Справа № 22-ц/793/1118/13Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 37 Дубенець М.І.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
24 квітня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Фетісова Т. Л.
суддів Качан О. В. , Скіць М. І.
при секретарі Фоменко Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ОСОБА_9 та до ОСОБА_10 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання договору дарування частково недійсним, визнання права власності, визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -
ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_9 та до ОСОБА_10 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання договору дарування частково недійсним, визнання права власності, визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Свої вимоги обґрунтовують тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько - ОСОБА_11, у результаті чого відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 02.02.1999 спадкодавець склав заповіт, згідно якого житловий будинок та цінні папери, які належали йому до дня смерті, він заповів своїм дітям - ОСОБА_10, ОСОБА_6 та ОСОБА_12 в рівних частках. Довідкою № 41 від 26.04.2000, виданою виконкомом Тростянецької сільської ради, засвідчено те, що ОСОБА_6 та її сестра ОСОБА_10 фактично прийняли спадщину шляхом управління спадковим майном, тому ОСОБА_6 вважала, що спадщина належить всім трьом спадкоємцям. Про те, що її сестра ОСОБА_10 отримала спадщину одноособово ОСОБА_6 дізналася в листопаді 2012 року від жителів с. Тростянець, які повідомили, що сестра продає будинок. Про вказаний факт та про існування заповіту ОСОБА_6 повідомила свого племінника - ОСОБА_8 та дружину її брата, ОСОБА_7, так як після смерті брата ОСОБА_12, вказані особи є спадкоємцями в порядку спадкової трансмісії. Вважає, що пропуск строку прийняття спадщини її племінником ОСОБА_8 та дружиною її померлого брата ОСОБА_7 є поважними так, як про існування заповіту вони дізналися лише після того, як ОСОБА_6 повідомила про спадщину на яку вони мають право. На даний час ОСОБА_10 подарувала своєму синові ОСОБА_9 успадкований будинок. Такі дії, на думку ОСОБА_6, свідчать про свідоме приховування спадкового майна та небажання віддавати його належним спадкоємцям.
З огляду на викладене вище, просила визнати свідоцтво про право на спадщину за законом частково недійсним на 2/3 частини житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1; визнати договір дарування частково недійсним на 2/3 частини житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/3 частину житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1; надати ОСОБА_8 та ОСОБА_7 додатковий строк тривалістю один місяць для подання до державної нотаріальної контори Канівського р-ну заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_11 в порядку спадкової трансмісії.
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 лютого 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав та мотивів.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є непідтвердженими доказами, оскільки позивачем ОСОБА_6 не доведено факт прийняття нею спадщини у встановлений законодавством 6-ти місячний строк, позивачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 спадщину після смерті ОСОБА_12 за законом не прийняли , тому права на отримання частки в спадковому майні за заповітом після смерті ОСОБА_11 в порядку спадкової трансмісії у них не виникло.
Однак погодитися з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може з огляду на наступне.
Як встановлено судом, слідує з матеріалів справи та не оспорюється сторонами ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Тростянець Канівського р-ну, Черкаська обл. помер ОСОБА_11 (далі - спадкодавець). 02.02.1999 він склав заповіт, яким все належне йому на день смерті майно заповів своїм дітям ОСОБА_12, ОСОБА_6 та ОСОБА_10 в рівних долях. Після смерті спадкодавця відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1
Після смерті ОСОБА_11 його донька відповідачка ОСОБА_10 звернулася до нотаріальної контори та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 22.03.2000р.
На підставі цього вона, як одноосібний власник всього спадкового майна, 19.09.2000 року уклала з ОСОБА_9 договір дарування, предметом якого є перехід права власності від дарителя до обдарованого на житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1
Предметом позову є визнання свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.03.2000 частково недійсним; визнання договору дарування від 19.09.2000 частково недійсним; визнання за ОСОБА_6 права власності на 1/3 частину житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1; визначення для ОСОБА_7 та ОСОБА_8 додаткового місячного строку для подання до державної нотаріальної контори Канівського р-ну заяви про прийняття спадщини.
Підставою позовних вимог є, зокрема, юридичний факт прийняття ОСОБА_6 спадщини у встановлений законодавством 6-ти місячний строк.
Встановлення цього юридичного факту у даній справі є необхідним, оскільки з нього вбачається право позивача, як особи, яка фактично вступила в управління або володіння спадковим майном, на придбання спадщини - ст. ст. 548, 549 ЦК УРСР 1963 року, яким врегульовано правовідносини з приводу спадкування, що виникли після смерті спадкодавця у 1999 році.
Судом першої інстанції було встановлено той факт, що позивачка ОСОБА_6 безпосередньо володіє частиною спадкового майна померлого ОСОБА_11 - гаманцем з квитанцією на дрова спадкодавця та його годинником, який було визнано в судому засіданні її сестрою - відповідачкою ОСОБА_10
В матеріалах справи (а.с.18) наявна довідка, видана виконкомом Тростянецької сільради Канівського району від 26.04.2000 року позивачці ОСОБА_6 для пред'явлення в нотаріальну контору, з якої вбачається, що після смерті ОСОБА_11 спадщину прийняли вона та її сестра ОСОБА_10, даних про факт прийняття спадщини ОСОБА_12 сільська рада не має.
