17 квітня 2013 р.Справа № 2-а-4836/10/1470
Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,
при секретарі Лопушанській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 травня 2011 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Миколаївський морський торгівельний порт» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
20.07.2010 року ДП «Миколаївський морський торгівельний порт» звернулося до окружного суду із позовом до СДПІ по роботі з ВПП у м.Миколаєві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.12.2009 року №00007537/0, від 15.02.2010р. №00007537/1, від 29.04.2010р. №00007537/2 та від 14.07.2010р. №00007537/3, якими підприємству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 191 268 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 95 634 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що за результатами перевірки його діяльності відповідачем було встановлено порушення вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим, винесені спірні повідомлення-рішення, як вважає позивач, були прийняті з порушенням діючого законодавства, оскільки вартість ремонту спільного з ТОВ «Грінтур-ЕКС» майна порт правомірно відніс до своїх валових витрат.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 травня 2011 року позов ДП «Миколаївський морський торгівельний порт» задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 23.12.2009р. №00007537/0, від 15.02.2010р. №00007537/1, від 29.04.2010р. №00007537/2, від 14.07.2010р. №00007537/3 СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник СДПІ по роботі з ВПП у м,Миколаєві 21.10.2011р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права та просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.05.2011 року і прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника позивача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ДП «Миколаївський морський торгівельний порт» зареєстровано як юридичну особу виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 06.07.1993р.
В період з 26 жовтня до 4 грудня 2009 р. співробітниками СДПІ була проведена планова виїзна перевірка договору про спільну діяльність ДП «Миколаївський морський торгівельний порт» і ТОВ «Грінтур-ЕКС» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007р. по 30.06.2009р., валютного та іншого законодавства за той же період, за результатами якої складено акт від 11 грудня 2009 року №1297/37/357176044 (а.с.13-37).
Як зазначено у висновку цього акту перевірки, відповідачем встановлено порушення підприємством позивача вимог ст.5 п.5.2. пп.5.2.10., ст.8 п.8.1. пп.8.1.2., п.8.2. пп.8.2.1., 8.2.2., п.8.3. пп.8.3.2., п.8.7. пп.8.7.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на момент проведення даної перевірки.
Отже, на підставі вказаного акту перевірки уповноваженою особою СДПІ 23 грудня 2009 року було прийнято податкове повідомлення-рішення №00007537/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 191 268 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 95 634 грн. (а.с.51).
В подальшому, після розгляду скарг позивача, поданих в порядку апеляційного оскарження, були прийняті аналогічні (повторні) податкові повідомлення-рішення від 15 лютого 2010р. №00007537/0, від 29 квітня 2010р. №00007537/2, від 14 липня 2010р. №00007537/3, якими, в свою чергу, визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на тій самій сумі (а.с.52-54).
Не погодившись з зазначеними вище податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в судовому порядку.
Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що дії та оскаржувані рішення податкового органу є протиправними, а спірний договір між ДП «Миколаївський морський торгівельний порт» та ТОВ «Грінтур-ЕКС» є реальним, а тому, віднесення позивачем коштів, витрачених на ремонт майна переданого у спільну діяльність до своїх валових витрат є обґрунтованим, у зв'язку з чим, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Колегія суддів апеляційного суду цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх правильними і обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається з акту перевірки від 11.12.2009р. №1297/37/357176044, підставою для прийняття відповідачем спірних рішень стали наступні обставини.
Так, у перевіряємому періоді, позивач, разом з ТОВ «Грінтур-ЕКС», на підставі укладеного договору від 01.04.2006р., здійснював спільну діяльність і для її провадження виділив окреме майно. Під час дії цього договору про спільну діяльність, позивач здійснив ремонт майна переданого у спільну діяльність і відніс витрати на ремонт до складу валових витрат спільної діяльності. Відповідач вбачає порушення у тому, що позивач, всупереч вимогам пп.8.7.1. п.8.7. ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», включив до складу валових витрат суму ремонту, яка перевищує 10% сукупної балансової вартості усіх груп основних фондів на початок звітнього періоду. Іншим порушенням з боку позивача стала амортизація основних засобів, які не знаходяться на балансі спільної діяльності.
Разом з тим, перевіривши доводи відповідача та висновки вказаного акту перевірки на відповідність вимогам діючого на той час законодавства, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про те, що відповідач невірно та необґрунтовано встановив фактичні обставини відображення у податковому обліку позивача результатів власної господарської діяльності та спільної діяльності за відповідним договором.
Як встановлено судом 2-ї інстанції, 01.04.2006р. між позивачем та ТОВ «Грінтур-ЕКС» укладено договір №47 про спільну діяльність (а.с.38-44).
Так, ч.1 ст.1130 Цивільного кодексу України визначає спільну діяльність наступним чином - за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону.
