"29" квітня 2013 р. Справа № 915/340/13-г
за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ареал-Снігурівка" /57300, Миколаївська обл., м. Снігурівка, вул. Позаміська, 7/
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління Укртрансінспекції у Миколаївській області /54034, м. Миколаїв, вул. Будівельників, 15-А/
про стягнення 359118,57 грн.
Суддя Бездоля Д.О.
від позивача: ОСОБА_2 (довіреність від 25.03.13р.)
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
СУТЬ СПОРУ: позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення з останнього 338615,75 грн. основного боргу, 12702,69 грн. пені, 6784,30 грн. 3% річних та 1015,83 грн. встановленого індексу інфляції.
Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати транспортних послуг, наданих позивачем відповідачу за договорами від 01.01.11р. № П-02/01/01/11 та № П-04/01/01/11, від 01.01.12р. № П 5-01/01/11 та № П-6-/01/01/11.
Відповідач відзив на позов суду не подав.
Третя особа пояснила суду, що позивач мав право згідно з отриманою ліцензією серії НОМЕР_2, терміном дії з 11.07.07р. по 10.07.12р. (не продовжувався), надавати послуги виключно з перевезення вантажів на транспортному засобі МАЗ-53371, реєстраційний номер НОМЕР_1. Для надання послуг з перевезення вантажів іншими транспортними засобами, він повинен був згідно з наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 22.07.10р. № 514 отримати нові ліцензійні картки. Надавати послуги з перевезення пасажирів автомобільним транспортом позивач не мав права.
Ухвалою суду від 01.03.13р. провадження у справі було порушено, позовна заява прийнята до розгляду, розгляд справи призначений на 01.04.13р. о 15 год. 10 хв.
Ухвалою суду від 01.04.13р. розгляд справи був відкладений на 15.04.13р. о 14 год. 00 хв. у зв'язку з неявкою у судове засідання представників сторін, неподанням сторонами усіх витребуваних судом доказів та необхідністю витребування нових доказів по справі.
Ухвалою суду від 15.04.13р. розгляд справи був відкладений на 29.04.13р. о 16 год. 30 хв. у зв'язку з неподанням сторонами усіх витребуваних судом доказів та необхідністю витребування нових доказів по справі. Цією ж ухвалою до участі у справі на стороні відповідача було залучено третю особу без самостійних вимог на предмет спору.
Відповідач свого представника в судові засідання не направляв, вимоги ухвал суду не виконав, ухвалу суду від 15.04.13р. отримав завчасно - 22.04.13р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
За цих обставин, суд вважає, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, а тому, згідно з ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, суд -
01.01.2011р. між сторонами був укладений договір про надання транспортних послуг № П-02/01/01/11, за яким позивач зобов'язався за завданням відповідача надавати транспортні послуги автомобілями ГАЗ 53А, державний номер НОМЕР_4, ГАЗ 33021, державний номер НОМЕР_5, та ГАЗ 53, державний номер НОМЕР_3, в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 2.1. даного договору позивач надає відповідачу наступні послуги:
підпункт 2.1.1. - перевезення персоналу;
підпункт 2.1.2. - вантажне перевезення.
Доказів, що за своєю конструкцією та обладнанням (типу) дані автомобільні транспортні засоби призначені і для перевезення пасажирів і для перевезення вантажів позивачем, в порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України, суду не подано.
Згідно з п.п. 3.1.-3.3. вказаного договору вартість послуг визначається з розрахунку 1 км - 2,50 грн. без ПДВ та фіксується в акті та подорожньому листі. Акт про надані послуги підписується сторонами на наступний день після надання послуг. Відповідач зобов'язаний перераховувати суму, зазначену в акті про надання послуг, протягом 10 днів з моменту підписання такого акту.
Відповідно до п. 6.1 зазначеного договору договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.11р.
На підтвердження виконання позивачем умов цього договору, останній надав суду підписані обома сторонами акти №№1-14 (а.с. 72-85), з яких чітко вбачається, що позивач надав відповідачу транспортні послуги саме з перевезення пасажирів (персоналу відповідача) на загальну суму 189290,83 грн. На підтвердження іншого сторонами не подано суду жодного доказу.
