30.04.13р. Справа № 904/1789/13-г
За позовом Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", м. Дніпропетровськ
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ
про визнання права власності
Суддя Ліпинський О.В.
Представники:
від позивача: Матросов О.О., дов. від 01.04.2013р. № 262
від відповідача: Корольова Д.В., дов. від 28.11.2012 № 144
за участю прокурора: Зубова О.В. посв. № 015940 выд 04.04.2013
Приватне акціонерне товариство з іноземними інвестиціями „Дніпропетровський олійноекстракційний завод" (надалі Позивач) звернулося з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (надалі Відповідач), в якому просить суд визнати за Позивачем право власності на нежитлові приміщення: дитячий садок, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Короленко, 14; їдальня, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 46.
Заявлені позовні вимоги, мотивовані тим, що спірні об'єкти нерухомості були придбані організацією орендарів „Дніпропетровського олійноекстракційного заводу", правонаступником якого являється Позивач, в складі цілісного майнового комплексу, зокрема, шляхом безкоштовної передачі цього майна, як об'єктів соціально-побутового призначення в порядку ч. 2 ст. 24 Закону України „Про приватизацію державного майна".
Відповідач проти позову заперечує, вважає, що Закон України "Про приватизацію державного майна", Державна програма приватизації на відповідний рік, та інші нормативні акти, не передбачають зміну форми державної власності на майно, крім його приватизації на оплатній основі, а отже, на його думку, Позивач невірно трактує положення ст. 24 Закону України „Про приватизацію державного майна", оскільки дана норма передбачає передачу об'єктів соціально-побутового призначення у безстрокове безоплатне користування без права продажу, а не передачу цього майна у власність товариства.
16.04.2013 року заступник прокурора Дніпропетровської області, повідомив суд про свою участь у даній справі. В засіданні суду 30.04.2013 року прокурор також усно повідомив про участь у справі з метою захисту інтересів держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України по Дніпропетровській області.
Прокурор письмових пояснень по суті спору суду не подав, в судовому засіданні проти позову заперечував, підтримуючи доводи Відповідача.
В засіданні суду 30.04.2013 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення, згідно ст. 85 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін та прокурора, дослідивши подані докази, господарський суд, -
Як убачається з матеріалів справи, 20.01.1989 року між організацією орендарів „Дніпропетровський олійноекстракційний завод" (Орендар), правонаступником якої являється Позивач та Республіканським об'єднанням масложирової промисловості „Укрмасложирпром" (Орендодавець) був укладений договір про передачу Дніпропетровського олійноекстракційного заводу в оренду строком на сім років з наступним правом викупу.
11.09.1992 року між Фондом державного майна України та організацією орендарів „Дніпропетровський олійноекстракційний завод" було підписано додаткову угоду, за умовами якої фонд прийняв на себе зобов'язання орендодавця за договором оренди від 20.01.1989 року.
11.01.1993 року Фондом державного майна України був виданий наказ № 5-ДП, яким надано дозвіл на приватизацію ОП „Дніпропетровський олійноекстракційний завод".
Розпорядженням Фонду державного майна України № 133-РОМ від 18.06.1993 року, затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу ОП „Дніпропетровський олійноекстракційний завод", згідно вказаного акту, до вартості майна, що підлягало приватизації, не увійшла вартість майна, для якого встановлено пільги, в тому числі майно вартістю 2256 тис. карб. (п. 13.2. акту).
18.06.1993 року, розпорядженням ФДМ України № 134-РПП, затверджено план приватизації ОП „Дніпропетровський олійноекстракційний завод", яким встановлено спосіб приватизації шляхом викупу державного майна, зданого в оренду з правом викупу.
Пунктом 4.5. плану приватизації, визначено порядок і умови використання об'єктів соціально-побутової сфери вартістю 2256 тис. крб., в тому числі спірних об'єктів (дитячого садку, та їдальні), шляхом їх безоплатної передачі трудовому колективу за умов використання за призначенням.
24.06.1993 року між Фондом державного майна України та організацією орендарів „Дніпропетровський олійноекстракційний завод" укладено договір купівлі-продажу № КП-100 цілісного майнового комплексу орендного підприємства „Дніпропетровський олійноекстракційний завод"
За актом прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства „Дніпропетровський олійноекстракційний завод" від 23.07.1993 року, який є додатком до договору купівлі-продажу № КП-100, Фондом державного майна України передано організації орендарів заводу викуплену нею державну частку майна, у тому числі основні засоби невиробничого призначення, що передаються безкоштовно, вартість яких становить 2256 тис. крб.
