Україна
Харківський апеляційний господарський суд
«16» серпня 2006 року Справа № 43/13-06
Судова колегія у складі:
головуючий суддя Шутенко І.А., суддів Кравець Т.В., Твердохліб А.Ф.
при секретарі
за участю представників сторін:
позивача -Яремчук О.В., довіреність № 148/102 від 03.07.06 р.,
відповідача - Зубрича Д.О., довіреність № 06/24 від 04.01.2006 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вх. № 2267Х/2-6) на рішення господарського суду Харківської області від 22.05.2006 р. по справі № 43/13-06
за позовом ДК “Газ України» НАК “Нафтогаз України», м. Київ
до ВАТ по газопостачанню та газифікації “Харківміськгаз», м. Харків
про стягнення 14318980,98 грн., -
встановила:
Дочірня компанія "Газ України" Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулась в суд з позовом про стягнення з ВАТ по газопостачанню та газифікації «Харківміськгаз»на користь позивача заборгованості по договору № 06/01-802-00000001-65/6 від 28 грудня 2001 року на постачання природного газу в сумі 10.621.661,00 грн. основного боргу, 1484856,50 пені, 1083103,07 грн. інфляційних, 385844,14 грн. 3% річних та 743516,27 грн. штрафу, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання по договору в частини оплати наданих послуг в наслідок чого утворилась заборгованість.
Рішенням господарського суду Харківської області від 22 травня 2006 року (суддя Ковальчук Л.В.) в частині стягнення 2.985.971,54 грн. основного боргу, 303185,37 грн. інфляційних та 89579 грн. річних провадження у справі припинено. В іншій частині в позові відмовлено.
Дочірня компанія "Газ України" Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з рішенням господарського суду Сумської області від 22 травня 2006 року не погодилося, надіслало апеляційну скаргу та доповнення до неї, в яких порушує питання про скасування рішення та прийняття нового про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що воно є необґрунтованим та незаконним, прийнятим з численними порушеннями норм матеріального та процесуального права, що привело до прийняття рішення, неправильного по суті.
ВАТ по газопостачанню та газифікації “Харківміськгаз» у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення, з посиланням на те, що оскаржуване рішення прийняте у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.
Перевіривши, в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарсько процесуального кодексу України, повноту встановлення обставин справи і докази по справі на їх підтвердження та їх юридичну оцінку судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.
Припиняючи провадження по справі в частині стягнення 2.985.971,54 грн. основного боргу, 303185,37 грн. інфляційних та 89579 грн. річних господарський суд першої інстанції послався на відсутність предмету спору, оскільки відповідач надав докази погашення боргу в сумі 2985971,54 грн., 303185,37 грн. інфляційних та 89579 грн. річних, стягнених рішенням господарського суду від 08 лютого 2005 року по справі № 33/129-04. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, господарський суд послався на те, що в частині стягнення 743516,27 грн. 7% штрафу - ці нарахування є безпідставними, т. я. відповідно прикінцевих положень Господарського кодексу відносно відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності та за порушення господарських зобов'язань ці положення застосовуються в випадку, коли ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, а саме після 01 січня 2004 року. Нарахування пені в сумі 1484856,50 грн. за період з 30.03.03 р. по 29.03.04 р. не підлягає задоволенню, оскільки сплив строк позовної давності.
Проте колегія суддів не може погодитися с цими висновками місцевого господарського суду в зв'язку з нижченаведеним.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, між позивачем та відповідачем по справі 28 грудня 2001 року був укладений договір №№06/01-802-00000001-65/6 населення (далі Договір) на постачання природного газу для потреб, за яким позивач зобов'язався передати відповідачу протягом 2002 року природний газ в обсязі, з врахуванням комерційних втрат, до 442727, 544 куб.м., у тому числі з визначенням обсягів постачання газу по місяцях (п. 2.1. Договору), а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.
Відповідно до підпунктів 3.3., 3.4 Договору, кількість газу, поставленого відповідачу, закріплюється щомісячними актами прийому-передачі природного газу, які підписуються постачальником та покупцем. Ці акти є підставою для остаточних розрахунків по Договору. Отже, відповідно до умов Договору на постачання природного газу на покупця природного газу, тобто відповідача, покладається обов'язок складання такого акту приймання-передачі природного газу, де останній зазначає ціну та обсяги спожитого ним природного газу за певний місяць. Таким чином, акт приймання-передачі природного газу є первинним документом, який закріплює ціну та обсяги переданого відповідачу природного газу, а отже і фактично підтверджує виконання сторонами умов Договору.
Матеріали справи, а саме акти прийому-передач свідчать, що позивачем протягом січня-грудня 2002 року передано, а відповідачем прийнято природний газ в обсязі 349066,068 тис. куб.м. на загальну суму 52017916,31 грн.
Відповідно п. 4.3. договору ціна на газ та порядок розрахунків, що вказані в Договорі, визначені на день його підписання змінюються за рішенням компетентних державних органів України, наказами НАК "Нафтогаз України". У разі зміни ціни чи порядку розрахунків за газ нові ціни чи порядок розрахунків є обов'язковими для сторін за даним договором.