Позивач стверджує, що відповідач частково оплатив означені транспортні послуги на суму 127082,58 грн. (а.с. 96), проте доказів, як-то: банківських виписок, платіжних доручень, квитанцій, ані позивач, ані відповідач суду не подали.
01.01.2011р. між сторонами був укладений договір про надання транспортних послуг № П-04/01/01/11, за яким позивач зобов'язався за завданням відповідача надавати транспортні послуги автобусом ІКАРУС 256 Люкс в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 2.1. даного договору позивач надає відповідачу наступні послуги:
підпункт 2.1.1. - перевезення персоналу;
підпункт 2.1.2. - вантажне перевезення.
Доказів, що за своєю конструкцією та обладнанням (типу) даний автомобільний транспортний засіб призначений і для перевезення пасажирів і для перевезення вантажів позивачем, в порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України, суду не подано.
Згідно з п.п. 3.1.-3.3. вказаного договору вартість послуг визначається з розрахунку 1 км - 3,50 грн. без ПДВ та фіксується в акті та подорожньому листі. Акт про надані послуги підписується сторонами на наступний день після надання послуг. Відповідач зобов'язаний перераховувати суму, зазначену в акті про надання послуг, протягом 10 днів з моменту підписання такого акту.
Відповідно до п. 6.1 зазначеного договору договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.11р.
На підтвердження виконання позивачем умов цього договору, останній надав суду підписані обома сторонами акти №№1-27, 29, 32 (а.с. 42-70), з яких чітко вбачається, що позивач надав відповідачу транспортні послуги саме з перевезення пасажирів (персоналу відповідача) на загальну суму 107501,00 грн. На підтвердження іншого сторонами не подано суду жодного доказу.
Доказів на підтвердження оплати відповідачем вказаних, отриманих від позивача, послуг сторонами суду не подано.
01.01.2012р. між сторонами був укладений договір про надання транспортних послуг № П 5-01/01/11, за яким позивач зобов'язався за завданням відповідача надавати транспортні послуги автомобілями ГАЗ 53А, державний номер НОМЕР_4, ГАЗ 33021, державний номер НОМЕР_5, та ГАЗ 53, державний номер НОМЕР_3, в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 2.1. даного договору позивач надає відповідачу наступні послуги:
підпункт 2.1.1. - перевезення персоналу;
підпункт 2.1.2. - вантажне перевезення.
Доказів, що за своєю конструкцією та обладнанням (типу) дані автомобільні транспортні засоби призначені і для перевезення пасажирів і для перевезення вантажів позивачем, в порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України, суду не подано.
Згідно з п.п. 3.1.-3.3. вказаного договору вартість послуг визначається з розрахунку 1 км - 2,50 грн. без ПДВ та фіксується в акті та подорожньому листі. Акт про надання послуг підписується сторонами кожні 10 днів після надання послуг. Відповідач зобов'язаний перераховувати суму, зазначену в акті про надання послуг, протягом 15 днів з моменту підписання акту.
Відповідно до п. 5.2. зазначеного договору за невиконання умов договору щодо своєчасної оплати за надані послуги, відповідач несе відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день прострочення платежу, у межах позовної давності.
Згідно з п. 8.2. даного договору (в редакції додаткової угоди від 31.01.12р. № 1) договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.01.12р. Якщо за 10 днів до закінчення строку дії договору жодна з сторін не повідомить іншу про припинення (розірвання) договору, то він вважається пролонгованим на кожен наступний місяць і на тих же самих умовах.
На підтвердження виконання позивачем умов цього договору, останній надав суду підписані обома сторонами акти №№1-7 (а.с. 34-40), з яких чітко вбачається, що позивач надав відповідачу транспортні послуги саме з перевезення пасажирів (персоналу відповідача) на загальну суму 95356,50 грн. На підтвердження іншого сторонами не подано суду жодного доказу.
Доказів на підтвердження оплати відповідачем вказаних, отриманих від позивача, послуг сторонами суду не подано.
01.01.2012р. між сторонами був укладений договір про надання транспортних послуг № П-6-/01/01/11, за яким позивач зобов'язався за завданням відповідача надавати транспортні послуги автобусом ІКАРУС 256 Люкс, в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 2.1. даного договору позивач надає відповідачу наступні послуги:
підпункт 2.1.1. - перевезення персоналу;
підпункт 2.1.2. - вантажне перевезення.
Доказів, що за своєю конструкцією та обладнанням (типу) даний автомобільний транспортний засіб призначений і для перевезення пасажирів і для перевезення вантажів позивачем, в порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України, суду не подано.
Згідно з п.п. 3.1.-3.3. вказаного договору вартість послуг визначається з розрахунку 350 грн. без ПДВ за один день та фіксується в акті та подорожньому листі. Акт про надання послуг підписується сторонами кожні 10 днів після надання послуг. Відповідач зобов'язаний перераховувати суму, зазначену в акті про надання послуг, протягом 15 днів з моменту підписання акту.
Відповідно до п. 5.2. зазначеного договору за невиконання умов договору щодо своєчасної оплати за надані послуги, відповідач несе відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день прострочення платежу, у межах позовної давності.
Згідно з п. 8.2. даного договору (в редакції додаткової угоди від 31.01.12р. № 1) договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.01.12р. Якщо за 10 днів до закінчення строку дії договору жодна з сторін не повідомить іншу про припинення (розірвання) договору, то він вважається пролонгованим на кожен наступний місяць і на тих же самих умовах.
На підтвердження виконання позивачем умов цього договору, останній надав суду підписані обома сторонами акти №№1-17 (а.с. 14-31), з яких чітко вбачається, що позивач надав відповідачу транспортні послуги саме з перевезення пасажирів (персоналу відповідача) на загальну суму 74550,00 грн. На підтвердження іншого сторонами не подано суду жодного доказу.
Доказів на підтвердження оплати відповідачем вказаних, отриманих від позивача, послуг сторонами суду не подано.
Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позов позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом спірні правовідносини склались між сторонами у сфері надання позивачем відповідачу транспортних послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом.
Згідно з ч. 1 ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України «Про автомобільний транспорт» ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів на такі види робіт: надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів автобусами; надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі; надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення; надання послуг з внутрішніх перевезень небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами; надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів автобусами; надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів на таксі; надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення; надання послуг з міжнародних перевезень небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами.
Згідно з преамбулою Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» цей Закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.
Відповідно до ст. 2, ч. 3 ст. 3 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» дія цього Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання. Види господарської діяльності, не передбачені у статті 9 цього Закону, не підлягають ліцензуванню. Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.
Згідно з п. 25 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», станом на 01.01.11р., відповідно до цього Закону ліцензуванню підлягають, зокрема, такі види господарської діяльності: надання послуг з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів, багажу повітряним, річковим, морським, автомобільним, залізничним транспортом.
Згідно з п. 25 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», станом на 01.01.12р., відповідно до цього Закону ліцензуванню підлягають, зокрема, такі види господарської діяльності: надання послуг з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів, багажу річковим, морським, автомобільним, залізничним транспортом.
Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, діяльність позивача з надання відповідачу за договорами від 01.01.11р. № П-02/01/01/11, № П-04/01/01/11 та від 01.01.12р. № П5-01/01/11, № П-6-/01/01/11 послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом підлягає обов'язковому ліцензуванню.
11.07.07р. позивач отримав ліцензію серії НОМЕР_2 на право провадити господарську діяльність з надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом, терміном дії з 11.07.07р. по 10.07.12р. Ліцензію на право провадити господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом станом на час укладення вищеназваних договорів та до цього часу позивач не отримував, що підтверджується самим позивачем та поясненнями третьої особи, яка прямо вказує на відсутність у позивача права здійснювати перевезення пасажирів автомобільним транспортом.
Відповідно до п. 1.8. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт», затверджених наказом Мінтрансзв'язку України від 02.07.10р. № 427, ліцензіат провадить свою діяльність з використанням автомобільного транспортного засобу (далі - автотранспортний засіб), тип якого відповідає виду здійснюваних робіт.
