Справа № 1327/2-90/11 Головуючий у 1 інстанції: Рак Л.С.
Провадження № 22-ц/783/594/13 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
Категорія справи: 27
24 квітня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого - судді Цяцяка Р.П.,
суддів Струс Л.Б. і Шеремети Н.О.,
при секретарі Березюку О.З.,
за участю ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4, ОСОБА_5, Жарського І.Р. - представника ПАТ „КБ „ПриватБанк", прокурора Цвікілевича М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 і апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 09 лютого 2012 року,
У березні 2009 року Публічне акціонерне товариство „Комерційний банк „ПриватБанк" (в подальшому - „Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7 і ОСОБА_8 (позовні вимоги по якому в ході судового розгляду справи неодноразово уточнювалися) у якому просило суд (в кінцевій редакції позовних вимог - а.с. 1-2, 117) в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, який було укладено 27.09.2006 року між Банком і відповідачем ОСОБА_7 („Кредитний договір"), у розмірі 353 599 грн. 28 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки згідно Договору іпотеки, який також було укладено 27.09.2006 року між Банком і відповідачем ОСОБА_7 ( „Договір іпотеки") - квартиру АДРЕСА_1 („Спірна квартира", „Предмет іпотеки") шляхом його продажу - з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Також Банк просив суд виселити осіб, які зареєстровані та проживають у Спірній квартирі, в т.ч. - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, зі зняттям їх з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України у м. Червонограді.
У березні 2010 року до суду з позовом до ОСОБА_7 і ПАТ „КБ „ПриватБанк", треті особи - ОСОБА_11, Червоноградська міська рада (як орган опіки і піклування) і приватний нотаріус Червоноградського міського нотаріального округу ОСОБА_12, звернулася ОСОБА_4 (в своїх інтересах та інтересах своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1) і ОСОБА_5, у якому просили суд визнати недійсними договір купівлі-продажу Спірної квартири, укладений 27.09.2006 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_11 (з однієї сторони) та ОСОБА_7 (з другої сторони), який був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_12 за реєстровим № 2315 („Договір купівлі-продажу квартири"), а також вище згаданий Договір іпотеки.
Свої позовні вимоги обгрунтовували тим, що Договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_7 ними було укладено на прохання ОСОБА_13 (сестри дружини ОСОБА_7, у якої ОСОБА_4 неофіційно працювала), якій були необхідні кошти для розвитку спільного з громадянином Латвії ОСОБА_15 бізнесу. Одночасно з укладенням Договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_7 також уклав Кредитний договір з Банком, згідно якого взяв у Банку кредит на ніби-то придбання спірної квартири, в забезпечення повернення якого в цей же день також уклав з Банком Договір іпотеки, по якому передав в іпотеку Банку спірну квартиру. Позивачі стверджували, що гроші за Спірну квартиру вони ніколи не отримували, продовжують проживати у згаданій квартирі, у якій її покупець ОСОБА_7 ніколи не проживав. Просили Договір купівлі-продажу квартири визнати недійсним, як фіктивний - з підстав, що передбачені ст. 234 ЦК України. Вважали, що ОСОБА_7, який не був фактичним власником спірної квартири за фіктивним договором, не вправі був передавати цю квартиру в іпотеку Банку, а відтак просили визнати недійсним також і Договір іпотеки.
Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 07 лютого 2011 року вище згадані позови було об'єднано в одне провадження.
Оскаржуваним рішенням в задоволенні обох вище згаданих позовів відмовлено (т.1, а.с. 175-178) і це рішення в частині відмови у задоволенні їхніх позовних вимог оскаржили ОСОБА_4 і ОСОБА_5. Просять рішення суду в оскаржуваній частині скасувати і в цій частині ухвалити нове, яким задовольнити їхні позовні вимоги, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального і процесуального права.
Вважають, що судом не було дано належної оцінки тому, що спірна квартира її покупцю ОСОБА_7 ніколи не передавалася і сім'я апелянтів до сих пір продовжує у ній проживати, а також тому, що ОСОБА_7 визнав в суді, що жодних коштів за квартиру він позивачам (апелянтам) ніколи не передавав.