А згідно ч.2 ст.1131 ЦК України, умови договору про спільну діяльність, у тому числі правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Відповідно до умов п.1.4. договору про спільну діяльність, сторони передали майно, яке визначено у додатках №№1,2, при чому кожна із сторін договору обліковує свою долю внеску на власному балансі (а.с.45-50).
Згідно з приписами пп.7.7.7. п.7.7. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», порядок податкового обліку та звітності результатів спільної діяльності встановлюється центральним податковим органом.
У відповідності до вимог п.12 «Порядку ведення податкового обліку результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи» (затв. наказом ДПА України від 30.09.2004р. №571 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.10.2004р. за №1389/9988), у разі, якщо платник податку - учасник спільної діяльності передає товари (результати робіт, послуг) з метою їх подальшого використання у такій діяльності, то така передача відображається у податковому обліку цього платника у порядку, установленому для продажу відповідних товарів (результатів робіт, послуг). Уповноважений платник, який отримує товари (результати робіт, послуг) від іншого учасника спільної діяльності з метою їх подальшого використання у такій діяльності, відображає отримання вказаних товарів (результати робіт, послуг) у відповідних рядках звіту та додатків до нього в порядку, установленому для придбання товарів (результатів робіт, послуг). Продажна (покупна) ціна товарів (результатів робіт, послуг), зазначених у цьому абзаці, визначається на рівні їх вартості, яка зафіксована в договорі про спільну діяльність. Будь-які інші операції з передання коштів або товарів (результатів робіт, послуг) між учасниками спільної діяльності відображаються у податковому обліку таких учасників у порядку, установленому законодавством з питань оподаткування.
Як слідує з визначення терміну "валові витрати", наведеного у п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
З приписів пп. 5.2.1., 5.2.10. п. 5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» видно, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених п.п.5.3-5.7 цієї статті; cуми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених пп.8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому ст.8 цього Закону.
Крім того, за правилами пп.8.7.1. п.8.7. ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до якої відсилає пп.5.2.10. п. 5.2. ст.5, платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.
Таким чином, на думку судів обох інстанцій, усі понесені позивачем витрати на ремонт майна, яке передано у спільну діяльність, були правомірно віднесені ним до складу валових витрат спільної діяльності.
З приводу ж доводів СДПІ про те, що позивач нібито перевищив 10 % норматив на поліпшення цих фондів, судова колегія зазначає, що роблячи такий висновок, відповідач виходив з вартості основних фондів, яка складає у 2007р. - 413 338 грн., а у 2008р. - 465 948 грн. Разом з тим, як вбачається з додатку №1 до договору, вартість майна, переданого позивачем у спільну діяльність, дорівнює 22 883 219 грн.
Стосовно ж висновку СДПІ про безпідставне завищення позивачем витрат на амортизацію, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до вимог пп.8.2.1. п.8.2. ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
А у відповідності до пп.8.1.2. п.8.1. ст.8 цього ж Закону, амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання.
Як пояснив представник позивача в судових засіданнях суду 1-ї та 2-ї інстанцій, придбані позивачем щити автоматики використовуються у системі управління конвеєрних ліній порту у процесі розвантаження, тобто підпадають під визначення основних фондів та належать до 3 (третьої) групи згідно із пп.8.2.2. п.8.2. ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд вважає, що придбання позивачем вказаних вище щитів автоматики не є поліпшенням вже наявних у нього основних фондів, а є, в даному випадку, придбанням нових основних фондів, які підлягають амортизації за правилами ст. 8 п. 8.1. пп. 8.1.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
До того ж, при прийнятті остаточного рішення по даній справі, судова колегія також вважає за необхідне зазначити та прийняти до уваги постанову Заводського районного суду м.Миколаєва від 05.03.2010р., якою, в свою чергу, порушене за результатами спірної перевірки адміністративне провадження стосовно головного бухгалтера ДП «Миколаївський морський торгівельний порт» ОСОБА_1 за вчинення адм.правопорушення, передбаченого ч.1 ст.163-1 КУпАП, т.б. за порушення ведення податкового обліку, закрито за відсутністю в її діях складу правопорушення.
Отже, уважно дослідивши матеріали справи та оцінивши усі надані сторонами докази, судова колегія приходить до аналогічного, що і окружний суд, висновку про те, що відповідач, приймаючи спірні рішення, діяв неправомірно і без врахування всіх обставин справи та, в порушення вимог ч.2 ст.71 КАС України, не довів судам обох інстанцій їх законність, у зв'язку із чим, позовні вимоги дійсно підлягають задоволенню, а оскаржувані рішення податкового органу - скасуванню.
Окрім того, при цьому, слід зазначити, що згідно із приписами ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, у відповідності до ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції, діючи виключно в межах доводів і вимог апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 травня 2011 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
Головуючий: Ю.В. Осіпов
Судді: О.С. Золотніков
В.О. Скрипченко