Таким чином, при приватизації державного майна орендного підприємства новому власнику за договором купівлі-продажу № КП-100 від 24.06.1993 року були передані об'єкти соціально-побутового призначення, в тому числі спірні нежитлові приміщення дитячого садку та їдальні.
Заперечуючи факт отримання Позивачем спірного майна у власність, Відповідач стверджує, що вказане майно, було передано підприємству в користування, оскільки стаття 24 Закону України „Про приватизацію державного майна" визначала безоплатну передачу як передачу права користування майном, а не зміну форми власності.
Суд вважає зазначені доводи Відповідача безпідставними, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" дія цього Закону не поширюється, зокрема, на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.
За змістом п. 45 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 522 від 2 вересня 1992 року (яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується на вартість майна, що належить орендареві, для якого встановлені пільги (безоплатна передача об'єктів соціально-побутового призначення).
Частиною 2 ст. 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна. Ці пільги поширюються на викуп державного майна орендними підприємствами.
Застосування такої пільги у даному випадку підтверджено актом оцінки вартості майна орендного підприємства, планом приватизації державного майна орендного підприємства „Дніпропетровський олійноекстракційний завод", які затверджені Фондом державного майна України 18.06.1993 року, та договором купівлі-продажу № КП-100 і актом приймання-передачі до нього.
Що стосується доводів Відповідача відносно того, що при приватизації державного майна орендного підприємства новому власнику за договором купівлі-продажу №КП-100 від 24 червня 1993 року об'єкти соціально-побутового призначення були передані в користування, слід відзначити, що редакції ч. 2 ст. 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", відповідно до якої господарському товариству об'єкти приватизації передавалися безоплатно без права продажу, тобто безоплатна передача законодавцем визначалась вже як передача в користування без зміни форми власності, то її було змінено Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", введеним в дію постановою Верховної Ради України № 90/97-ВР від 19 лютого 1997 року, а отже, дана редакція статті не розповсюджуються на спірні правовідносини, які мали місце протягом 1993 року.
З огляду на викладене, чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція Закону України „Про приватизацію державного майна", передбачала, що державне майно (об'єкти соціально-побутового призначення) до внесення змін до ч. 2 ст. 24 названого Закону в лютому 1997 року передавалося безоплатно у власність орендних підприємств, оскільки згадана стаття не містила вказівок на незмінність попереднього власника нерухомого майна (держави),
Зазначена правова позиція стосовно практики застосування норми матеріального права (ч. 2 ст. 24 Закону України „Про приватизацію державного майна"), викладена в постанові Верховного Суду України від 03.10.2011 у справі № 8/233-09, яка є обов'язковою для суду в силу положень ст. 111-28 ГПК України.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За результатами розгляду даної справи, судом встановлено правомірність набуття Позивачем права власності на спірне нерухоме майно, шляхом придбання його за договором купівлі-продажу № КП-100 від 24.06.1993 року, і іншого не доведено Відповідачем під час розгляду даного спору.
Статтею 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є визнання права.
За змістом ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Наявні у справі докази, зокрема, акт перевірки стану збереження та підстав використання державного майна, що не увійшло до статутного фонду та перебуває на балансі Позивача, який складено Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області 02.11.2012 року, а також факт пред'явлення Регіональним відділенням зустрічного позову у даній справі (повернуто без розгляду ухвалою суду від 02.04.2013) свідчать про те, що з боку Відповідача не визнається та оспорюється право власності Позивача на спірне нерухоме майно, в зв'язку з чим, останній правомірно звернувся з даним позовом про захист оспорюваного права.
На підставі викладеного з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що заявлені Позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно приписів ст. 49 ГПК України, витрати Позивача по сплаті судового збору, покладаються на Відповідача.
Керуючись ст. 16, 328, 392 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 4, 32, 33, 34, 44, 49, 82-85, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити,
Визнати за Приватним акціонерним товариством з іноземними інвестиціями „Дніпропетровський олійноекстракційний завод" (код ЄДРПОУ 00374385) право власності на нежитлові приміщення:
- Дитячий садок, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Короленко, 14;
- Їдальня, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 46.
Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, 58, код ЄДРПОУ 13467337) на користь Приватного акціонерного товариством з іноземними інвестиціями „Дніпропетровський олійноекстракційний завод" (49038, м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 46, код ЄДРПОУ 00374385) 11277 грн. 62 коп. витрат по сплаті судового збору, видати наказ.
Суддя О.В. Ліпинський
Повне рішення складено 07.05.2013