17 квітня 2013 року 13:43 810/1349/13-а
м. Київ
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий - суддя Журавель В.О., при секретарі судового засідання Маслакова І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Резинпромсервис" до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Резинпромсервис" (далі-позивач, товариство) до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень форми №0000492204, №0000512204 від 11.03.2013.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства, відповідачем надано неправильну оцінку фактичним обставинам, внаслідок чого зроблено помилкові висновки про нікчемний характер правочинів, укладених між ТОВ "Резинпромсервис" та ТОВ «Фірма Астейт» на виконання послуг, оскільки за твердженням податкового органу засновника та директора ТОВ «Фірма Астейт» ОСОБА_1 вироком Дніпровського районного суду м. Києва визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК України. Позивач зазначив, що на законних підставах, правомірно і правильно сформував податковий кредит, оскільки господарські операції по виконанню робіт між ним та ТОВ «Фірма Астейт» мали реальний характер, це підтверджуються документально. Зазначив, що прийняте рішення, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ, винесено без встановлення наявності правових підстав для визнання нікчемними правочинів. Позивач просив суд податкові повідомлення-рішення скасувати.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Відповідач позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. У своїх запереченнях послався на те, що податкові повідомлення-рішення є правомірними, оскільки взаємовідносини позивача з ТОВ «Фірма Астейт» мають сумнівний характер. Перевіркою встановлено завищення позивачем від'ємного значення податку на додану вартість. При складанні акту перевірки враховано вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 29.08.2012 щодо вчинення засновником та директором ТОВ «Фірма Астейт» ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України. Вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України, і призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі п'ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Податковим органом при проведенні перевірки не можливо встановити реальність здійснення транспортних послуг та виконання вантажно-розвантажувальних робіт. Товариством на перевірку не надано сертифікатів чи свідоцтв про визнання відповідності товару. Перевіркою встановлено, що у позивача відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських зобов'язань по укладеній угоді та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій, надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального характеру. Тому відповідач вважає, що взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Фірма Астейт» за період 01.06.2011 по 30.09.2011 не спричиняли реального правового наслідку, тому позивачем неправомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Фірма Астейт» за період з 01.06.2011 по 30.09.2011 в сумі ПДВ - 113963 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 10802 грн. за червень 2011 року, в сумі 41717 грн. - за серпень 2011 року, в сумі 47680 грн. - за вересень 2011 року. Отже, укладені позивачем договори із цим контрагентом є нікчемними, відтак позивачем незаконно зменшено від'ємне значення ПДВ.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Резинпромсервис» є юридичною особою, зареєстрованою 24.03.2004 Васильківською районною державною адміністрацією Київської області. На податковому обліку платника податків перебуває в Броварській ОДПІ з 13.01.2005 №1465. Платником податків на додану вартість зареєстровано з 21.01.2005 Броварською ОДПІ.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Астейт» є юридичною особою, що зареєстрована 23.12.2010 Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією, зареєстровано платником податків на додану вартість з 27.04.2011 ДПІ у Печерському районі. Видами діяльності за КВЕД є неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами; посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту; інші види оптової торгівлі; дослідження кон'юнктури ринку та виявлення суспільної думки; консультація з питань комерційної діяльності та управління; рекламна діяльність.
Відповідачем 18.01.2013 отримано від ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС лист про проведення позапланової податкової перевірки господарської діяльності ТОВ «Резинпромсервис» по взаємовідносинах із ТОВ «Фірма Астейт». Разом з листом надано акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Фірма Астейт» щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за період 01.09.2011 по 30.09.2011.
Актом про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Фірма Астейт» встановлено порушення: ч.1 ст.203, ст.215, ст.228, ст.662, ст.655, ст.656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу з контрагентами-покупцями за період з 01.09.2011 по 30.09.2011; у зв'язку з не підтвердженням податкового кредиту з ПДВ по фінансово-господарських відносинах з постачальниками ТОВ «Фірма Астейт» відсутні об'єкти оподаткування з податку на додану вартість по операціях з продажу товарів (послуг) до контрагентів-покупців за період з 01.09.2011 по 30.09.2011. Також, відповідачем отримано вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 29.08.2012 у справі №1/2604/970/2012/2604/15931/2012 щодо вчинення засновником та директором ТОВ «Фірма Астейт» ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч.1 cт.205 КК України.
