79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
08.02.11 Справа№ 17/152(10)
Господарський суд Львівської області у складі судді Ділай У.І.
При секретарі Хрунь І.Ю.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою: СПД-ФО ОСОБА_1, м. Львів
до відповідача-1: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів
відповідача-2: Львівської міської ради, м.Львів
про: часткове визнання недійсним договору.
Представники :
Від позивача: ОСОБА_1 -приватний підприємець
Від відповідача-1: Гусак Ю.І. -представник (Довіреність №2302-вих-2 від 04.01.2011р.)
Від відповідача-2: Серватяк Л.З. -гол.спеціаліст (Довіреність № 1.7. вих.-12 від 10.01.2011р.)
Представникам сторін роз'яснено права і обов'язки передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Згідно клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Суть спору:
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява СПД-ФО ОСОБА_1, м. Львів до відповідача-1: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів, відповідача-2: Львівської міської ради, м.Львів про часткове визнання п. 1.2 Договору №2208 купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу від 26.01.2009р., укладеного Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради з СПД-ФО ОСОБА_1 недійсним в частині положення про те, що право власності на об'єкт продажу переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта продажу, отримання акта прийому-передачі об'єкта продажу.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що пункт 1.2. Договору, серед умов переходу права власності на Об'єкт продажу до покупця, містить умови щодо сплати повної вартості придбаного об'єкта продажу та отримання акта прийому-передачі Об'єкта продажу. Однак, можливість встановлення таких умов не передбачена ч. 4 ст. 334 ЦКУ, і суперечить її імперативному положенню, про те, що право власності у набувача виникає з моменту державної реєстрації договору. Тому позивач вважає, що п. 1.2 Договору, в частині умов про те, що право власності на об'єкт продажу переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта продажу, отримання акта прийому-передачі об'єкта продажу суперечать ч. 4 ст. 334 ЦКУ.
Ухвалою суду від 20.12.2010р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 11.01.2011р.
В судовому засіданні 11.01.2011р. представник позивача позовні вимоги підтримав та надав суду додаткові пояснення до позовної зяави.
Представник відповідача-1 проти позову заперечив з підстав, викладених у Відзиві на позовну заяву № 1.7.-12859/2302 (21-п) від 11.01.2011р., вказавши зокрема, що ст. 334 ЦК України не містить імперативних вказівок щодо моменту набуття права власності за договором, надаючи можливість сторонам на власний розсуд та з дотриманням вимог чинного законодавства України врегулювати вказані відносини.
На обгрунтування своїх заперечень відповідач-1 наводить норми ч.1 ст.22 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", відповідно до якої право володіння, користування і розпорядження об'єктом приватизації переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації, а також п.4 ст.27 Закону України "Про приватизацію державного майна", яким передбачено, що право власності на приватизований об'єкт та земельну ділянку переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації та земельної ділянки.
Окрім того, відповідач-1 зазначає, що спірний договір купівлі-продажу розірвано згідно з рішенням Господарського суду Львівської області від 19.10.2010 у справі №12/122 (10), яке набрало законної сили. Згідно з ч.2 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. За таких обставин, позовна вимога про визнання частково недійсним пункту договору не може застосовуватись до припиненого правочину, який не створює жодних прав та обов'язків для сторін, а відтак -не має юридичної сили.
Відповідач-2 заперечення відповідача-1 підтримав, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити.
В судовому засіданні 08.02.2011р. представник позивача заявлені у позовній заяві вимоги підтримав. Представники відповідачів-1, 2 проти позову заперечили.
В процесі розгляду матеріалів справи судом встановлено:
26.01.2009р. між СПД-ФО ОСОБА_1 та Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради було укладено Договір № 2208 купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу, відповідно до умов якого відповідач-1 зобов'язався відповідно до ухвали 11-ї сесії 5-го скликання Львівської міської ради № 2151 від 23.10.08р., передати у власність позивачу нежитлові приміщення в підвалі загальною площею 79,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний Договір посвідчено 26.01.09р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4
Як вбачається із матеріалів справи рішенням Господарського суду Львівської області від 19.10.2010 у справі №12/122 (10), яке набрало законної сили, Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу від 26.01.09р. №2208р розірвано у зв'язку із несплатою СПД-ФО ОСОБА_1 ціни об'єкта продажу протягом строку встановленого п. 2.1 Договору.
У п. 1.2. Договору сторонами передбачено, що право власності на об'єкт продажу переходить до позивача з моменту сплати повної вартості придбаного нерухомого майна, отримання акту прийому-передачі та державної реєстрації цого Договору.
Позивач вважає, що зміст вищенаведеного пункту Договору суперечить положенню ч. 4 ст. 334 ЦК України, а відтак у відповідності до ст.ст. 215, 230 ЦК України повинен бути визнаний недійсним.
Відповідач-1 викладені у позовній заяві доводи позивача заперечив. Як зазначається у відзиві ст. 334 ЦК України не містить імперативних вказівок щодо моменту набуття права власності за договором, надаючи можливість сторонам на власний розсуд та з дотриманням вимог чинного законодавства України врегулювати вказані відносини.
Суд заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши докази по справі та оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав:
У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Так, відповідно до положень ст.ст. 203, 215 ЦК України підставами недійсності правочину є: суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; відсутність в особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; якщо волевиявлення учасника правочину не є вільним та не відповідає його внутрішній волі; якщо правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; якщо правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно ч.ч. 2,3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У заявленому позові СПД-ФО ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним п. 1.2. Договору, яким передбачено, що право власності на об'єкт продажу переходить до позивача з моменту сплати повної вартості придбаного нерухомого майна, отримання акту прийому-передачі та державної реєстрації цого Договору.
Позивач вважає, що зміст вищенаведеного пункту Договору суперечить положенню ч. 4 ст. 334 ЦК України,.
Положеннями ст. 334 ЦК України врегульовано визначення моменту набуття права власності за договором.
Так, відповідно до ч.ч. 1,3,4 ст. 334 ЦК України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації
Як вже зазначалося оспорюваним пунктом Договору передбачено, що право власності на об'єкт продажу переходить до позивача з моменту сплати повної вартості придбаного нерухомого майна, отримання акту прийому-передачі та державної реєстрації цого Договору.
Порядок відчуження майна, що є у комунальній власності, у відповідності до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Так, ст. 27 Закону передбачено укладення між продавцем і покупцем договору купівлі-продажу об'єкта приватизації. Ці угоди як окрема юридична категорія угод мають назву "угоди приватизації" і є особливими договорами купівлі-продажу державного (комунального) майна, на які поширюються також відповідні норми цивільного законодавства про угоди, якщо інше не випливає із законодавства про приватизацію.
Відповідно до ч. 4 ст. 27 Закону договір купівлі-продажу підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації. Право власності на приватизований об'єкт та земельну ділянку переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації та земельної ділянки.
З огляду на вищевикладене, прийшов до висновку, що спірний пункт 1.2. Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу від 26.01.09р. №2208р. відповідачє вимогам закону, а відтак відсутні підстави для визнання вказаного пункту Договору недійсним.
Згідно п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судові витрати згідно ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 3, 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.ст. 203, 215, 334 ЦК України, ст.ст.4-3, 33, 34, 43, 49, 82-84 ГПК України , суд
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Суддя Ділай У.І.