Україна
Харківський апеляційний господарський суд
Адміністративна Головуючий по 1-й інстанції
Справа № АС-42/116-06 Яризько В.О.
Доповідач по 2-й інстанції
Істоміна О.А.
«01»серпня 2006 року
Колегія суддів у складі:
головуючого судді Кравець Т.В., суддів Істоміної О.А., Твердохліба А.Ф.
при секретарі Якименко О.В.
за участю представників сторін:
позивача -Бондаренко О.В. -представник, дов. від 10.07.2006 року (у справі)
відповідача -Чернишова А.М. - представник
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (вх.№ 2268Х/2-5)
на постанову господарського суду Харківської області від 17 травня 2006 року по адміністративній справі № АС-42/116-06
за позовом Повного товариства "УРФК і К" Ломбард "Ютар", м. Харків
до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова
про скасування податкового повідомлення-рішення
встановила:
У березні 2006 року Повне товариство "УРФК і К" Ломбард "Ютар" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 0003251702/0 від 02 вересня 2005 року, яким позивачу була визначена сума податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 74941,86 грн. (основний платіж -24980,62 грн., штрафні санкції -49961,24 грн.), як таке, що суперечить нормам матеріального права та дійсним обставинам справи, посилаючись на відсутність порушень норм чинного законодавства.
Постановою господарського суду Харківської області від 17 травня 2006 року позов було задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 0003251702/0 від 02 вересня 2005 року. З державного бюджету на користь позивача стягнуто 3,40 грн. витрат по сплаті судового збору. Постанова суду мотивована відсутністю порушень з боку позивача норм Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Постанову обґрунтовано тим, що право на отримані від реалізації заставленого майна кошти набуває не заставодавець, а заставоутримувач, оскільки сама реалізація майна здійснюється для досягнення спеціальної мети -задоволення інтересів заставоутримувача, що витікають із зобов'язання, яке забезпечено заставою. Позивач не є податковим агентом відносно фізичних осіб -заставодавців, між ними немає відносин посередництва, тобто фізичні особи не надавали позивачу повноважень на реалізацію належного їм майна - це право, а не обов'язок позивача, як витікає з договору застави.
Не погоджуючись з постановою господарського суду, Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова звернулась з апеляційною скаргою та доповненням до неї, в яких порушує питання про її скасування та прийняття нової постанови, якою у позові відмовити, посилаючись на те, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою та прийнята при неповному з'ясуванні всіх обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому посилається на те, що в порушення п.1.2., 1.3. ст.1 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб» у разі реалізації рухомого майна, прийнятого під заставу та своєчасно не викупленого заставодавцями -отримувачами позик, підприємство виручені кошти не було визначено, як дохід таких фізичних осіб, що підлягає оподаткуванню під час реалізації рухомого майна. В порушення п.1.15. ст.1 вказаного Закону податок з доходів фізичних осіб не утримувався, не нараховувався і до бюджету не перераховувався.
Повне товариство "УРФК і К" Ломбард "Ютар", у запереченнях на апеляційну скаргу та в судовому засіданні просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість, посилається на те, що він не є податковим агентом щодо фізичних осіб -заставодавців.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, підставою для прийняття повідомлення -рішення № 0003251702/0 від 02 вересня 2005 року, яким позивачу були донараховані зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 24980,62 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 49961,24 грн., стали результати планової документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства в період з 01 липня 2004 року по 30 червня 2005 року, за результати якої було складено акт № 1988/23-5/30138014 від 31 серпня 2005 року. Під час перевірки податківцями було виявлено порушення позивачем п.п. 5.3.9. п. 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР; п.п. 8.1.2 п. 8.1. статті 8, п. 12.1 статті 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", а саме: у періоді, що перевіряється мали місце випадки, коли громадяни, яким Повне товариство "УРФК і К" Ломбард "Ютар" видавало суми грошових коштів у вигляді позик під заставу належного їм рухомого майна у вигляді виробів із дорогоцінних металів (або їх лому) не викупали заставу в указаний в угоді термін. В цих випадках Повне товариство "УРФК і К" Ломбард "Ютар" реалізовувало предмети застави Державній скарбниці. А згідно п.п. 8.1.1 п. 8.1 статті 8, п.п. 8.1.2 п. 8.1 статті 8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", Повне товариство "УРФК і К" Ломбард "Ютар", у випадках не викупа громадянами застави в указаний в угоді термін та реалізації предметів застави (рухомого майна у вигляді виробів із дорогоцінних металів (або їх лому) Державній скарбниці є податковим агентом цих громадян. І на думку перевіряючих, в порушення статей 8, 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", ПТ "УРФК і К" Ломбард "Ютар" податок з доходів фізичних осіб у цих випадках не утримувався. Позивачем були вжиті заходи адміністративного оскарження вказаного повідомлення-рішення, але скарги позивача залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення № 0003251702/0 від 02 вересня 2005 року - без змін.
Відповідач, зазначаючи про порушення позивачем вимог Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб», вважав, що об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб є суми неповернутих заставодавцями позик, оскільки кошти від реалізації заставленого рухомого майна позивачем зверталися на свою користь, а відтак сума позики ставала об'єктом оподаткування.
