Справа № 2/359/441/13 Головуючий у І інстанції Ткаченко Д.В.
Провадження № 22-ц/780/2475/13 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я.С.
Категорія 50 29.04.2013
Іменем України
25 квітня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Волохова Л.А.,
суддів: Мельника Я.С., Касьяненко Л.І.,
за участю секретаря Баліна П.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Відділу освіти Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділу освіти Бориспільської районної державної адміністрації Київської області та Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, -
У грудні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.
В обґрунтування позовних вимог позову вказувала, що наказом наказу начальника відділу освіти Бориспільської районної державної адміністрації Київської області Неруш М.В. від 16.11.2012 року №475-к позивач була звільнена з посади завідуючої дошкільного навчального закладу «Берізка» с. Петровське з 16 листопада 2012 року за ст.38 КЗпП України. Вказувала, що звільнення є незаконним, оскільки заява про звільнення була написана нею під психологічним тиском та погрозами, а сам наказ про звільнення був підписаний в день подання заяви про звільнення. Зазначала, що заяву про звільнення особисто до відділу освіти вона не подавала, іншою своєю заявою вона просила відкликати заяву про звільнення за власним бажанням.
Враховуючи викладені обставини, позивачка уточнивши свої позовні вимоги, просила суд визнати протиправним та скасувати наказ начальника відділу освіти Бориспільської районної державної адміністрації Київської області Неруш М.В. від 16.11.2012 року №475-к «Про звільнення ОСОБА_2» та поновити її на раніше займаній посаді завідуючої дошкільного навчального закладу «Берізка» села Петровське з 16 листопада 2012 року.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2013 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ про звільнення ОСОБА_2 та поновлено її на раніше займаній посаді.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Відділ освіти Бориспільської районної державної адміністрації Київської області та Вишеньківська сільська рада Бориспільського району Київської області, звернулися з апеляційними скаргами, в якій просять його скасувати та ухвалити нове, яким в позові ОСОБА_2, відмовити, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає за необхідне їх задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Однак зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, в позивача не було власного бажання залишити займану посаду, її звільнення відбулось з порушенням трудового законодавства.
Проте погодитися з таким висновками суду першої інстанції не можна з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 16 листопада 2012 року ОСОБА_2 подала на ім'я начальника відділу освіти Бориспільського РДА заяву про звільнення з завідуючої дошкільного навчального закладу «Берізка» за власним бажанням з 16 листопада 2012 року(а.с.35). У той же день начальником відділу освіти Бориспільського РДА було видано наказ № 475-к про звільнення позивача із займаної посади з 16 листопада за власним бажанням(а.с.7).
20 литопада 2012 року ОСОБА_2 написала заяву на ім'я начальника відділу освіти Неруша М.В. про відзив своєї попередньої заяви про звільнення (а.с. 8).
Суд першої інстанції прийшов до хибного висновку, що позивач не мав реального наміру на звільнення з підприємства відповідача за власним бажанням, про що й повідомив керівництво відповідача, виходячи з наступного.
Так, згідно частин 1, 2 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 06 листопада 1992 року працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.
З матеріалів справи вбачається, що позивач подала заяву про звільнення 16.11.2012 року, в якій просила звільнити її саме з 16.11.2012 року, тобто раніше закінчення двотижневого строку. Останнім днем роботи та днем звільнення є саме 16.11.2012 року.
Звертаючись з позовом, позивач не зазначала, що відкликала свою заяву про звільнення саме до 16.11.2012 року, будь-яка письмова заява в матеріалах справи відсутня.
Заяву про відкликання своєї заяви про звільнення ОСОБА_2 подала лише 20.11.2012 року, тобто після закінчення строку попередження та видачі наказу про її звільнення.
За змістом ст. 38 КЗпП України сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку. За наявності домовленості працівника можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України та 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обґрунтовуючи свій позов, ОСОБА_2 посилається на те, що заява про звільнення була написана нею під тиском начальника, наказ про звільнення підписаний в день складання заяви, а не через чотирнадцять днів, що передбачено ст.38 КЗпП України.
Проте, належні докази, які б свідчили про складання заяви про звільнення під тиском роботодавця, позивачем суду надано не було.
Той факт, що ОСОБА_2 перебувала на лікарняному правового значення у даному випадку не має, оскільки звільнення позивача відбулося з її власного бажання, а не ініціативи роботодавця, а тому застосування судом першої інстанції до правовідносин, що виникли між сторонами по справі, положень ч.3 ст.40 КЗпП України, приписи якої забороняють звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, є помилковим.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, оскільки відповідачем при вивільненні позивача з займаної посади за власним бажанням порушень трудового законодавства допущено не було. Крім того, позивач не довела належними та допустимими доказами те, що заява про звільнення була написана нею під тиском роботодавця та, що вона не мала наміру розірвати трудовий договір. За таких обставин, звільнення ОСОБА_2 відповідає вимогам0 ст.38 КЗпП України.
Отже, враховуючи все вище зазначене, визнати законним та обґрунтованим вказане рішення суду першої інстанції колегія суддів не може та вважає, що воно повинно бути скасоване, відповідно до ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги Відділу освіти Бориспільської районної державної адміністрації Київської області та Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області задовольнити.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 лютого 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до Відділу освіти Бориспільської районної державної адміністрації Київської області та Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий:
Судді: