Справа № 1805/11216/2012
Провадження № 2/591/220/13
26 квітня 2013 року. м. Суми.
Зарічний районний суд м. Суми у складі : головуючого - судді Бойка В.Б.,
при секретарі - Москаленко Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “ ПроКредит Банк “, ОСОБА_2
про визнання договору застави припиненим,
позивачка звернулася до суду з позовом і свої уточнені вимоги ( а.с. 137-141 ) мотивує тим, що Публічне акціонерне товариство “ ПроКредит Банк “ ( далі - ПАТ ) безпідставно, на протязі значного періоду часу, відмовляється від виконання свого обов'язку щодо звернення із заявою про виключення записів із Єдиного реєстру заборон ( на даний час - Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ), що обтяжують належне позивачці нерухоме майно, у зв'язку із припиненням Рамкової угоди №С-215/08.03 від 28.08.2003 року та Договору про надання траншу №С-215/08.03 від 28.08.2003 року внаслідок повного виконання позичальником - ТОВ “АВС-Локс” своїх зобов'язань за цими правочинами та припиненням, у зв'язку з цим, Договору застави №С-215/08.03.-Д31 від 28.08.2003 року, укладеного між позивачкою та ПАТ, яким такі зобов'язання позичальника були забезпечені. Зазначає, що позиція ПАТ про те, що у позивачки, як заставодавця, є зобов'язання щодо «інших невиконаних зобов'язань», є безпідставними. Зокрема, як вбачається із змісту договору застави, укладеного між сторонами, то за цим договором позивачка брала на себе обов'язки на забезпечення виконання зобов'язань позичальника, ТОВ «АВС-локс», не за будь-якими договорами, які, можливо, будуть укладатись в майбутньому, а за конкретним договорами : Рамковою угодою №С-215/08.03 від 28.08.2003 року та Договором про надання траншу №С-215/08.03 від 28.08.2003 року.
Таким чином, позивачка зазначає, що ПАТ умисно створює умови щодо незаконного обмеження її прав, як власника, безпідставно відмовляючись звернутися державного реєстратора із повідомленням про погашення ТОВ «АВС-Локс» позики, не існує судових рішень, які б свідчили про зобов'язання позивачки, як заставодавця, перед ПАТ. За таких обставин, просить ухвалити рішення, яким визнати Договір застави №С-215/08.03.-Д31 від 28.08.2003 року, укладений між сторонами, припиненим.
В судове засідання відповідачі не з»явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Суду надано заперечення ПАТ проти позову ( а.с. 47-49 ), зі змісту яких вбачається, що у позичальника ТОВ «АВС-локс» є невиконані зобов”язання по погашенню кредиту, позивачка несе відповідальність за цими зобов”язаннями, тому відповідач просить в задоволенні позову відмовити.
Відповідач ОСОБА_2 до суду не з»явилася, про час розгляду справи повідомлялася, відгук на позов не надала.
Суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутність відповідачів, оскільки у справі є достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін.
Дослідивши докази по справі, заслухавши учасників процесу, суд вважає, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.ст. 10-11 та 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Виходячи зі змісту ст. ст. 214- 215 ЦПК України, підставою для задоволення позову в цивільному судочинстві є доведеність факту порушення прав, свобод чи інтересу особи, яка звернулась до суду за їх захистом. Суд вважає, що такі обставини по справі не встановлені та позивачем не доведені.
Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори ( або утримуватись від укладення договорів ) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.
Згідно зі ст.ст. 525-526, 530, 1050 ЦК України, зобов”язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, одностороння відмова від виконання зобов”язань не допускається, тому позичальник зобов”язаний своєчасно вносити плату за користування кредитними коштами.
Як було встановлено під час розгляду справи, між сторонами було укладено Договір застави №С-215/08.03.-Д31 від 28.08.2003 року, відповідно до якого позивачка, як майновий поручитель ТОВ «АВС-локс», взяла на себе зобов”язання забезпечити належним їй майном - будинком з надвірними спорудами та земельною ділянкою, розташованими за адресою : Сумська обл., м.Суми, вулиця Федька, буд. 20, повернення кредиту ( а.с. 6-7, 120 ).
Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор ( заставодержатель ) має право у разі невиконання боржником ( заставодавцем ) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом ( право застави ).
Позов про визнання договору застави припиненим обґрунтовується позивачем тим, що за цим договором, позивачка брала на себе обов'язки на забезпечення виконання зобов'язань позичальника, ТОВ «АВС-локс», не за будь-якими договорами, які, можливо, будуть укладатись в майбутньому, а за конкретним договорами : Рамковою угодою №С-215/08.03 від 28.08.2003 року та Договором про надання траншу №С-215/08.03 від 28.08.2003 року. Кредит ТОВ «АВС-Локс» погашено, не існує зобов'язань позивачки, як заставодавця, перед ПАТ.
