Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"22" квітня 2013 р.Справа № 922/814/13-г
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погореловой О.В
при секретарі судового засідання Кролівець М.О.
розглянувши справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківпродмаш", м. Харків
до ФОП ОСОБА_1, м. Харків
про розірвання договору та стягнення 21000,00 грн.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_2
відповідача - ОСОБА_1, особисто, ОСОБА_3,
Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд розірвати договір № 02.12 від 01.03.2012 року, укладений між сторонами, та стягнути з відповідача 21000,00 грн. перерахованих відповідачу в якості передплати за роботи, які останній повинен був виконати згідно своїх зобов'язань за договором № 02.12 від 01.03.2012 року. Позов обґрунтований ст.ст. 11, 509, 524, 525, 526, 530, 610-612, 614, 901, 902, 906, 907 ЦК України та інш. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.
22.04.2013 року до господарського суду від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву.
Суд, дослідивши надані заперечення, долучає їх до матеріалів справи.
В судовому засіданні оголошувалась перерва з 22.04.2013 року до 22.04.2013 року до 15:00 години.
22.04.2013 року до господарського суду від відповідача надійшло клопотання про викладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю представника відповідача в іншому судовому засіданні.
Суд, дослідивши надане клопотання та додані до нього документи відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.
Згідно з частиною 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Згідно ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, чи перешкоджають певні обставини розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін в судове засідання не з'явились, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.
В даному випадку, на думку суду, обставини справи свідчать про наявність у ній матеріалів достатніх для розгляду справи по суті та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо) та розгляд справи двічі відкладався за клопотанням відповідача.
22.04.2013 року до господарського суду від відповідача надійшов супровідний лист, в якому він просить суд долучити до матеріалів справи перелік представників відповідача; трудовий договір; копії товарних чеків та копії креслень.
Суд, дослідивши надані документи, долучає їх до матеріалів справи.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.
В судовому засіданні відповідач проти задоволення позову заперечував, просив суд відмовити в його задоволенні та вказував на те, що частина робіт відповідачем була виконана.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, суд встановив наступне.
01.03.2012 року між сторонами був укладений договір № 02.12 про надання послуг, відповідно до умов якого замовник (позивач) доручає, а виконавець (відповідач) приймає на себе зобов'язання з ремонту та технічного обслуговування машин та обладнання промислового застосування. Вид та зміст робіт ухвалюються у кошторисі, підписаним сторонами, який є невід'ємною частиною договору (п.п. 1.1 та 1.2 договору).
Відповідно до кошторису № 3 до договору № 02.12 від 01.03.2012 року роботами за договором є ремонт гільйотини моделі ScTP 10/2500. Строк виконання робіт визначений - 40 робочих днів з дня початку фінансування робот. Вартість робіт складає 30450,00 грн.
Відповідно до п. п. 2.1.1 -2.1.2 договору, виконавець зобов'язаний приступити до роботи не пізніше трьох днів з моменту отримання передплати, зазначеної у п. 3.4. договору та закінчити роботи у строк встановлений у кошторисі.
Відповідно до розділу 3 договору, вартість робіт зазначається у кошторисі. Га протязі 3-х банківських днів з дня підписання кошторису замовник проводить передплату робот у розмірі 50% від суми, зазначеної у кошторисі, відповідно до виставленого виконавцем рахунку. Кінцевий розрахунок за договором здійснюється на підставі виставленого виконавцем рахунку, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок виконавця на протязі 5-ти банківських днів з дня підписання акту прийому-передачі виконаних робіт.
Згідно виставлених рахунків позивач перерахував відповідачу 21000,00 грн. передплати.
12.09.2012 року до позивача надійшов лист відповідача лист в якому відповідач просив позивача продовжити строк виконання робіт до 10.10.2012 року.
Проте, роботи у строк, визначений у договорі, відповідачем виконані не були.
16.11.2012 року позивач направив на адресу відповідача лист № 1822 в якому просив відповідача у зв'язку з невиконанням робіт по договору або виконати роботи, або повернути грошові кошти на протязі 3-х днів з моменту отримання листа.
18.12.2012 року позивач направив на адресу відповідача претензію № 2039 в якій повідомляв відповідача про розірвання договору та просив повернути грошові кошти.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
У разі якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 907 ЦК України, договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно п. 4.4 договору, приймання-передача виконаної роботи підтверджується шляхом підписання сторонами акту виконаних робіт (акт готує виконавець).
Згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Як зазначено у п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Згідно з п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року "Про судове рішення", господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Таким чином, враховуючи викладене, з урахуванням норм законодавства та умов спірного договору, належним та допустимим доказом, який би свідчив про надання відповідачем відповідних послуг, є акт прийому - передачі наданих послуг.
Проте, відповідачем до суду зазначеного акту надано не було, як не було надано й будь-якого листування з позивачем з приводу підписання цього акту.
Суд не приймає в якості доказу, якій свідчить про виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, надані відповідачем до суду список представників, трудовий договір, копії товарних чеків та копії креслень, оскільки як зазначалось вище належним доказом, який би свідчив про надання відповідачем відповідних послуг, є акт прийому - передачі наданих послуг.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Отже, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 21000,00 грн. та розірвання договору обґрунтовані, підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, не спростовані відповідачем, та є такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 179, 181 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Розірвати договір № 02.12 про надання послуг, укладений 01березня 2012 року між ФОП ОСОБА_1 та ПрАТ "Харківпроодмаш".
Стягнути з ФОП ОСОБА_1 (61174, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2філія "Слобожанське РУ" АТ "Банк "Фінанси і кредит", МФО 350697) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківпродмаш" (61001, м. Харків, ГСП, вул. Лодзька, 7, код ЄДР 30034636, р/р 2600530110931 у ВАТ "Реал Банк" м. Харкова, МФО 351588) - 21000,00 грн. безпідставно отриманих грошових коштів та 1720,50 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 29 квітня 2013 року.
Суддя Погорелова О.В.