Справа № 755/945/13- ц
"29" квітня 2013 р.Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого судді ЛАСТОВКИ Н.Д.
при секретарі Колокольниковій Х.В.
з участю позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство «Банк Ренесанс Капітал» про визнання недійсним правочину,
ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ПАТ «Банк Ренесанс Капітал», в якому просить визнати недійсним кредитний договір № 85018618684, укладений між ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» та її чоловіком відповідачем по справі ОСОБА_2 та стягнути з відповідачів сплачені нею судові витрати у вигляді судового збору.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 12 липня 2011 року між AT «БАНК РЕНЕСАНС КАПІТАЛ» та її чоловіком ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №85018618684, відповідно до якого Банк надав ОСОБА_2 споживчий кредит у сумі 10659, 35 грн. з розміром процентної ставки 25% річних терміном на 15 місяців. Про факт укладання ОСОБА_2 кредитного договору їй стало відомо, коли на їх домашню адресу надійшов лист з Банку. Також їй стало відомо про те, що станом на 15.10.2012 р. за ОСОБА_2 заборгованості по договору кредиту не існує, але нарахована пеня за несвоєчасну оплату за кредитним договором в сумі 1983,00 грн. Вважає, що вищезазначений кредитний договір №85018618684 від 12 липня 2011 року підлягає до визнання його судом недійсним, оскільки був укладений без її згоди, порушив її права та інтереси в частині володіння та користування майном, що належить їм з відповідачем ОСОБА_2 на підставі права спільної сумісної власності, оскільки відповідальність за зобов'язаннями по вищезазначеному кредитному договору здійснюється майном та коштами, що належать їй та ОСОБА_2 на підставі права спільної сумісної власності.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 проти позову не заперечував.
Представник співвідповідача ПАТ «БАНК РЕНЕСАНС КАПІТАЛ» до суду не з»явився, надав суду письмові заперечення та просив справу розглянути без його участі.
Суд, враховуючи думку сторін, вважає можливим справу розглянути без участі представника співвідповідача.
Суд, вислухавши пояснення позивача, пояснення відповідача, вивчивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 12 липня 2011 року між AT «БАНК РЕНЕСАНС КАПІТАЛ» та відповідачем ОСОБА_2 (Позичальник) було укладено кредитний договір №85018618684.
Відповідно до п.2.1.1 вищезазначеного договору Банк надає Позичальнику споживчий кредит у сумі 10659, 35 грн. з розміром процентної ставки 25% річних терміном на 15 місяців.
В позовній заяві в судовому засіданні позивач наполягала на тому, що даний кредитний договір як правочин повинен бути визнаний недійсним, оскільки відповідно до ст. 368 ЦК України та ст. 60, 61, 65 СК України був укладений без її згоди.
Відповідно до ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічна норма закріплена у ст. 60 Сімейного кодексу України, де визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ст.61 Сімейного кодексу України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Однак, суд вважає, що дані твердження позивача про те, що вона не давала згоди на укладення зазначеного вище кредитного договору, а тому такий договір підлягає визнання судом недійсним на підставі ст. 65 CK України, як такий що укладений без згоди одного з подружжя, є помилковими.
Відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України (надалі CK України), дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При цьому, при укладенні кредитного договору не йде мова про розпорядження спільним майном подружжя, оскільки, відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Таким чином, за кредитним договором між Банком та позичальником виникають правовідносини зобов'язально-правового характеру щодо отримання та повернення грошових коштів, тобто суми боргу.
Як вбачається, вказані правовідносини урегульовані положеннями цивільного законодавства про позику та кредит (ст.ст. 1046-1057 ЦК України), загальними положеннями про зобов'язання (ст.ст. 509-545 ЦК України), загальними положеннями про правочини та договір (ст.ст. 202-214, 626-637 ЦК України) та ін.
Статтею 511 ЦК України передбачено, що зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Приймаючи до уваги, що другий із подружжя (третя особа) не є стороною у зобов'язанні, яке виникає на підставі укладеного кредитного договору, то такий договір не породжує обов'язку для нього (неї) щодо повернення грошових коштів.
Таким чином, позичальник, отримавши кредит, приймає на себе особисті зобов'язання щодо його повернення кредитодавцю з належною сплатою процентів.
Стаття 65 CK України регулює відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосується права одного із подружжя на укладення цивільно-правових угод щодо набуття майна, зокрема, на отримання кредиту оскільки кредитний договір є угодою про отримання у власність грошових коштів і не створює обов'язків для другого із подружжя.
Крім того, п. 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 15 було роз»яснено судам, що положення статті 65 Сімейного кодексу України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.
Таким чином, суд прийшов до висновку що відсутні будь-які правові підстави, для визнання кредитного договору недійсним, а тому в задоволенні позову ОСОБА_3 слід відмовити.
Керуючись ст. 511 ЦК України, Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 15, ст.ст. 10, 11, 58, 60, 61, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство «Банк Ренесанс Капітал» про визнання недійсним правочину - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення.