Справа № 1805/12089/2012
Провадження № 2/591/280/13
26 квітня 2013 року. м. Суми.
Зарічний районний суд м. Суми у складі : головуючого - судді Бойка В.Б.,
при секретарі - Москаленко Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння,
позивач звернулася до суду з позовом, який уточнив ( а.с. 36-37 ) та підтримав під час судового розгляду, мотивуючи свої вимоги тим, що сторони з 1995 по 2008 роки перебували у шлюбі. Після припинення подружніх стосунків, сторони не могли дійти згоди щодо порядку розподілу спільного майна подружжя та цей спір було вирішено рішенням колегії суддів з розгляду справ цивільного судочинства апеляційного суду Сумської області від 30.07.2012 року. Зокрема, позивачу було виділено 27 найменувань майна на загальну суму 8200 грн., однак відповідачка відмовляється їх добровільно повернути. За таких обставин, позивач просить ухвалити рішення, яким зобов»язати відповідачку передати йому у власність присуджене майно.
В судовому засіданні представник відповідачки заявлені вимоги не визнав та пояснив, що позивач не надав жодних доказів його звернення за отриманням спірного майна, а також доказів безпідставної відмови відповідачки повернути це майно. Окрім того, зазначає, що на час звернення позивача до суду з позовом, була чинною ухвала Зарічного районного суду м. Суми від 01.11.2010 року по справі №2-4149/10 про накладення арешту на спірне майно та акт опису й арешту майна від 16.02.2011 року державного виконавця Зарічного районного ВДВС СМУЮ ОСОБА_3, яким вказане майно було передано відповідачці на відповідальне зберігання. Остання була попереджена про кримінальну та матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підміну описаного майна. Забезпечення позову було скасовано лише у лютому 2013 року, тому відповідачка була зобов»язана зберігати спірне майно. Просить відмовити в задоволенні позову за необгрунтованістю.
Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши письмові докази по справі, матеріали цивільної справи №2-13/12 Зарічного районного суду м. Суми ( у 2010 році вона мала номер №2-4149/10 ), суд вважає, що заявлений позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як було встановлено під час розгляду справи, сторони з 1995 по 2008 роки перебували у шлюбі ( а.с. 10 ).
Після припинення подружніх стосунків, сторони не могли дійти згоди щодо порядку розподілу спільного майна подружжя та цей спір було вирішено рішенням колегії суддів з розгляду справ цивільного судочинства апеляційного суду Сумської області від 30.07.2012 року. Зокрема, позивачу було виділено 27 найменувань майна на загальну суму 8200 грн. ( а.с. 29-31 ).
На виконання даного рішення суду позивачу було видано виконавчий лист, який він пред»явив до примусового виконання, однак постановою державного виконавця у відкритті виконавчого провадження було відмовлено, оскільки рішення суду не передбачало заходів його примусового виконання ( а.с. 6-8 ).
Згідно зі ст.ст. 10-11 та 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
У відповідності до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
На підтвердження своїх вимог, позивач послався лише на показання свідків ОСОБА_4 ( державного виконавця ) та ОСОБА_5 ( свого знайомого ), яким, начебто, відомо про категоричну відмову відповідачки повернути заявнику присуджене майно. Однак ці докази не дають підстав для задоволення позову та беззаперечно не доводять протиправність дій відповідачки по справі.
Зокрема, свідок ОСОБА_4 пояснила суду, що в її провадження у вересні 2012 року дійсно надходив вищезгаданий виконавчий документ, однак жодних виконавчих дій по ньому свідок не вчиняла та про взаємовідносини сторін їй взагалі нічого не відомо.
Свідок ОСОБА_5 пояснив суду, що був очевидцем 2 зустрічей між сторонами. Під час першої, в листопаді 2012 року, відповідачка були зупинена позивачем, коли вона йшла на роботу, та повідомила заявнику, що спірне майно може бути передане лише у присутності державного виконавця. Під час другої зустрічі, ніякої розмови між сторонами з приводу спірного майна не було, відповідачка застосувала до заявника фізичну силу.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог позивач суду не надав та погодився на завершення розгляду справи у такому вигляді.
Суд погоджується з запереченнями відповідачки проти позову в тій частині, що, навіть у випадку беззаперечної доведеності факту звернень позивача з приводу отримання спірного майна, відповідачка не мала об»єктивної можливості виконати ці вимоги.
Як вбачається із матеріалів оглянутої в судовому засіданні цивільної справи №2-13/12 Зарічного районного суду м. Суми ( у 2010 році - №2-4149/10 ), на час звернення позивача до суду з позовом, була чинною ухвала Зарічного районного суду м. Суми від 01.11.2010 року по справі №2-4149/10 про накладення арешту на спірне майно ( а.с. 43 ).
На виконання ухвали суду, було складено акт опису й арешту майна від 16.02.2011 року державного виконавця Зарічного районного ВДВС СМУЮ ОСОБА_3, яким вказане майно було передано відповідачці на відповідальне зберігання, вона була попереджена про кримінальну та матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підміну описаного майна ( а.с. 44-47 ).
Згідно з ч. 3 ст. 151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Статтею 154 КПК України передбачено, що :
· заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу ( ч. 3 );
· питання про скасування заходів забезпечення позову вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі ( ч. 5 );
· якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили.
Таким чином, заходи забезпечення позову мають на меті забезпечити реальне виконання рішення суду та зберігають свою чинність до їх скасування судом.
Аналогічні положення містяться і в Законі України « Про виконавче провадження «.
Зокрема, у відповідності до ч.ч. 1, 5-6 Закону України « Про виконавче провадження «, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна.
Частиною 1 статті 59 вказаного Закону передбачено, що майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або іншим особам ( далі - зберігач), призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржнику, стягувачу, а в разі якщо обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачу.
Окрім того, ч. 2 ст. 60 цього ж Закону визначено, що у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
Як вбачається із показань самого позивача та матеріалів цивільної справи №2-13/12 Зарічного районного суду м. Суми, питання щодо скасування забезпечення позову було ініційовано позивачем лише напочатку 2013 року, лише після того, як він ознайомився із запереченнями відповідачки проти позову. Законної ж сили відповідна ухвала суду набрала 01.02.2013 року ( а.с. 48, 60 ).
Слід зазначити, що і на час ухвалення рішення суду, позивач не надав доказів того, що у відповідності до ч. 2 ст. 60 Закону України « Про виконавче провадження «, арешт з майна знятий за постановою державного виконавця. Копію відповідної постанови державного виконавця про зняття арешту позивач суду не надав.
Тобто і на даний час відповідачка зобов»язана зберігати спірне майно.
З огляду на викладене, позиція відповідачки є цілком логічною, не суперечить чинному законодавству та не спростовується наданими позивачем доказами, зокрема, показаннями свідка ОСОБА_5
Як зазначалося вище, інших доказів позивач суду не надав.
У відповідності до ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 387, 391,400 ЦК України, ст.ст. 10-11, 57-60, 212-215 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
СУДДЯ В.Б. БОЙКО