Згідно п. 5.1. Договору в редакції протоколу узгодження розбіжностей розрахунки за газ здійснюються шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника коштів з розподільчого рахунку покупця згідно постанови НКРЕ "Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газобутових підприємств НАК "Нафтогаз України" за поставлений природний газ від 12 липня 2001р. № 759 остаточний рахунок за фактично спожитий газ протягом місяця поставки здійснюється до 10 числа наступного місяця.
Відповідно ст. 161 ЦК України (в ред. 1963р.), зобов'язання має виконуватись належним чином і у встановлений термін, відповідно з вказівкою закону, акту планування, договору а при відсутності таких вказівок у відповідності з звичайно пред'являємими вимогами.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав.
Відповідач свої договірні зобов'язання в частині своєчасної та повної оплати не виконав, внаслідок чого на момент подачі позовної заяви у нього утворилась заборгованість у сумі 10621661 грн. При цьому відповідач, підтверджуючи вищевказані обсяги прийнятого ним природного газу та загальну суму поставки за Договором, заперечує проти свого обов'язку сплатити свій борг за Договором у сумі 10621661 грн., аргументуючи це виникненням притоків/відтоків у населення з посиланням на п. 1.1 Договору.
Колегія суддів з цього приводу зазначає, що сторони не визначили у Договорі момент переходу права власності на переданий за Договором природний газ. Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року, цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Враховуючи, що правовідносини за Договором щодо приймання-передачі природного газу виникли до набрання чинності ЦК України, колегія суддів вважає, що для визначення переходу права власності та пов'язаних із ним ризиків випадкової втрати повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року, із змінами і доповненнями.
Згідно статті 128 ЦК УРСР, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до умов Договору, саме на покупця природного газу покладався обов'язок складання актів приймання-передачі природного газу, де останній зазначав ціну та обсяги спожитого ним природного газу за певний місяць (п.3.4 Договору). Таким чином, акт приймання-передачі природного газу є первинним документом, який закріплював ціну та обсяги переданого Постачальником та прийнятого Покупцем природного газу за Договором, а отже акти приймання-передачі газу фактично підтверджують виконання сторонами умов Договору щодо передачі-приймання газу. При цьому Договір не розмежовував обсяг природного газу, переданого позивачем та прийнятого відповідачем. У зв'язку з тим, що обсяги відтоків/притоків у подальшому визначаються як різниця між обсягами надходження газу до газорозподільпої мережі відповідача та сумою обсягів реалізації природного газу населенню, переданий обсяг природного газу також «містить»відтоки та притоки. Природний газ передається в загальному потоці газу на газовимірювадьних станціях, що знаходяться на кордоні України в пунктах приймання-передачі газу в газотранспортну систему ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»або в пунктах виміру газу, що знаходяться в пунктах приймання-передачі газу із промислу в газотранспортну систему.
Як вже зазначалося вище, відповідно до п. 3.1 Договору Постачальник передає, а Покупець приймає газ на першій засувці кордону розподілу газових мереж Покупця. Відповідно до п. 4.1 Договору кількість газу визначається по контрольно-вимірювальних приладах, що встановлені також у відповідача.
Отже, ініціатором складання актів був відповідач, саме він зобов'язаний за Договором надати їх позивачу, і саме він зазначав у актах обсяг та ціну природного газу, включаючи комерційні втрати.
Тому колегія суддів вважає висновок суду стосовно того, що притоки та відтоки газу не є фактично прийнятим відповідачем природним газом, а є можливим перевитрачанням або недобором газу третіми особами (населенням), що не є стороною по в Договорі, і що ці відтоки або притоки природного газу не можуть вважатися як товар (природний газ), який було передано відповідачу у власність відповідно до Договору, а оскільки в предмет договору не входять відтоки/притоки газу, то той факт, що вони вказані в акті приймання-передачі газу жодним чином не відноситься до предмету договору -необґрунтованим, оскільки з моменту підписання сторонами Договору актів приймання-передачі газу до відповідача перейшло право власності на переданий за Договором природний газ.
А згідно ст.130 ЦК УРСР, риск випадкової загибелі або випадкового зіпсування відчужуваних речей переходить на набувача одночасно з виникненням у нього права власності, якщо інше не встановлене законом або договором.
Таким чином, посилання відповідача на те, що внаслідок виникнення відтоків/притоків газу у процесі кінцевого споживання газу населенням колегією суддів до уваги не приймається, оскільки договірні відносини відповідача з населенням не є предметом розгляду даної справи, а населення не є стороною за даним Договором. Відповідно до ст.212 ЦК УРСР боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Також недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника не звільняє його від виконання зобов'язань за основним договором.
Стосовно врахування комерційних втрат, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд помилково визначився з цим поняттям, ототожнюючи його з поняттям відтоки/притоки.