На підставі наказу №224 від 20.02.2013 Броварською ОДПІ Київської області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Резинпромсервис» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Фірма Астейт» за період 01.06.2011 по 30.09.2011. За результатами перевірки складено акт від 21.02.2013 №126/22-3/32904353.
Перевіркою встановлено наступні порушення: п.198.1, 198.3 ст.198, п.201.1, 201.4 ст.201 ПК України, неправомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Фірма Астейт» за період 01.06.2011 по 30.09.2011 в сумі ПДВ 113963 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 10802 грн. за червень 2011 р., в сумі 41717 грн. - за серпень 2011 р., в сумі 47680 грн. - за вересень 2011 р.; ч.1, ч.5 ст.203, ч.1, ч.2 ст.215, ч.1 ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Резинпромсервис». В акті перевірки зазначено, що при його складанні податковим органом використано лист ГВПМ у Дніпровському районі м. Києва від 18.01.2013 №71/7/07-4/50 щодо відпрацювання ТОВ «Фірма Астейт» та вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 29.08.2012 по справі №1/2604/970/2012/2604/15931/2012 щодо вчинення засновником та директором ТОВ «Фірма Астейт» ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК України. Згідно з цим вироком встановлено, що ОСОБА_1 в грудні 2010 р. за грошову винагороду надав згоду на пропозицію невстановленої особи про створення суб'єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності. 23.12.2010 відбулася державна реєстрація ТОВ «Фірма Астейт», що знаходилось за юридичною адресою: м. Київ, Бастіона, 15, офіс 6, на ОСОБА_1, який в подальшому не здійснював управління господарською діяльністю зазначеного підприємства, не організовував особисто чи через уповноважену службову особу ведення бухгалтерського та податкового обліку результатів господарської діяльності товариства. Дніпровський районний суд м. Києва визнав винним ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК України, і призначив йому покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При проведенні перевірки встановлено, що ТОВ «Резинпромсервис» здійснювало фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Фірма Астейт» на підставі договорів, що укладені в усній формі. До перевірки товариством не надано основних документів для підтвердження перевезення продукції. Таким чином, при проведенні перевірки неможливо встановити реальність здійснення автотранспортних послуг та виконання вантажно-розвантажувальних робіт. ТОВ «Резинпромсервис» не надано до перевірки сертифікатів чи свідоцтв про визнання відповідності товару. Перевіркою встановлено відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеній угоді та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, вбачається проведення транзитних потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Товариством неправомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Фірма Астейт» за період з 01.06.2011 по 30.09.2011 в сумі ПДВ 113963 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 10802 грн. за червень 2011 р., в сумі 41717 грн. - за серпень 2011 р., в сумі 47680 грн. - за вересень 2011 р. З урахуванням вищевикладеного, взаємовідносини між ТОВ «Резинпромсервис» та ТОВ «Фірма Астейт» за період з 01.06.2011 по 30.09.2011 не спричинили реального настання правових наслідків.
На підставі висновків Акта перевірки №126/22-3/32904353 від 21.02.2013 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення за формою «Р» №0000492204 від 11.03.2013, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість на загальну суму 144899 грн., в тому числі за основним платежем 100199 грн. та за штрафними фінансовими санкціями 44700 грн., та податкове повідомлення-рішення за формою «В4» №0000512204 від 11.03.2013, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за 6 місяців 2011 р. на суму 13765 грн.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач оскаржив його до суду.
