/61/2013
Вільногірський міський суд Дніпропетровської області,
в складі: головуючого судді Шаповала Г.І.
при секретарі Кудіній Н.І.
з участю: позивача ОСОБА_1
представника позивача адвоката ОСОБА_2
представника відповідачів адвоката ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на 1\2 частку садиби, про вселення в жиле приміщення та виселення в порядку усунення перешкод в здійсненні права власності,
02 липня 2012 р. позивачка надала до суду позов до відповідача, ОСОБА_4, в якому зазначила, що з ОСОБА_4 вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з 21 лютого 1987 р., актовий запис за № 38 зроблений бюро ЗАГС Вільногірського міськвиконкому Дніпропетровської області.
В травні 2012р. вони остаточно припинили подружні стосунки і відповідачем виказується намір про розлучення. 15.06.2012р. ОСОБА_4 змінив замок на вхідних дверях будинку АДРЕСА_1, який належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя і в якому вони разом проживали, і тим самим унеможливив їй доступ до помешкання. При цьому він не визнає її право на частку в спільній сумісній власності і тому вона вимушена звертатися з цим позовом до суду.
22 квітня 2008р. нею з відповідачем за спільні кошти був придбаний житловий будинок з господарчими спорудами, розташований на земельній ділянці 939 кв.м. за адресою АДРЕСА_1. Вартість цього домоволодіння згідно даних з витягу реєстру прав власності на нерухоме майно виданого КП «Бюро технічної інвентарізації м. Вільногірська» складає 112 073,01 грн. За цю ціну і було здійснено купівлю-продаж спірного домоволодіння. Покупцем за договором купівлі-продажу від 22.04.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Вільногірського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_6 під реєстровим № 975, за її згодою, є відповідач.
23.04.2008р. цей договір зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_4 КП «Бюро технічної інвентаризації м. Вільногірська».
З травня 2008р. по 15.06.2012р. вони постійно проживали в придбаному будинку однією сім'єю.
Згідно ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У відповідності до ст. 63 СК України, дружина то чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно ч.І ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Таким чином, вона вважає, що спірне домоволодіння є об'єктом їхньої спільної з відповідачем власності, оскільки воно придбане ними за час шлюбу і їй в цьому домоволодінні належить 1/2 частка.
У відповідності до викладеного, на підставі ст.ст. 60, 63, ч.І ст.69, ч.І ст. 70 СК України, позивачка прохає:
- визнати за нею право власності на 1/2 частку домоволодіння за АДРЕСА_1;
- стягнути з відповідача, ОСОБА_4, 560,36 грн. сплаченого нею судового збору.
05 липня 2012 р. позивачка, в порядку ст. 31 ЦПК України, надала до суду додаткову позовну заяву про збільшення позовних вимог до відповідачів, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, де зазначила, що вона звернулася до Вільногірського міського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача - 1 про визнання права власності на 1/2 частини садиби, розташованої за адресою АДРЕСА_1, за тих обставин, що зазначена садиба придбана ними за спільні кошти в період знаходження їх в зареєстрованому шлюбі.
На теперішній час з відповідачем -1 у неї склались вкрай неприязненні стосунки. В зв'язку з цими стосунками відповідач-1 фактично вижив її з садиби, без її згоди змінив замки на вхідних дверях в житловому будинку садиби, та вхідній хвіртці, а ключі їй не надав, і до теперішнього часу в садибу не впускає.
В зв'язку з такими діями відповідача - 1 вона вимушена звернутись з цим додатковим позовом до суду. Крім того, відповідач без її згоди, та відома самоправно, 29.06.2012 року, вселив в будинок садиби, а фактично в садибу свою співмешканку, відповідача - 2, і таким чином остаточно не дає їй можливості користуватись садибою.
Відповідач -1 не має наміру впускати її в садибу, яка є їхньою спільною сумісною власністю, чим порушує її права співвласника.
В зв'язку з тим, що відповідач -1 вселив свою співмешканку, відповідача - 2, в садибу без її згоди та відома, вона вважає, що вона підлягає виселенню з садиби.
Відповідач - 2 має своє житло в АДРЕСА_3, а тому підлягає виселенню з спірної садиби без надання іншого житлового приміщення.
Позивачка вважає свою вимогу про виселення відповідача - 2 правомірною, так як вона базується на підставі диспозицій ст. ст. 388, 391 ЦК України. Інші обставини зазначені в її первісному позові.
Керуючись ст. ст.388, 391 ЦК України, позивачка прохає:
- в порядку усунення перешкод в здійсненні нею права власності - виселити з садиби, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, - ОСОБА_5, без надання іншого житла.
- вселити її, позивачку, в садибу, розташовану за адресою: АДРЕСА_1;
- стягнути з ОСОБА_4 на її користь всі витрати у справі.
