06 грудня 2006 р.
№ 20/164
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Кравчука Г.А.,
суддів:
Данилової Т.Б., Шаргала В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки Міністерства економіки України
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2006 р.
у справі
№ 20/164
господарського суду
м. Києва
за позовом
Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Центру обслуговування споживачів та продажу послуг Київської міської філії
до
Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки Міністерства економіки України
про
стягнення 31 001,18 грн.
та за зустрічним
позовом
Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки Міністерства економіки України
до
Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Центру обслуговування споживачів та продажу послуг Київської міської філії
про
визнання недійсним договору оренди
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача:
Савицький А.Д., дов. ВСК № 56247 від 09.01.2006 р;
Гудзевата Н.М., дов. № 181 від 06.11.2006 р.;
відповідача:
Стасюк В.К., дов. № 01/419 від 20.11.2006 р.;
Єгоров О.Ф., дов. № 01/420 від 20.11.2006 р.;
За розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 05.11.2006 р. справа розглядається колегією суддів Вищого господарського суду України у складі Кравчука Г.А. -головуючого, суддів Данилової Т.Б. та Шаргала В.І.
У лютому 2006 р. Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Центру обслуговування споживачів та продажу послуг Київської міської філії (далі -Товариство) звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою, у якій просило стягнути з Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки (далі -Інститут) 31 001,18 грн.
Позовні вимоги Товариство обґрунтовувало тим, що між ним та Інститутом укладено договір № 547 від 05.12.2002 р., проте Інститут зобов'язання щодо оплати наданих за цим договором послуг належним чином не виконує, у зв'язку з чим має відповідну заборгованість у розмірі 29 644,05 грн., яка підлягає стягненню з урахуванням пені у розмірі 1 357,13 грн., а всього -31 001,18 грн.
У червні 2006 р. Інститут звернувся до господарського суду м. Києва з зустрічною позовною заявою, у якій просив визнати недійсним договір № 547 від 05.12.2002 р.
Зустрічні позовні вимоги Інститут обґрунтовував тим, що договір № 547 від 05.12.2002 р. не відповідає вимогам ст. 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна», оскільки його об'єкт -канал телефонної каналізації - є нерухомим майном, що перебуває у державній власності, у зв'язку з чим його орендодавцем може бути Фонд державного майна України та його регіональні відділення, а не Товариство.
Рішенням господарського суду м. Києва від 01.08.2006 р. (суддя Палій В.В.) в порядку процесуального правонаступництва здійснено заміну відповідача по справі -Інституту на Державний науково-дослідний інститут інформатизації та моделювання економіки Міністерства економіки України (далі -Інститут МЕУ), позовні вимоги Товариства задоволено, а в задоволенні зустрічних позовних вимог Інституту МЕУ відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2006 р. (колегія суддів: Моторний О.А., Вербицька О.В., Кошіль В.В.) рішення господарського суду м. Києва від 01.08.2006 р. залишено без змін.
Вказані судові акти мотивовані тим, що:
- послуга з використання місця в телефонній каналізації, яка надається Товариством Інституту МЕУ за договором № 547 від 05.12.2002 р., є телекомунікаційною послугою;
- Товариство є власником об'єкта договору № 547 від 05.12.2002 р., а тому як власник має право розпорядження ним;
- Інститут МЕУ має перед Товариством заборгованість за договором № 547 від 05.12.2002 р. у розмірі 29 644,05 грн., яка підлягає стягненню з урахуванням пені (1 357,13 грн.) на підставі норм ЦК України, ГК України та Закону України “Про телекомунікації».
Інститут МЕУ звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2006 р., у якій просить вказану постанову і рішення господарського суду м. Києва від 01.08.2006 р. скасувати та направити справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Вимоги, викладені у касаційній скарзі, Інститут МЕУ обґрунтовує тим, що господарським судом апеляційної інстанції не було застосовано ст. 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна», порушено ст. ст. 42, 101, 104 ГПК України, неправильно визначено суть правовідносин за договором № 547 від 05.12.2002 р.
Товариство не скористалось правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу Інституту МЕУ до Вищого господарського суду України не надіслало, що не перешкоджає касаційному перегляду постанови апеляційного господарського суду, яка оскаржується.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін матеріали справи та доводи Інституту МЕУ, викладені у касаційній скарзі, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті ними рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:
- між Товариством та Інститутом укладено договір № 547 від 05.12.2002 р., об'єктом якого є місце в каналі телефонної каналізації Товариства загальною довжиною 29 120,0 м через колодязі телефонної каналізації по території Набережне шосе т. к. 160 -13 424 м, вул. Терьохіна, 8-А -6 403 м, вул. Сагайдачного, 12 -4 467 м;
- телефонна каналізація, прокладена від АТС 417 (вул. Оболонська, 29-А) до Набережного шосе т. к. 160 -13 424 м, вул. Терьохіна, 8-А -6 403 м, вул. Сагайдачного, 12 - 4 467 м включена до статутного фонду Товариства та обліковується на його балансі.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що Товариство є власником майна, яке є об'єктом договору № 547 від 05.12.2002 р., у в'язку з чим відсутні підстави для визнання вказаного договору недійсним на підставі доводів, наведених Інститутом МЕУ.
Факт використання об'єкту договору № 547 від 05.12.2002 р. у період з 01.08.2004 р. по 01.09.2005 р. встановлений господарськими судами першої і другої інстанції та Інститутом не оспорюється, так само як і факт нездійснення належним чином оплати за вказаним договором.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною другою ст. 36 Закону України “Про телекомунікації» встановлено, що у разі затримки плати за надані оператором, провайдером телекомунікаційні послуги споживачі сплачують пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня.
Розмір нарахованої на підставі частини другої ст. 36 Закону України “Про телекомунікації» пені за договором № 547 від 05.12.2002 р. Інститутом МЕУ не оспорюється.
Посилання Інституту МЕУ на те, що за договором № 547 від 05.12.2002 р. йому не надавались телекомунікаційні послуги є необґрунтованим, зважаючи на таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про телекомунікації» телекомунікаційна послуга (послуга) -продукт діяльності оператора та/або провайдера телекомунікацій, спрямований на задоволення потреб споживачів у сфері телекомунікацій.
Проте, законодавство України не містить виключного переліку послуг, які відносяться до телекомунікаційних.
Тобто Товариство (оператор) визначило послугу з використання місця у телефонній каналізації, яка надається за договором № 547 від 05.12.2002 р., як додаткову послугу місцевого телефонного зв'язку, спрямовану на задоволення потреб Інституту МЕУ (споживача) у сфері телекомунікацій.
Твердження Інституту МЕУ про те, що до участі у справі в порушення норм ГПК України не було залучено Міністерство економіки України, є також необґрунтованим, оскільки вирішення спору по даній справі не впливає на права та обов'язки Міністерства економіки України, так як воно не є стороною договору № 547 від 05.12.2002 р.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2006 р. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Інституту МЕУ не спростовують висновків господарського суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки Міністерства економіки України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2006 р. у справі № 20/164 господарського суду м Києва залишити без задоволення, а вказану постанову -без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Т.Б. Данилова
Суддя В.І. Шаргало