Господарським судом встановлено, що згідно з поданими суду актами за договорами від 01.01.11р. № П-02/01/01/11, № П-04/01/01/11 та від 01.01.12р. № П5-01/01/11, № П-6-/01/01/11 позивач надавав відповідачу транспортні послуги саме з перевезення пасажирів (персоналу відповідача) автомобільним транспортом. При цьому, господарським судом також встановлено, що позивачем, в порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України, не подано суду доказів, що за своєю конструкцією та обладнанням (типу) використані позивачем при наданні даних послуг автомобільні транспортні засоби призначені і для перевезення пасажирів, і для перевезення вантажів.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Отже, даними нормами права законодавець чітко визначив, що підставою недійсності правочину є суперечність його змісту, в момент вчинення, нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Як встановлено судом діяльність позивача з надання відповідачу за договорами від 01.01.11р. № П-02/01/01/11, № П-04/01/01/11 та від 01.01.12р. № П5-01/01/11, № П-6-/01/01/11 послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом підлягає обов'язковому ліцензуванню, що не було дотримано позивачем як в момент вчинення означених правочинів, так і до цього часу. Натомість, ліцензію на право провадити господарську діяльність з надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом позивач отримав 11.07.07р.
Як встановлено судом п. 2.1. договорів від 01.01.11р. № П-02/01/01/11, № П-04/01/01/11 та від 01.01.12р. № П5-01/01/11, № П-6-/01/01/11 передбачено, що позивач надає відповідачу наступні послуги:
підпункт 2.1.1. - перевезення персоналу;
підпункт 2.1.2. - вантажне перевезення.
Відповідно до п. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
За викладених обставин, господарський суд вважає, що підпункти 2.1.1. пунктів 2.1. договорів від 01.01.11р. № П-02/01/01/11, № П-04/01/01/11 та від 01.01.12р. № П5-01/01/11, № П-6-/01/01/11 суперечать ч. 4 ст. 9, ч. 1 ст. 29 Закону України "Про автомобільний транспорт", ч. 3 ст. 3, п. 25 ч. 3 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", а тому суд вважає необхідним застосувати власне право, передбачене п. 1 ст. 83 ГПК України, та визнати їх недійсними на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України.
Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Господарського кодексу України правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні, в тому числі, є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання.
Згідно з ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, в тому числі, є: судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства, в тому числі, є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Господарський суд, керуючись вищенаведеними принципами (засадами) законодавства України, як-то: рівність всіх суб'єктів господарювання перед законом, справедливість, розумність та добросовісність, вважає, що норма частини 1 ст. 227 ЦК України по аналогії закону підлягає застосуванню і до фізичних осіб - підприємців, тобто до позивача у даній справі.
За цих обставин, господарський суд, реалізуючи своє право, передбачене п. 1 ст. 83 ГПК України, вважає, що ч. 1 ст. 217 ЦК України є окремою правовою підставою для визнання судом недійсними підпунктів 2.1.1. пунктів 2.1. договорів від 01.01.11р. № П-02/01/01/11, № П-04/01/01/11 та від 01.01.12р. № П5-01/01/11, № П-6-/01/01/11.
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
За цих підстав, позов позивача, заявлений на підставі визнаних судом недійсними окремих частин договорів від 01.01.11р. № П-02/01/01/11, № П-04/01/01/11 та від 01.01.12р. № П5-01/01/11, № П-6-/01/01/11 не підлягає задоволенню, що, однак, не позбавляє позивача права на заявлення до відповідача вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.
Керуючись ст. ст. 1, 4, 4-3, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 82-1, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В позові відмовити повністю.
2. Визнати недійсним підпункт 2.1.1. пункту 2.1. договору про надання транспортних послуг від 01.01.2011р. № П-02/01/01/11, укладеного між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ареал-Снігурівка".
3. Визнати недійсним підпункт 2.1.1. пункту 2.1. договору про надання транспортних послуг від 01.01.2011р. № П-04/01/01/11, укладеного між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ареал-Снігурівка".
4. Визнати недійсним підпункт 2.1.1. пункту 2.1. договору про надання транспортних послуг від 01.01.2012р. № П5-01/01/11, укладеного між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ареал-Снігурівка".
5. Визнати недійсним підпункт 2.1.1. пункту 2.1. договору про надання транспортних послуг від 01.01.2012р. № П-6-/01/01/11, укладеного між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ареал-Снігурівка".
6. Судові витрати покласти на Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Повне рішення складено 07.05.2013р.
Суддя Д.О.Бездоля