В судовому засіданні позивачка та її представник, який не обмежений в його повноваженнях, позовні вимоги та їх обгрунтування, що зазначені в позовних заявах, підтримали в повному обсязі. Із їх додаткових пояснень витікає, що для придбання садиби відповідач ОСОБА_4 брав кредит, а позивачка була поручителем. Приблизно на початку 2010 року кредит був погашений. Позивачка неодноразово бачила, що ОСОБА_5 проживає в спірній садибі. Стосовно розірвання шлюбу, то вона дійсно прохала суд надати строк для примирення з чоловіком, враховуючи, що його відносини з набагато молодшою за нього ОСОБА_5 припиняться.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, але надали заяви про розгляд справи за їх відсутності з участю їх представника, адвоката ОСОБА_3, який не обмежений в його повноваженнях. (а.с.28, 36)
Представник відповідачів в судовому засіданні надав суперечливі пояснення. Із його письмових заперечень від 05.11.12 р. (а.с. 42-43,47-48) витікає, що, згідно з Договором про надання правової допомоги № 009/12 від 10.09.2012 р. та Договором про надання правової допомоги № 015/12 від 12.10.2012 р., він представляє інтереси відповідачів, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, без обмеження його повноважень, та з правом представляти їх інтереси в судових засіданнях за їх відсутністю.
З вказаним позовом він та його довірителі не згодні з наступних причин:
1. Як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду двічі:
- в першій позовній заяві від 02.07.2012 року до відповідача ОСОБА_4 позивачка просить Суд визнати за нею право власності на 1/2 частку домоволодіння за АДРЕСА_1.
- в другій позовній заяві (додаткова позовна заява в порядку ст. 31 ЦПК України) від 05.07.2012 р. до відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 позивачка просить Суд:
1 - в порядку усунення перешкод в здійснені її права власності - виселити з садиби, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, - ОСОБА_5, без надання іншого житла;
2 - вселити позивачку в садибу, розташовану за адресою АДРЕСА_1.
Такі вимоги позивачки є суперечливими, так як її право власності на 1/2 частку домоволодіння за АДРЕСА_1, про що вона прохає суд в своєму першому позові від 02.07.2012 року, ще не встановлено судом та не набрало законної сили. Тому її вимога до суду в своїй другій позовній заяві від 05.07.2012 року"... в порядку усунення перешкод в здійснені її права власності - виселити з садиби, розташованої за адресою АДРЕСА_1, - ОСОБА_5, без надання іншого житла" є безпідставною і не підлягає не тільки задоволенню але й розгляду.
Виходячи з вище викладеного, його довірительниця ОСОБА_5 взагалі не може бути відповідачкою за цим позовом до встановлення судом права власності позивачки ОСОБА_1 на 1/2 частку домоволодіння за АДРЕСА_1.
2. В своїй позовній заяві від 05.07.2012 р. (додаткова позовна заява в порядку ст. 31 ЦПК України) позивачка вже не просить суд визнати її право власності на 1/2 частку домоволодіння за АДРЕСА_1, а тільки просить суд :
1 - в порядку усунення перешкод в здійснені її права власності - виселити з садиби, розташованої за адресою АДРЕСА_1, - ОСОБА_5, без надання іншого житла;
2 - вселити позивачку в садибу, розташовану за адресою АДРЕСА_1.
Стаття 31 ЦПК України, на яку посилається позивачка в своєму додатковому позові, передбачає процесуальні права та обов'язки сторін:
«Сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки.
Крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.
Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.
Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони.
Заявник та заінтересовані особи у справах окремого провадження мають права і обов'язки сторін, за винятками, встановленими у розділі IV цього Кодексу. "
Таким чином, позивачка в своєму додатковому позові, змінивши предмет первинного позову (від 02.07.2012 року), в своєму додатковому позові від 05.07.2012 року вже не просить суд визнати за нею право власності на 1/2 частку домоволодіння за АДРЕСА_1.
Цей факт повинен бути визнаним судом, а тому ця додаткова позовна заява, виходячи з вимог ст. 121 ЦПК України, повинна залишитися без руху з підстав не додержання позивачем вимог, викладених в статтях 119 і 120 УПК України, а саме: - позивачем не викладені обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги (п.5 ч. 2 ст. 119 ЦПК України);
- позивачем не зазначені докази, що підтверджують кожну обставину, або наявність підстав для звільнення від доказування (п.5 ч. 2 ст. 119 ЦПК України);
Вказані вище суттєві порушення норм матеріального і процесуального права як відносно встановлення права власності на частину нерухомого майна, так і відносно права третіх осіб на користування жилим приміщенням, унеможливлюють розгляд цього позову і подальше прийняття по ньому судового рішення.
