Справа № 0538/9061/2012
Провадження № 2/265/189/13
22 квітня 2013 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Козлова Д. О.,
при секретарях Корольовій Н. А., Ковальовій М. В., Кир'яновій Г. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про зміну дати звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, -
Позивач звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про зміну дати звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги. В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що з 17 грудня 2011 року вона працювала у відповідачки продавцем непродовольчих товарів на підставі укладеного трудового договору, зареєстрованого в Орджонікідзевській районній філії Маріупольського центру зайнятості 19 грудня 2011 року. 29 лютого 2012 року вона подала заяву про звільнення її з роботи згідно ст. 38 КЗпП України на підставі численних порушень з боку роботодавця трудового законодавства. ОСОБА_2 у порушення законодавства не було внесено запис про звільненням позивачки з роботи. Незважаючи на намагання примусити відповідачку з'явитись до центру зайнятості для розірвання трудового договору, позивачка до 15 жовтня 2012 року не мала змоги отримати трудову книжку для оформлення запису у ній про звільнення. Вказує, що відповідачка досі не сплатила позивачу заробітну плату за лютий 2012 року. На підставі цього вважає дії фізичної особи-підприємця незаконними, тому просить суд змінити дату її звільнення з роботи у ФОП ОСОБА_2, замінивши 29 лютого 2012 року на 15 жовтня 2012 року, стягнути з відповідачки суму боргу по зарплаті за лютий 2012 року та середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 9376,04 грн. (за період з 1 березня 2012 року по 15 жовтня 2012 року), компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 792,80 грн., бо жодного разу не перебувала у відпустці.
Під час розгляду справи позивачка, ОСОБА_1, збільшила розмір позовних вимог, також додатково просила суд стягнути з ФОП ОСОБА_2 суму компенсації по вихідній допомозі в розмірі тримісячного заробітку, бо підставою подання нею заяви про її звільнення стало порушення законодавства про працю з боку відповідача.
У судовому засіданні позивачка наполягала на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вказувала, що її трудова книжка перебувала увесь час у відповідачки, тому саме вона не мала змоги оформити свою трудову книжку та розірвати договір із ФОП ОСОБА_2 у центрі зайнятості населення. Незважаючи на численні звернення до ОСОБА_2, остання до центру зайнятості не з'являлась, тому вона залишалась без трудової книжки, не мала змоги працевлаштуватись. Лише 15 жовтня 2012 року відповідач віддала трудову книжку позивачки, зробивши відповідні записи у ній, зареєструвавши в центрі зайнятості населення розірвання трудового договору. Також вказувала, що раніше працювала у ОСОБА_2 в 2010 році та 2011 році. При цьому трудова книжка увесь час перебувала у відповідачки. Вказувала, що таким чином відповідачка контролювала своїх працівників. Додавала, що не отримувала заробітну плату за лютий, однак доказів цьому немає. Вказувала, що підставою її звільнення стало не виконання умов трудового договору відповідачкою, бо вона працювала без перерв на відпочинок, без вихідних та відпусток. При цьому жодної компенсації за це не отримувала від ФОП ОСОБА_2 Вважає, що оскільки трудовий договір офіційно був розірваний у центрі зайнятості 15 жовтня 2012 року, коли саме були внесені записі також в її трудову книжку, то необхідним є змінити дату звільнення з 29 лютого 2012 року на 15 жовтня 2012 року. Заперечувала також, що відповідачка їй пропонувала піти до центру зайнятості населення, бо саме позивачка постійно запрошувала ОСОБА_2 до центру зайнятості.
Відповідачка надала суду письмові заперечення, за якими, не погоджуючись із вимогами ОСОБА_1, просила відмовити у задоволенні позову позивачці в повному обсязі. Вказувала, що позивачка дійсно в неї працювала з 19 грудня 2011 року, а згодом подала заяву 29 лютого 2012 року про її звільнення з 1 березня 2012 року. Однак після надання вказаної заяви, позивачка більше на роботу не вийшла, фактично трудові відносини між нею та ОСОБА_1 були припинені. Вказує, що саме 29 лютого 2012 року є датою звільнення ОСОБА_1 з роботи, що було зафіксовано у трудовому договорі та трудовій книжці ОСОБА_1 Вказує, що оформити розірвання трудового договору стало можливим лише після явки до центру зайнятості населення ОСОБА_1 15 жовтня 2012 року, яка до вказаної дати ухилялась від оформлення розірвання трудового договору. Наголошує при цьому, що дата реєстрації розірвання трудового договору не впливає на момент його фактичного розірвання, який був із ОСОБА_1 розірваний ще 29 лютого 2012 року. Також вказувала, що заробітну плату за лютий 2012 року в розмірі 1100 грн. вона сплатила позивачці, про що остання самостійно розписалась. Також не погоджувалась із вимогами позивача в частині стягнення компенсації за час вимушено прогулу, бо трудові відносини між ними були припинені. Не погоджуючись з вимогами про стягнення з неї компенсації за невикористану відпустку, пояснювала, що оскільки ОСОБА_1 не пропрацювала 6 місяців, тому не мала права на відпустку, тим самим позивачка не має права на вказану компенсацію.