Згідно Наказу Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України від 29 липня 1998 року № 169, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 серпня 1998 р. за № 538/2978) «Про затвердження Порядку нормування виробничо-технологічних витрат у сфері транспортування, постачання і споживання природного газу в системах газопостачання України», який діяв на момент укладення договору, комерційні втрати газу також, як і відтоки/притоки, виникають під час споживання природного газу населенням. Але, відповідно до умов типового договору, природний газ безпосередньо передавався Покупцю, який в подальшому поставляв природний газ для потреб населення. Тобто, згідно з умовами договору, Покупець повинен сплатити поставлений природний газ в повному обсязі, без виключення «комерційних втрат», тим більше, що ці втрати виникають при споживанні природного газу населенням та не мають ніякого відношення до порядку проведення розрахунків за поставлений відповідачу згідно договору природний газ.
Більше того, пунктом 1.3 Порядку доступу до газотранспортної системи затвердженої наказом НАК «Нафтогаз України»№ 79 від 26.03.2001р., право власності на природний газ та ризики, що виникають при його транспортуванні та постачанні, визначаються чинним законодавством України.
А згідно статті 130 ЦК УРСР, риск випадкової загибелі або випадкового зіпсування відчужуваних речей переходить на набувача одночасно з виникненням у нього права власності, якщо інше не встановлене законом або договором.
Що стосується відмови в задоволенні стягнення пені, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції з цього приводу - помилковим, оскільки зобов'язання відповідача щодо оплати природного газу за Договором виникли раніше набрання чинності Господарським кодексом України (далі за текстом - ГК України) та ЦК України, але ці зобов'язання Відповідачем не виконані до цих пір. Отже, обов'язок Відповідача оплатити природний газ продовжує існувати. Більше того, сторони у п.10.1 Договору встановили, що всі відносини сторін в частині розрахунків за природний газ діють до повного здійснення цих розрахунків. Таким чином, до відносин позивача та відповідача щодо оплати за переданий за Договором природний газ мають застосовуватись положення ГК України та ЦК України.
Так, у ч.2 п.4 Прикінцевих положень ГК України зазначено, що до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Аналогічне положення міститься у ч.2 п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Згідно зі статтями 258, 549-551 Цивільного кодексу України та п. 6.2. Договору, за несвоєчасну оплату спожитого газу, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. Сума пені за Договором складає 1484856,50 грн.
Крім того, у п. 2 ст. 231 ГК України зазначено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються у наступних розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Позивач по справі (ДК "Газ України") створен на виконання постанови Кабінету Міністрів від 24.07.1998 року №1173, про що зазначено у довідці про включення ДК "Газ України" до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України - формою власності ДК "Газ України" є загальнодержавна. Таким чином, позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки. Відповідач прострочив оплату природного газу - грошового зобов'язання, на термін понад 30 днів.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 231 ГК України, колегія суддів доходить висновку, про стягнення з відповідача на користь позивача штраф у розмірі 7% від суми заборгованості, що складає 743 516, 27 грн.
Пунктом 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Сума, на яку збільшилась сума основного боргу внаслідок інфляційних процесів становить 1 083103, 07 грн., 3% річних від суми основного боргу складає 385 844,14 грн.
Стосовно припинення провадження у справі в частині стягнення 2985971,554 грн. основного боргу, 303185,37 грн. інфляційних та 89579 грн. річних, колегія суддів вважає цей висновок правомірним, оскільки відповідачем були надані докази погашення боргу в сумі 2985971,54 грн., 303185,37 грн. інфляційних та 89579 п річних стягнених рішенням господарського суду від 08.02.05 р. по справі № 33/129-04.
Відповідно до статті 33 Господарсько процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 Господарсько процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, колегія суддів вважає, що ВАТ по газопостачанню та газифікації “Харківміськгаз» не було надано доказів, які б спростували доводи позивача.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає рішення господарського суду Харківської області від 22 травня 2006 року таким, що прийняте при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, та неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального права, в зв'язку з чим рішення підлягає частковому скасуванню.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції колегія суддів приходить до висновку про прийняття нового рішення, яким позов задовольнити в зв'язку з доведеністю позивачем своїх вимог.
На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, 103 пунктом 2, статтею 104 пунктами 1, 4, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 22 травня 2006 року по справі № 43/13-06 в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з ВАТ по газопостачанню та газифікації “Харківміськгаз» ( 61004, м. Харків, вул.. Жовтневої революції, 57/59, р/р 260063534 в АБ «Перший інвестиційний банк», м. Києва, МФО 300506, код ЄДРПОУ 03359552) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"( 03035, м. Київ, вул. Урицького, 45, р/р 260083013814 в ГОУ Промінвестбанку України, МФО 300012, код ЄДРПОУ 31301827) 7635689,46 грн. основного боргу, 1484856,5 грн. пені, 779917,70 грн. інфляційних, 743516, 27 грн. штрафу, 12750 грн. державного мита за апеляційною скаргою.
В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 22 травня 2006 року залишити без змін.
Доручити господарському суду Харківської області на виконання даної постанови видати відповідний наказ.
Головуючий суддя
Судді