Із усних пояснень представника відповідачів, наданих в судовому засіданні 29.03.2013 р., витікає, що він визнає право власності позивачки на ? частину садиби на момент її придбання, тобто, станом на 22.04.2008 р., не заперечує, що садиба була придбана у шлюбі, але стверджує, що відповідач, ОСОБА_4, поніс більші витрати на придбання садиби, тому при поділі майна позивачка повинна відшкодувати частину цих витрат. Позивачка не вказує в яку частину будинку її слід вселити. Чи придбавався будинок в інтересах сім'ї, він не може підтвердити, оскільки в спірному будинку ніхто не зареєстрований.
Із показань свідка ОСОБА_8, яка доводиться дочкою сторін, витікає, що вона була присутня, коли 15.06.2012 р. у присутності сусідів та депутата виявилося, що відповідач поміняв замки на вхідній хвіртці та вхідних дверях в спірний будинок. Вона неодноразово бачила, що ОСОБА_5 проживає в спірному будинку, останній раз, близько двох неділь назад, вона бачила, як батько та ОСОБА_5 виїзжали із садиби. Батько своєю поведінкою перешкоджає вселенню матері в будинок.
Згідно копії паспорту громадянина України, ОСОБА_1 зареєстрована за місцем проживання АДРЕСА_2. (а.с.5)
Згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали шлюб 21.02.1987 р., актовий запис № 38 бюро ЗАГС Вільногірського міськвиконкому, Дніпропетровської області. (а.с.6)
Згідно копії договору купівлі-продажу житлового будинку від 22.04.2008 р., ОСОБА_10 продав, а ОСОБА_4 купив житловий будинок по АДРЕСА_1. Продаж вчинено за 112073.01 грн., право власності зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 23.04.2008 р. (а.с.7)
Згідно квитанції від 22.06.212 р. та квитанції від 05.07.2012 р. позивачем сплачено судовий збір за подачу позову до суду, відповідно 560.36 грн. та 107.30 грн. (а.с.1,8)
Згідно довідки Вільногірського МВ ГУМВАС України в Дніпропетровській області від 17.07.2012 р., ОСОБА_5 в м. Вільногірську зареєстрованою за місцем проживання не значиться. (а.с.20-21)
Суд вважає, що між сторонами виник спір із факту невизнання відповідачем, ОСОБА_4, права спільної сумісної власності на нерухоме майно, тобто садибу, придбану ним та позивачкою, ОСОБА_1, за спільні кошти в період перебування їх у шлюбі, спір із факту чинення перешкод відповідачем, ОСОБА_4, позивачці, ОСОБА_1, у користуванні житловою площею в садибі, належній сторонам на праві спільної сумісної власності, як подружжю, та з факту вселення відповідачем, ОСОБА_4, в спірну садибу своєї співмешканки, ОСОБА_5, без згоди на це співвласника садиби, позивачки, ОСОБА_1
Для вирішення спірних правовідносин, на думку суду, слід керуватися наступними нормами права.
Згідно ст.ст.10,11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 60 СК України, 1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). 2. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 61 СК України, 1. Об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. 2. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. 3. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. 4. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За змістом ст. 65 СК України, 1. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою; 2. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя; Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового; 3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена; 4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Згідно ст. 67 СК України, 1. Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.
Згідно ст. 70 СК України, 1. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Згідно ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно ч.І ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.
Згідно ч.І ст.325 ЦК України, суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.
Згідно ч.І ст.317 ЦК України, власникові належить право власності, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ч.І ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.
Згідно ст. 391 ЦК України, власник має право на захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, а саме, 1. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Згідно ч.1 ст.383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешканням для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має право використовувати його для промислового виробництва.
Згідно ст.158 ЖК України, користування житловими приміщеннями в квартирах, які належать громадянам на праві приватної власності, можливе згідно з договором найму житлового приміщення, який укладається в письмовій формі.
Згідно ч.1 ст.109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.
Згідно ч.3 ст. 116 ЖК України, особи, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяються без надання їм іншого жилого приміщення.
Згідно ст.158 ЖК України, наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення; договір найму жилого приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється; договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначати права і обов'язки наймодавця і наймача та інші умови найму.
Відповідно до цих правовідносин, враховуючи пояснення сторін та їх представників, дослідивши та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності та взаємозв'язку, керуючись законом, суд доходить висновку про задоволення позову в повному обсязі, з наступних підстав.