Дослідженими судом матеріалами справи встановлено, що з червня по вересень 2011 р. між позивачем та ТОВ «Фірма Астейт» укладено усний договір поставки, а саме придбання товарів хімічної промисловості (каучук СКФ-26, Каучук БК 1675, Дібутилсебацинат, Стеарин, Суперабсорбент, Суперабсорбент аквакіп, Дуслін, Вулкацит) на загальну суму 683780 грн. Факт надання послуг оформлювався податковими та видатковими накладними та рахунками-фактурами, що підписувались уповноваженими особами вказаного контрагента та позивача. Контрагент позивача при наданні послуг належним чином оформив 10 податкових накладних та 10 видаткових накладних, а також 10 рахунків-фактур. На підтвердження перевезення продукції позивачем сторонами складено товарно-транспортні накладні.
На підтвердження наявності земельної ділянки площею 2 га для обслуговування будівель, що підлягає реконструкції під цех по виробництву гумово-технічних виробів, позивачем надано договір оренди землі з Гоголівською сільською радою Броварського району Київської області терміном на 10 років. На підтвердження наявності основних засобів, які перебувають на балансі товариства, позивачем надано відповідні оборотно-сальдові відомості по рахунках. Надходження та рух придбаних матеріалів зі складу в цех підтверджується наявністю 6 накладних на внутрішнє переміщення товару та таблицею руху товару, придбаного позивачем.
Подальша реалізація продукції підтверджується видатковими накладними на контрагентів - КВП ПАТ «Київметрогард», ПАТ Могилів-Подільський машинобудівельний завод ім. С.М. Кірова, ВАТ «Полтавський авто-агрегатний завод», ДП «Тогровий дім» ТОВ НВО «Червоний металіст», ТОВ НВФ «Грейс-Інжинірінг», ДТГО Південно-Західна залізниця, ТОВ «Технологічні системи і машини», Київський ремонтно-механічний завод ДП, ПАТ «БЗП», ТОВ ВФ «Рубікон», ПАТ «ЗАЗ». Позивачем на отримання товару контрагентам було виписано довіреності на уповноважену особу.
Оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки постачальника - ТОВ «Фірма Астейт», що підтверджено банківськими виписками з рахунку позивача.
Суму податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем включено до складу податкового кредиту відповідного періоду 2011 р., відображено у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних та включено до податкових декларацій з податку на додану вартість відповідного періоду.
Судом з'ясовано, що відповідач пов'язує факти порушення позивачем податкового законодавства з певними недоліками в діяльності ТОВ «Фірма Астейт», з відсутністю поставок товарів, стверджує про безтоварність цих господарських операцій.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спірні правовідносини на момент їх виникнення регулюються Податковим кодексом України та положеннями Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів та іншими законами. Регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, кола суб'єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 здійснюється Податковим кодексом України.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Суд бере до уваги, що відповідачем не заперечується той факт, що первинні документи позивача містять всі обов'язкові реквізити, як того вимагає законодавство.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Відповідно до вимог ст.200 ПК України, встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.
Зокрема п.200.1 цієї статті встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3 ст.200 ПК України).
Пунктом 200.4 статті 200 ПК України передбачено, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом з'ясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Судом враховано, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.
Суд зазначає, що в податкових відносинах не може застосуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.
Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.
При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.
Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.
При дослідженні факту здійснення господарської операції суд оцінює відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Суд враховує, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.
При цьому суд бере до уваги, що обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.
Суд бере до уваги, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.
При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість, податкового кредиту, регулюються розділом V ПК України.
Так, п.198.2 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Як вже зазначалось судом, рішення про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість прийнято податковим органом у зв'язку з завищенням позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Фірма Астейт» які податковий орган вважає нікчемними. При цьому, висновок податкового органу про нікчемність договорів ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутністю наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків.
Таким чином, вирішення цієї справи залежить від доведеності суду факту постачання товару за господарською операцією, за результатами здійснення яких податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення.
Як встановлено судом, факт поставки товарів позивачу контрагентом - ТОВ «Фірма Астейт» та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право позивача на віднесення понесених витрат до складу податкового кредиту підтверджується представленими суду первинними фінансово-господарськими документами та наявністю очевидного зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.