Встановивши дані факти та надавши їм критичну оцінку, суд першої інстанції прийшов до помилково висновку про те, що позивачем ОСОБА_6 не доведено факту прийняття нею спадщини після смерті свого батька , оскільки відповідно до вимог ст. 548 ЦК УРСР(1963р) для прийняття спадщини необхідно фактично вступити в управління або володіння спадковим майном або звернутися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Володіння позивачкою належним спадкодавцеві майном свідчить про прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_13
Одночасно, суд встановив, що позивачами пропущено трирічний строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом , який згідно вимог ст.75 ЦК УРСР(1963р), має застосовуватися судом імперативно - незалежно від заяви сторін про його застосування , причин поважності пропуску цього строку позивачам суду не наведено, відповідних доказів не надано, клопотань про його поновлення також не надходило.
З вимог чинного на той час цивільного закону (1963 року), яким визначено,що перебіг строку позовної давності розпочинається з дня виникнення в особи права на позов. Право на позов виникає з того дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Суд не врахував вказаних вимог закону та помилково визначив початок перебігу строку позовної давності з ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тобто з дня смерті спадкодавця і моменту відкриття спадщини , вважаючи що з цього моменту у сторін і виникло право на позов один до одного.
Крім того, суд першої інстанції в ході розгляду справи по суті достовірно встановив, що доказів прийняття позивачами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 спадщини після смерті ОСОБА_12, як і доказів прийняття спадщини останнім після смерті ОСОБА_11, немає.
При цьому, відмовив ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у задоволенні їх позовної вимоги про надання їм додаткового строку тривалістю в один місяць для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_11 в порядку спадкової трансмісії за недоведеністю вимог.
Суд першої інстанції, при постановленні рішення по даній справі, в порушення вимог закону, на вищевказані обставини справи не звернув уваги та не дав їм відповідної правової оцінки, невірно застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права.
Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до постановлення судом незаконного рішення, яке підлягає скасуванню, згідно ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення по справі про відмову в задоволенні позову, але з інших підстав та мотивів.
З належних та допустимих доказів по справі достовірно вбачається той факт , що позивачка ОСОБА_6 протягом шести місяців після смерті батька фактично вступила у володіння спадковим майно. Факт порушення спадкових прав позивача щодо прийнятого нею спадкового майна після смерті батька діями відповідачки об'єктивно підтверджується належними та допустимими доказами по справі .
Далі , з метою нотаріально оформити свої спадкові права, вона 26.04.2000 року звернулася до Тростянецької сільради Канівського району за довідкою для пред'явлення її в нотаріальну контору, з якої позивачці ОСОБА_6 стало відомо, що після смерті ОСОБА_11 спадщину прийняли вона та її сестра ОСОБА_10, даних про факт прийняття спадщини ОСОБА_12 сільська рада не має.
З моменту отримання нею вказаної довідки (26.04.2000 року), позивачка ОСОБА_6 до даного часу , вона з даною довідкою до нотаріальної контори для реалізації своїх спадкових прав не зверталася.
На той час її сестра ОСОБА_10 22.03.2000 вже отримала свідоцтво про право на усе спадкове майно за законом, а не за заповітом, після смерті їх батька, що не суперечило вимогам ЦК УРСР(1963р) , оскільки інші спадкоємці ОСОБА_14 за заповітом до нотаріуса станом на 22.03.2000 року не зверталися .
З вимог чинного на той час цивільного закону (1963 року), яким визначено,що перебіг строку позовної давності розпочинається з дня виникнення в особи права на позов. Право на позов виникає з того дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, тобто закріплено не право, а обов'язок зацікавленої особи дізнаватися про порушення своїх прав.
Положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права, факт його порушення або оспорювання і можливість його поновлення шляхом обраного способу захисту, оскільки за відсутності порушення суб'єктивного права чи інтересу або за відсутності самого суб'єктивного права позовна давність застосуватися не може, право, яке не порушене позовною давністю не захищається.
Таким чином, у ОСОБА_6 саме з 26.04.2000 року розпочався трирічний перебіг строку позовної давності, в межах якого позивачка могла б звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного цивільного права, який сплив 27.04.2003 року .
З даним позовом до суду вона звернулася лише 10.12.2012 року, причин поважності пропуску цього строку позивачам суду не наведено, відповідних доказів не надано, клопотань про його поновлення також не надходило.
Згідно до вимог ст.75 ЦК УРСР(1963р) позовна давність застосується судом обов'язково та в імперативному порядку, тобто незалежно від заяви сторін , тому колегія суддів вважає , що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_9 та до ОСОБА_10 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання договору дарування частково недійсним, визнання права власності має бути відмовлено в зв'язку з закінченням строку позовної давності, відповідно до вимог ст. 80 ЦК УРСР(1963р).
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 та ОСОБА_7 щодо надання їм додаткового строку тривалістю в один місяць для подання до державної нотаріальної контори Канівського р-ну заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_11 в порядку спадкової трансмісії має бути відмовлено виходячи з наступних підстав .
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування» особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК. Зазначене положення застосовується до спадкоємців, в яких право на спадкування виникло з набранням чинності зазначеним Кодексом, тобто з 01.01.2004 року.
У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що спадкодавець ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тобто право на спадкування у позивача виникло до набрання чинності Цивільним кодексом (2003 року). Чинний на момент відкриття спадщини Цивільним кодексом (1963р.) не передбачав права звернення до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
За вказаних обставин в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 та ОСОБА_7 має бути відмовлено в повному обсязі через їх безпідставність.
Відповідно до ст.309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення по справі, які суд вважав доведеними, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу - задоволити частково .
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ОСОБА_9 та до ОСОБА_10 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання договору дарування частково недійсним, визнання права власності, визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - скасувати .
В позові ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання договору дарування частково недійсним, визнання права власності, визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - відмовити.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня її проголошення.
Головуючий :
Судді :