Однак таке тлумачення позивачем чинного законодавства є помилковим, при цьому суд виходить з наступного.
Частиною ч. 1 ст. 598 ЦК України, визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов»язання наведені у главі 50 ЦК.
У відповідності до ч. 1 ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із земельних відносин.
Способи захисту цивільних прав та інтересів судом визначені у статті 16 ЦК України. Згідно з п. 1 ч. 2 цієї статті, одним із таких способів є визнання права, що означає як наявність права, так і його відсутність або і відсутність обов»язків.
Із зазначеної статті випливає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений у договорі або законі.
Частиною 1 статті 593 ЦК України передбачено, що право застави припиняється у разі :
1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;
2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;
3) реалізації предмета застави;
4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.
Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
Отже, за змістом норм статей 593 та 598 ЦК України, припинення зобов»язання застави означає такий стан сторін правовідношення, за якого в силу передбачених законом обставин, суб»єктивне право і кореспондуючий йому обов»язок перестають існувати.
У ст. 593 ЦК термін « застава « вжито на позначення зобов»язального правовідношення застави, з припиненням якого втрачає чинність договір застави.
Таким чином, виходячи з загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав та обов»язків сторін ( статті 3, 12-15, 20 ЦК України, статті 3-5, 11, 15, 31 ЦПК України ), слід дійти висновку про те, що у разі невизнання кредитором права заставодавця, передбаченого ст. 593 ЦК України, на припинення зобов»язання за договором застави, таке право підлягає захисту судом за позовом заставодавця шляхом визнання його права на підставі п. 1) ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Помилковою є позиція позивача в тій частині, що право позивача підлягає захисту шляхом припинення правовідношення ( договору ), на підставі п. 7) ч. 2 ст. 16 ЦК, оскільки це суперечить положенням ст. 593 ЦК.
Виходячи з того, що припинення застави фактично є припиненням зобов»язання ( яке випливає з договору застави ), то припинення застави за рішенням суду буде нічим іншим, як припинення зобов»язання за рішенням суду, а такого способу припинення зобов»язання законом не передбачено. Оскільки договір не визнано недійсним, не розірвано, він підлягає виконанню і не можна припинити виконання зобов»язання за цим договором на підставі рішення суду.
Отже, визнання договору застави припиненим з певної дати ( набранням рішенням законної сили, як фактично просить позивач ) за рішенням суду є неприпустимим. Разом з тим, якщо застава припинилась на підставі закону, але кредитор не визнає або заперечує цей факт, заставодавець може звернутися до суду з позовом про встановлення застави припиненою на підставі п. 1) ч. 2 ст. 16 ЦК.
Окрім того, суд вважає, що позов безпідставно пред»явлений до відповідача ОСОБА_2, вона не може бути належним відповідачем по справі. При цьому суд виходить зі слідуючого.
Відповідності до ст. 1 Закону України « Про нотаріат «, нотаріат - це система органів та посадових осіб, на які покладається обов»язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. З огляду на це, при вирішенні справ, які стосуються оспорюваних прав і обов»язків сторін, набуття на підставі вчинених нотаріальних дій - посвідчення договорів, інших право чинів, нотаріуси не є особами, прав і обов»язків яких стосується спір сторін, оскільки відсутня їх юридична зацікавленість у результатах вирішення справи судом і реалізації ухваленого в ній рішення. Це рішення не може вплинути на права та обов»язки нотаріуса щодо однієї зі сторін у нотаріальній дії.
Окрім того, як у первісній редакції позову ( а.с. 2-5 ), так і в його уточненні ( а.с. 137-141 ), до даного відповідача, фактично, жодних вимог не було висунуто та їх позивачем не обгрунтовано.
Ухвалою суду від 26 квітня 2013 року по цій же справі, провадження у справі в частині позовних вимог до Реєстраційної служби Сумського міського управління юстиції було закрито. Роз»яснено позивачеві, що розгляд цих позовних вимог віднесено до юрисдикції Сумського окружного адміністративного суду, оскільки Реєстраційна служба Сумського міського управління юстиції є органом, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав в м. Суми, тобто є суб»єктом владних повноважень у розумінні ст.ст. 3, 6, 17 КАС України. Отже вимоги про спонукання Реєстраційної служби Сумського міського управління юстиції вчинити дії щодо скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів, є, за своєю суттю, публічно-правовим спором, що повинен вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 16, 559, 593, 598 ЦК України, ст.ст. 10-11, 57-60, 212-215 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
СУДДЯ В.Б. БОЙКО