"28" березня 2013 р. м. Київ К-33267/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.
Суддів: Костенка М.І., Усенко Є.А.,
при секретарі: Сачко Г.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2010 року
по справі №2а-10366/09/2670
за позовом ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1)
до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва (надалі - ДПІ у Печерському районі м.Києва)
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
У серпні 2009р. позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкового-повідомлення ДПІ у Печерському районі м.Києва №0000711701/1 від 07.04.2009р.
Постановою окружного адміністративного суду м.Києва від 08.12.2009р. у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2010р. рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове, яким позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ДПІ у Печерському районі м.Києва звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2010р. та залишити в силі постанову окружного адміністративного суду м.Києва від 08.12.2009р., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанції, позивачем було укладено договори з ТОВ «Компанія з управління активами «Бонум груп» за №ОІК/0169/080 про купівлю-продаж та викуп цінних паперів від 06.05.2008, ВАТ «Кінто» за №3884КЛ-АВ про викуп інвестиційних сертифікатів від 19.06.2008 та ТОВ «Драгон Есет Менеджмент» купівлі-продажу цінних паперів №08/070130-П від 01.07.2008 відповідно до яких право власності на цінні папери (інвестиційні сертифікати) перейшло до зазначених компаній.
Згідно зазначених договорів право власності переходить від ОСОБА_1 до покупців. З вищевказаних договорів позивач отримав прибуток у розмірі 9887,70грн., який було задекларовано.
24.02.2009 позивачем до податкового органу було подано податкову декларацію про доходи за 2008р. Сума інвестиційних доходів за розрахунками позивача склала 9887,70грн. Сума податкових зобов'язань була розрахована позивачем із ставки податку 5 %, яка встановлена в абз.5 п.7.2 ст.7 закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та склала 494,39грн. (5 % від 9887,70грн.). Визначені позивачем податкові зобов'язання у розмірі 494,39грн. були сплачені вчасно.
16.03.2009 позивач отримав податкове повідомлення ДПІ у Печерському районі м.Києва від 05.03.2009 №00007117/0 із сумою податкового зобов'язання 1483,16грн., що складає 15 % від суми оподатковуваного доходу (15 % від 9887,70грн.).
За результатами адміністративного оскарження було прийнято податкове повідомлення форми «Р» № 0000711701/1.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у листі ДПА України 20.07.2005 №6838/6/17-3116 роз'яснено, що доходи фізичних осіб-інвесторів, одержувані за цінними паперами інституту спільного інвестування внаслідок розподілу прибутку корпоративного інвестиційного фонду та пайового інвестиційного фонду, право власності інвесторів за якими не припиняється, оподатковуються за ставкою, встановленою пунктом 7.2 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в розмірі 5 відсотків. Доходи, одержувані фізичними особами - інвесторами від викупу у них компанією з управління активами цінних паперів (інвестиційних сертифікатів, акцій) інституту спільного інвестування з припиненням права власності інвестора на ці цінні папери, оподатковуються у порядку, встановленому пунктом 9.6 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». З наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з вищезазначеного інвестиційного прибутку керуючись п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» відповідачем правомірно було розраховано податок з доходів фізичних осіб за ставкою 15 % та сформовано податкове повідомлення на суму податкового зобов'язання 1483,16грн.
Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірне рішення, колегія апеляційного суду виходила з того, що у постанові суду першої інстанції, як і у запереченнях на позовну заяву, не наведено жодного аргументу, який би базувався на нормі Закону, або будь-якому іншому нормативно-правому акті та підтверджував неправомірність застосування позивачем п.7.2 ст.7 Закону і, відповідно, ставки податку 5%. Крім цього, з урахуванням приписів ч.2 ст.71 КАС України судом апеляційної інстанції зазначено, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не навів та не надав належних доказів на підтвердження обґрунтованості оскаржуваного рішення.
Надаючи оцінку обставинам у справі колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.
Так, згідно п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.3 цієї статті.
При цьому абз.5 п.7.2. ст.7 наведеного Закону передбачено, що ставка податку становить 5 відсотків від об'єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом як інвестиційний дохід, який виплачується компанією, що управляє активами інституту спільного інвестування відповідно до закону.
Проте, розглядаючи справу по суті суд першої та суд апеляційної інстанції не досліджували питання відносного того, чи управляли активами позивача товариства, які відносяться до інституту спільного інвестування.
Враховуючи, що зазначена обставина судами попередніх інстанції не досліджувалась, а вона має вагоме значення для правильно вирішення спору, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновки про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі.
Отже, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.
Частина 2 статті 71 КАС України і передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Однак, частина 4 та 5 статті 11 даного Кодексу встановлює, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ч.1 ст.69 КАС України).
Таким чином, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими у відповідності до ст.159 КАС України, оскільки вони постановлені на підставі неповно з'ясованих обставин у справі.
Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.
Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва - задовольнити частково.
Постанову окружного адміністративного суду м.Києва від 08 грудня 2009 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2010 року - скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий: ___________________ Н.Є. Маринчак
Судді: ___________________ М.І. Костенко
___________________ Є.А. Усенко