Суд вважає встановленим, що сторони, перебуваючи у шлюбі, придбали за спільне майно 22 квітня 2008 року садибу по АДРЕСА_1, за 112073.01 грн.; право власності на це нерухоме майно було зареєстроване на відповідача, ОСОБА_4; при цьому, згідно ст. 60 СК України, сторони стали суб'єктами права спільної сумісної власності на придбану садибу і до 15.06.2012 р. користувалися садибою спільно; після 15.06.2012 р. відповідач, всупереч вимогам ст.ст. 60,61, 63, 65 СК України, створив перешкоди позивачці в користуванні цим спільним майном, змінивши замки на вхідній хвіртці та вхідних дверях в житловий будинок, та без згоди позивачки вселивши в жиле приміщення відповідачку, ОСОБА_5, таким чином, позбавив позивачку можливості доступу до житлового будинку та садиби, в цілому, та розпорядився цим нерухомим майном без згоди позивачки, як співвласника, надавши його в користування іншій особі; відповідачка, ОСОБА_5, вселилася в спірну садибу без згоди на це співвласника садиби, позивачки, ОСОБА_1, тобто всупереч вимог ч.3 ст. 116 ЖК України, і без оформлення належним чином договору найму житла; дані факти підтверджується копією договору купівлі-продажу та, фактично, визнані сторонами.
Заперечення представника відповідачів, які носять процесуальний характер, суд не приймає, оскільки, згідно ст. 31 ЦПК України, позивач має право до початку розгляду справи по суті не тільки збільшити чи зменшити розмір позовних вимог, але і змінити підставу та предмет позову, що і було зроблено позивачкою; оскільки право спільної сумісної власності на садибу виникло з моменту придбання садиби подружжям і позивачка користувалася спірною садибою, в тому числі житловою площею, з моменту придбання садиби, тобто з 22.04.2008 р., і до 15 червня 2012 р., тим самим вона здійснювала свої права співвласника майна, відповідно до вимог ст.ст. 60,63 СК України, невизнання цих прав відповідачем не позбавляє позивачку права власності на це нерухоме майно, при цьому, сам відповідач з відповідним позовом до суду не звернувся, інші заперечення представника відповідача також не обґрунтовані.
Суд також дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_5, ім'я якої в окремих процесуальних документах зазначено, як ОСОБА_5, та ОСОБА_5, є одна і та ж особа, правильне ім'я якою, згідно копії паспорту ( а.с. 39), - ОСОБА_5.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд, керуючись ст. 88 ЦПК України, ЗУ «Про судовий збір», доходить висновку про покладення судових витрат у справі на відповідача ОСОБА_4, стягнувши з нього на користь позивачки, ОСОБА_1, - 560.36 грн. для відшкодування судових витрат в виді судового збору за задоволені майнові вимоги (визнання права власності на ? частину садиби), - 107.30 для відшкодування судових витрат в виді судового збору за задоволені немайнові вимоги (вселення та виселення із жилого приміщення), всього на загальну суму - 667.66 грн.; та стягнувши з ОСОБА_4 в дохід держави України, додатково, судовий збір за задоволені немайнові вимоги (вселення та виселення із жилого приміщення) - 07.40 грн., враховуючи, що позивачем сплачено - 107.30 грн., а загальна сума судового збору за немайнові вимоги складає - 114.70 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 88, 209 ч.3, 212-215,218, 222, 223, 294 ЦПК України,
Позов задовольнити в повному обсязі.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженкою м. Вільногірська, Дніпропетровської області, і/к № НОМЕР_1, зареєстрованою за місцем проживання АДРЕСА_2, право приватної власності на 1/2 частку садиби за АДРЕСА_1.
Вселити ОСОБА_1 в жиле приміщення садиби за АДРЕСА_1.
В порядку усунення перешкод в здійсненні права приватної власності ОСОБА_1 - виселити з жилого приміщення садиби за АДРЕСА_1, без надання іншого житла, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_8, уродженку м. Кахул, Молдови, і/к № НОМЕР_2, зареєстровану за місцем проживання АДРЕСА_3.
Судові витрати у справі покласти на відповідача ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженця м. Вільногірська, Дніпропетровської області, і/к НОМЕР_3, зареєстрованого за місцем проживання АДРЕСА_2, стягнувши з нього на користь позивачки, ОСОБА_1, - 560.36 грн. для відшкодування судових витрат в виді судового збору за задоволені майнові вимоги (визнання права власності на ? частину садиби), - 107.30 для відшкодування судових витрат в виді судового збору за задоволені немайнові вимоги (вселення та виселення із жилого приміщення), всього на загальну суму - 667.66 грн.; стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави України, додатково, судовий збір за задоволені немайнові вимоги (вселення та виселення із жилого приміщення) - 07.40 грн., враховуючи, що позивачем сплачено - 107.30 грн., а загальна сума судового збору за немайнові вимоги складає - 114.70 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Вільногірський міський суд, Дніпропетровської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Копію рішення, протягом двох днів з дати виготовлення його в повному обсязі, надіслати рекомендованим листом із повідомленням про вручення сторонам.
Головуючий суддя Шаповал Г.І.