12 жовтня 2006 року.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючої судді Зварича С.Б.,
суддів Кузьми P.M., Демковича Ю.Й.,
при секретарі Стець І.В.,
з участю представника апелянта ОСОБА_1 та
відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тернополя цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 04 серпня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_3, Тернопільського районного розрахункового бюро технічної інвентаризації /надалі "БТІ"/
про визнання права власності на 1/2 частину будинковолодіння та вселення, й за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 7/8 частин будинковолодіння,
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить оспорюване рішення скасувати і по суті позовних вимог постановити нове, мотивуючи тим, що судом першої інстанції порушені норм матеріального та процесуального права.
Порушення норм матеріального права вбачає в тому, що суд не врахував усіх фактичних обставин справи й при визначенні розміру частки позивача-відповідача у спільному майні подружжя не відступив від їх рівності. При цьому посилається на те, що ОСОБА_2 не ніс витрат по будівництву спірного будинковолодіння і на даний час не бере участі в утриманні та вихованні дітей, які постійно проживали із нею.
Зазначає, що суд допустився помилки, вселивши ОСОБА_2 у будинок, оскільки його частка не виділена в натурі.
Також вказує, що судом не вирішено питання про розподіл судових витрат.
Порушення норм процесуального права вбачає у невідповідності висновків суду обставинам справи.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 04 серпня 2006 року задоволено вимоги первинного позову ОСОБА_2, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 - відмовлено.
У судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, прославшись на мотиви, зазначені у ній.
Справа № 22а - 1068 Головуючий у 1-й інстанції - Підлісна І.М.
Категорія Доповідач - Демкович Ю.Й.
Позивач-відповідач просить відхилити апеляційну скаргу. Так, зазначив, що доводи ОСОБА_3 щодо його відсторонення від виконання батьківських обов'язків є безпідставними, оскільки вона протизаконно розірвала шлюб (без його участі, ввівши в оману суд) та без його згоди вивезла дітей за кордон.
Окрім цього зазначає, що будівництво спірного будинковолодіння проводилося ним за його кошти, так як відповідачка-позивачка на той час мала незначні заробітки.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта та позивача-відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення залишити без змін, виходячи із наступних мотивів.
У силу ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 26.07.86 по 05.12.03 (шлюб розірвано на підставі рішення суду).
Від шлюбу в них є неповнолітні діти: дочка ОСОБА_4 та син ОСОБА_5.
Під час шлюбу сторонами збудований житловий будинок з надвірними спорудами та будовами АДРЕСА_1.
Будівництво за показами сторін розпочате у 1994 році та закінчене у 2003 році. Актом державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 24.12.04, затвердженим розпорядженням голови райдержадміністрації НОМЕР_1, будинковолодіння введене в експлуатацію.
Судом першої інстанції вірно визначені правовідносини, які виникли між сторонами спору.
Згідно із ст. 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Такі ж положення містить ч. 1 ст. 60 СК України.
Тому суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що спірне будинковолодіння є спільним майном подружжя, нажитим під час шлюбу, й частки сторін у цьому майні є рівними - по 1/2.
Оскільки усі правовстановлюючі документи щодо права власності на будинковолодіння оформлені на ОСОБА_3, тому суд першої інстанції правомірно визнав за позивачем-відповідачем право власності на 1/2 будинковолодіння.
Апеляційна інстанція враховувала, що відповідачка-позивачка визнає, що будинковолодіння є спільним майном подружжя, набутим під час шлюбу, лише спорить стосовно рівності часток сторін.
У силу ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідачкою-позивачкою не подано жодних доказів, які б давали підстави суду відійти від рівності часток при визначенні їх розміру в спільному майні сторін.
Оскільки ОСОБА_3 чинить перешкоди співвласнику ОСОБА_2 у користуванні будинковолодінням, тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно вирішено вимоги щодо його вселення, так як у силу ст.ст. 368, 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно.
Апеляційна інстанція не приймає доводів апелянта щодо помилки суду першої інстанції про вселення ОСОБА_2 у будинок, оскільки його частка не виділена в натурі, з огляду на те, що реальний поділ будинковолодіння між колишнім подружжям не проводився.
Стосовно судових витрат, то суд першої інстанції вірно не проводив їх розподілу, так як сторони понесли їх в межах заявлених вимог та проведених процесуальних дій й з врахуванням того, що в позові ОСОБА_3 відмовлено за безпідставністю, позивач-відповідач не несе обов'язку по їх відшкодуванню.
Тому рішення суду є законним й підстав для його скасування, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, апеляційна інстанція не вбачає. Порушень норм процесу, які б давали підстави скасувати оспорюване рішення, не встановлено.
Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 04 серпня 2006 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.