Висновки суду про те, що волевиявлення учасників правочину було вільним та відповідало їх внутрішній волі, вважають такими, що суперечать дійсним обставинам справи, а також нормам матеріального права (т.1, а.с. 238-242; т.3, а.с. 103-106).
В ході апеляційного розгляду справи Жарський І.Р., представник ПАТ „КБ „ПриватБанк", подав до суду заяву про відмову ПАТ „КБ „ПриватБанк" від позову до ОСОБА_7 і ОСОБА_8, яка ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 18 березня 2013 року була прийнятою, у зв'язку з чим рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 09 лютого 2012 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ „КБ „ПриватБанк" до ОСОБА_7 і ОСОБА_8 було скасовано з закриттям в цій частині провадження у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3, ОСОБА_5 і прокурора Цвікілевича М.С. на підтримання доводів апеляційних скарг та заперечення цих доводів зі сторони представника Банку, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають з наступних підстав.
Відмовляючи в позові ОСОБА_4 і ОСОБА_5 до ОСОБА_7 і ПАТ „КБ „ПриватБанк" про визнання недійсним Договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між згаданими позивачами і ОСОБА_7, з підстав його фіктивності, суд першої інстанції виходив із безпідставності таких вимог.
Такий висновок є правильним.
Відповідно до принципу диспозитивності (ст. 11 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб і в межах заявлених ними вимог.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
В Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" міститься роз'яснення про те, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (п.7), та що в разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний (п.24).
Під майном згідно з ч.1 ст. 190 ЦК України розуміються і майнові права.
Судом установлено, що 27 вересня 2006 року між ОСОБА_4 (яка на правових підставах, що передбачені законом, діяла також і в інтересах інших співвласників спірної квартири) і ОСОБА_5, з однієї сторони, та ОСОБА_7, з іншої сторони, було укладено Договір купівлі-продажу спірної квартири. В цей же день спірна квартира ОСОБА_7, як її новим власником на підставі вище згаданого Договору купівлі-продажу, була передана в іпотеку Банку.
Таким чином, оскільки на підставі укладеного договору купівлі-продажу в ОСОБА_7 виникли майнові права на набуту за цим договором спірну квартиру, якими він розпорядився, передавши її в іпотеку Банку та отримавши кредит, суд обгрунтовано відмовив у задоволенні позову про визнання цього договору недійсним через його фіктивність.
Крім цього, ст.ст. 10, 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а ст.ст. 58, 59 ЦПК України - що докази по справі повинні бути належними і допустимими. При цьому встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно нотаріально посвідченого Договору купівлі-продажу спірної квартири від 27.09.2006 року, його сторони (ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_7) укладали цей договір „діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, попередньо ознайомлені з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений (ними) правочин, з вимогами щодо недійсності правочину" (т.2, а.с. 5).
Вище наведене стверджується також і постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 24 лютого 2010 року, якою було відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_13 та ОСОБА_7 (покупця квартири та її іпотекодавця) по ст. 190 КК України в зв'язку з відсутністю в їх діях складу злочину (т.2, а.с. 20). Крім цього, за змістом даної постанови ОСОБА_4 особисто була знайомою з громадянином Латвії ОСОБА_15 і саме він переконав її укласти договір, який тепер нею оспорюється.
Згідно роз'яснень Верховного Суду України (що містяться в Узагальненнях Практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними), зовнішнє волевиявлення особи не відповідає його внутрішній волі виключно у випадках, якщо правочин вчинено під впливом помилки, або обману, або насильства, або тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, або унаслідок зловмисної домовленості (ст.ст. 229-233 ЦК України) і відсутність вільного волевиявлення під час укладання правочину має довести саме та сторона в спорі, яка оспорює такий правочин. В той же час, жодних доказів, які б свідчили про відсутність вільного волевиявлення при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_4 до суду подано не було.
З урахуванням вище наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення за позовом ОСОБА_4 і ОСОБА_5 до ОСОБА_7 і ПАТ „КБ „ПриватБанк" про визнання недійсним Договору купівлі-продажу спірної квартири та Договору іпотеки з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування в згаданій частині відсутні і апеляційні скарги на нього, які не спростовують висновків рішення суду в цій частині, слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 і апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити та залишити рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 09 лютого 2012 року без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий:
Судді: