Справа: № 2а-15691/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.
Іменем України
17 квітня 2013 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Гусак О.О. Ялі К.А. Коваленка А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корона 2000» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
В жовтні 2011 року ТОВ «Корона 2000» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.04.2011 № 0000132305.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2011 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.04.2011 № 0000132305.
Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 09.02.2011 по 01.03.2011 працівниками ДПІ у Дніпровському районі м. Києва було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Корона 2000» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 01.03.2011.
В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення ТОВ «Корона 2000» положень пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 3 235 231,00 грн.
За результатами проведеної перевірки, контролюючим органом складено акт № 532/23-522-33444644 від 10.03.2011 на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення з податку на прибуток підприємств № 0000132305 від 05.04.2011, згідно з яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання в розмірі 3 235 231,00 грн. за основним платежем та 810 848,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
За висновками відповідача викладеними в акті перевірки, ТОВ «Корона 2000», отримавши у 2008 році товар, не віднесло до валового доходу безнадійну кредиторську заборгованість контрагентів (ТОВ «Лакмар», ТОВ «Енергорембуд», ТОВ «Будсинтез»), які ліквідовані за рішенням суду на загальну суму отриманого та неоплаченого товару 12 159 526,85 грн. Також зазначено, що в ході перевірки, факт оплати (погашення заборгованості) документально не підтверджено.
Обґрунтовуючи свою позицію про виникнення у позивача безповоротної фінансової допомоги, відповідач керувався ст. 205 Господарського кодексу України, згідно якої господарське зобов'язання припиняється за неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням.
З огляду на викладене, відповідач дійшов висновку, що якщо кредитор ліквідується без правонаступництва, то сума заборгованості платника податку перед цим кредитором включається до валового доходу зазначеного платника податку (боржника) відповідно до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» як безповоротна фінансова допомога.
Крім цього, відповідач зазначив, що ТОВ «Корона 2000» заборгувало іншим контрагентам за товари, відвантажені за договором купівлі-продажу в податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, а тому набуває статусу безповоротної фінансової допомоги.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно із абзацом 3 підпункту 1.22.1 пункту 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.
Пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Відповідно до абзацу 2 підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Положеннями статті 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» визначено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.
Відповідно до статті 77 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі, ратифікованого Верховною Радою України згідно Закону України від 6 липня 1999 року № 826-XIV «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі» (дата набуття чинності Україною 6 січня 2000 року), до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).
За приписами статті 78 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі, векселедавець простого векселя зобов'язаний так само, як акцептант за переказним векселем. Прості векселі зі строком платежу у визначений строк від пред'явлення повинні бути протягом строків, встановлених статтею 23, пред'явлені векселедавцю для відмітки. Перебіг строку починається від дати відмітки, підписаної векселедавцем на векселі. Відмова векселедавця зробити датовану відмітку повинна бути засвідчена протестом (стаття 25), дата якого є початком строку від пред'явлення.
При цьому, слід враховувати положення частини 3 статті 545 Цивільного кодексу України згідно якої, наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Пункт 1.25 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності відносить до безнадійної заборгованості.
Як зазначено в акті перевірки, строки виникнення заборгованості ТОВ «Корона 2000» перед ТОВ «Лакмар» - 20.06.2008, ТОВ «Енергорембуд» - 21.03.2008, ТОВ «Будсинтез» - 20.11.2008.
Тобто, строк позовної давності з урахуванням ст. 257 Цивільного кодексу спливав 20.06.2011, 21.03.2011, 20.11.2011 відповідно - до дати проведення перевірки.
Крім цього, безпідставними є висновки відповідача про те, що позивачем безпідставно включено до валових витрат витрати на маркетингові та юридичні послуги у загальній сумі 559 238,95 грн. Такий висновок ґрунтується на тому, що акти виконаних робіт (наданих послуг) не містять змісту та обсягу господарської операції та одиниці виміру, що на думку контролюючого органу унеможливлює віднести до валових витрат оплату зазначених актів.
Проте, зазначені послуги надавалися відповідно до договорів № 0110 Ю від 01.10.2009 та № 0109 М від 01.09.2009. Як зазначено у договорах, акти приймання виконаних робіт є невід'ємною частиною договору. При цьому, у договорах чітко визначено обсяг та зміст послуг. Отже, зміст первинного документу дозволяє повною мірою встановити зміст господарської операції.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Тобто, на відповідача як суб'єкта владних повноважень, покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, так як він заперечує проти задоволення позовних вимог.
Оскільки відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 05.04.2011 № 0000132305, колегія суддів не вбачає правових підстав для відмови в задоволенні вимог даного позову.
Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2011 року залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків
Повний текст ухвали складено та підписано - 22.04.2013
Головуючий суддя Борисюк Л.П.
Судді: Петрик І.Й.
Собків Я.М.