Як встановлено судом, на момент вчинення та виконання господарського договору ТОВ «Фірма Астейт» є належним чином зареєстрованою юридичною особою, яка має право вчиняти правочини, на дату здійснення господарських операцій з позивачем була зареєстрованим платником податку на додану вартість і мала право виписувати податкові накладні.
При цьому суд враховує вимоги статті 18 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Відповідачем не надано суду доказів, що підтверджують наявність в Єдиному державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про припинення реєстрації юридичної особи ТОВ «Фірма Астейт» на час вчинення цих правочинів.
Суд зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Суд не бере до уваги посилання податкового органу на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 29.08.2012, яким засуджено ОСОБА_1 за ч.1 ст.205 КК України, оскільки предметом розгляду цього суду не були укладені правочини між позивачем та ТОВ «Фірма Астейт».
Ураховуючи те, що зміст правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Фірма Астейт», протягом періоду, що був перевірений, відповідав вимогам діючого законодавства України; за період укладення та виконання правочинів жодна із сторін не звернулася до суду щодо порушення права волевиявлення сторін правочину; ці правочини виконано реально, що відображено у відповідній звітності позивача.
Крім того, як встановлено судом позивачем на підставі первинних документів по господарських відносинах з ТОВ «Фірма Астейт» було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.
Відповідно до пп.14.1.156, 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункти 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 ПК України).
Пунктом 201.1 статті 201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.
Пунктом 201.2 статті 201 ПК України визначено, що форму та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
В Акті перевірки відповідачем наведено перелік податкових накладних, які були виписані ТОВ «Фірма Астейт» для позивача. Таким чином, при отриманні податкової накладної від ТОВ «Фірма Астейт», які засвідчують отримання послуг, у позивача виникло право на податковий кредит з ПДВ у зазначений період.
Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Податкові накладні, які надавались для проведення перевірки, є документами, що засвідчують факт придбання платником податків товару, з дати отримання яких, згідно із приписами статті 201 ПК України, у платника виникає право на податковий кредит та які, підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.
Як було зазначено судом, під час судового розгляду справи суду були надані всі первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій та виконання договору, укладених між позивачем та ТОВ «Фірма Астейт», крім того, висновки податкового органу про нікчемність вказаних правочинів було спростовано наявними в матеріалах справи доказами, а отже твердження відповідача про порушення позивачем вимог п.198.1, 198.3 ст.198, п.201.1, 201.4 ст.201 ПК України є безпідставними.
Як вже зазначалось, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), підтверджені податковими накладними. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів на користь позивача у судовому засіданні було спростовано.
Отже, податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції не відбулися реально, є фіктивними чи безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність угоди ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтверджено належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.
Що стосується посилання відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Фірма Астейт», то суд зазначає, що податковий орган безпосереднього дослідження первинних бухгалтерських та інших документів цього суб'єкта господарювання не здійснював, відтак висновки, викладені в цьому акті, суперечать приписам п.73.5 ст.73 ПК України та не є належними і допустимими доказами відсутності вчинених цим контрагентом господарських операцій з позивачем.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В силу положень частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Водночас, відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Відповідачем не доведено суду належними та достатніми доказами фактів неправильного формування позивачем податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «Фірма Астейт» за вказаний період та не доведено суду належними та достатніми доказами фактів нікчемності договорів, укладених з ТОВ «Фірма Астейт», фактів нереальності та безтоварності здійснених між ними господарських операцій, не спростовано твердження позивача щодо реальності вчинення та виконання господарських операцій, а відтак не доведено правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню сплачена ним сума судового збору.
Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Скасувати податкові повідомлення-рішення №0000492204, №0000512204 від 11.03.2013, видані Броварською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Резинпромсервис" судовий збір у сумі 1588 (одну тисячу п'ятсот вісімдесят вісім) грн. 65 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Журавель В.О.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 22 квітня 2013 р.