Пунктом 1.2. Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами (затвердженим Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 3981 від 26.04.2005 року) передбачено, що ломбард -це фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу майна на визначений строк і під процент;
фінансовий кредит ломбарду -надання ломбардом коштів у позику, забезпечених заставою, на визначений строк і під відсоток.
Згідно п.1.2. статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", дохід фізичної особи визначено як суму будь-яких коштів, вартість матеріального та нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених п.п.4.2.16 п.4.2. статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
Перелік доходів з джерелом їх походження в Україні визначений п.1.3. статті 1 цього ж Закону.
Слід також зауважити, що право на отримані від реалізації заставленого майна кошти набуває не заставодавець, а заставоутримувач, оскільки сама реалізація майна здійснюється для досягнення спеціальної мети - задоволення інтересів заставоутримувача, що витікають із зобов'язання, яке забезпечене заставою.
Судова колегія зауважує, що види доходів, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу, перелічені в статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Відповідно до п.п. 4.3.23. п.4.3. статті 4 цього Закону, до складу місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської установи, яка повертається такому платнику податку, основна сума кредиту, що отримується платником податку.
З наведених вище норм Законів можна зробити висновок, що позивач за позиковими операціями в момент видачі позики може і не бути податковим агентом, оскільки основна сума кредиту не включається до складу оподатковуваного доходу; а під час звернення стягнення на заставлене майно позивач також не набуває статусу податкового агента, оскільки може не мати коштів позичальника, з яких слід було б утримати податок (за змістом статей 589-591 Цивільного кодексу України, кошти, виручені від реалізації предмету застави, в сумі, необхідній для задоволення вимоги в повному обсязі, стають власністю позикодавця).
Відповідно до п.12.3 статті 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", якщо об'єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу.
Крім того, відповідно до п. 1.15. статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм Закону.
Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.
Із зазначених положень Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", як вірно зазначив місцевий господарський суд, ніяк не витікає, що позивач (як ломбард) є податковим агентом відносно фізичних осіб - заставодавців. Отже, ствердження відповідача про порушення позивачем положень п.1.15. статті 1 цього Закону є необґрунтованим.
Правовідносини, які виникають між позивачем та фізичними особами -заставодавцями, регулюються з приводу отримання позики: статтями 1046-1053 Цивільного кодексу України, а з приводу звернення стягнення на заставлене майно: статтями 572-593 Цивільного кодексу України, а також приписами Закону України “Про заставу».
Так, відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики, одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. Згідно зі статтею 527 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Стаття 589 Цивільного кодексу України встановлює правові наслідки невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою -у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває права на звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" передбачено, що дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону. Однак у випадку, що розглядається, фізичні особи не здійснюють продажу свого рухомого майна, його реалізує позивач. Фізичні особи не отримують доходу від реалізації цього майна позивачем - напроти, позивач звертає кошти від реалізації на свою користь, задовольняючи свої інтереси, що забезпечені заставою. Отже, ствердження відповідача про порушення позивачем положень п.12.1 статті 12 вищевказаного закону також є необґрунтованими.
В п.12.6. статті 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (який ще діяв на момент проведення перевірки) вказано, що доходи (прибутки), зазначені у цій статті, кінцево оподатковуються при їх виплаті за їх рахунок. Однак, порушення позивачем положень даного пункту також не є доведеним відповідачем, оскільки позивач не є податковим агентом відносно фізичних осіб - заставодавців, між ними не має відносин посередництва, тобто, фізичні особи не надавали позивачу повноважень на реалізацію належного їм майна -це право, а не обов'язок позивача.
Стосовно посилання відповідача на те, що позивач зазначає що «дохід у фізичної особи виникає у вигляді суми позики лише після звернення ломбардом стягнення за невиконаними обов'язками на предмет застави», то позивач, як вже було вказано вище, не є податковим агентом щодо заставних операцій, оскільки він не може виконувати обов'язок щодо нарахування, утримання та перерахування податку до бюджету від імені та за рахунок платника податку, тому що під час видачі позики вона не є доходом позичальника, а при не викупі закладеної речі в установлені заставною квитанцією строки, ломбард не має коштів позичальника, з яких належало б утримати податок.
З наведених підстав слід погодитись з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог.
Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова не було надано доказів, які б спростували доводи позивача, а тому її вимоги задоволенню не підлягають.
Приймаючи до уваги викладене вище, колегія суддів приходить висновку, що заперечення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова, наведені в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, на їх підтвердження не було надано відповідних доказів, тому постанова господарського суду Харківської області від 17 травня 2006 року по справі № АС-42/116-06 була ухвалена без порушень норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 статті 198, пунктом 1 статті 205, статтями 206, 209, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Харківської області від 17 травня 2006 року по адміністративній справі № АС-42/116-06 залишити без змін.
Дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Адміністративну справу №АС-42/116-06 повернути до господарського суду Харківської області.
Роз'яснити сторонам, що вони мають право на дану ухвалу подати касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя
Судді