В судовому засіданні ОСОБА_2 також вказувала, що трудова книжка ОСОБА_1 увесь час була на зберіганні у позивачки, під час роботи в неї з 19 грудня 2011 року по 29 лютого 2012 року та після 29 лютого 2012 року. Додала, що не погоджується із компенсацією в розмірі 3 місячних заробітних плат, які вимагає позивачка, бо вона дотримувалась умов трудового законодавства, а вимоги ОСОБА_1 нічим не підтверджені. Вказувала однак, що графіків відпусток та графіків вихідних днів нею не було для її працівників складено. Також додавала, що вона розшукувала позивачку для оформлення розірвання трудового договору від 19 грудня 2011 року, тому оскільки трудова книжка перебувала у ОСОБА_1, тому вона була позбавлена змоги зареєструвати розірвання трудового договору з позивачкою.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі за текстом - Кодекс) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк (ст. 23 Кодексу).
Відповідно до ст. 24-1 Кодексу в разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.
За ст. 2 Кодексу працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки.
Згідно завіреної копії трудового договору від 19 грудня 2011 року, зареєстрованого в міському центрі зайнятості 19 грудня 2011 року, останній був укладений між сторонами по справі, ФОП ОСОБА_2, як роботодавця, з одного боку, та ОСОБА_1, як працівника, з іншого боку, яким є безстроковим, з оплатою праці працівнику в розмірі 1100 грн. щомісяця, який однак не повинен бути менше встановленого розміру мінімальної заробітної плати, з визначенням робочого часу з 8-00 год. по 19-00 год. з годинною перервою, наданням вихідних днів згідно графіку, наданням щорічної відпустки тривалістю 24 дні згідно з графіку, що підтверджують підписи як роботодавця, так працівника (а. с. 9, 64).
При цьому розірвання вказаного трудового договору було зареєстровано 15 жовтня 2012 року центром зайнятості населення. Згідно записів трудового договору та спільної заяви сторін від 15 жовтня 2012 року про зняття з реєстрації договору, сторони по справі зафіксували дату розірвання трудового договору, а саме: 29 лютого 2012 року, про що свідчать підписи сторін вказаної угоди (а. с. 9, 64, 65).
На підставі копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що було зроблено відповідні записи про прийняття на роботу позивачки до ФОП ОСОБА_2 на підставі трудового договору від 19 грудня 2011 року. Також вбачається запис, що 29 лютого 2012 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи у ФОП ОСОБА_2 на підставі ст. 38 КЗпП, про що робітник та роботодавець розписались (а. с. 8).
Згідно до п. 4 ст. 36 Кодексу підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39). На підставі ч. 3 ст. 38 Кодексу працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови трудового договору.
Аналізуючи закріплену норму суд приходить до висновку, що роботодавець зобов'язаний звільнити працівника за власним бажанням у строки, які вказав сам працівник, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю або умови колективного чи трудового договору.
Факт подання заяви позивачкою про її звільнення з 1 березня 2012 року з роботи у ФОП ОСОБА_2 на підставі ст. 38 КЗпП визнавалось сторонами по справі та підтверджується копією вказаної заяви, що мається в матеріалах справи, за якою позивачка посилається на безпідставне зменшення заробітку, зміну робочого часу та режиму робочого дня, не надання відпусток роботодавцем (а. с. 28).
З вказаної заяви також вбачається наявність вимоги ОСОБА_1 про проведення з останньою розрахунку по заробітній платі, сплати вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку (а. с. 28).
Згідно відомостей про нарахування та виплату заробітної плати та авансу за лютий 2012 року ФОП ОСОБА_2 вбачається наявність підпису позивачки, ОСОБА_1, про отримання нею коштів в розмірі 431,81 грн. та 550 грн. відповідно (а. с. 17, 35).
Згідно з ст. 110 Кодексу при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Вказана норма дублюється у ст. 30 Закону України «Про оплату праці».
Допитана як свідок, ОСОБА_3 вказувала, що вона також працювала у ФОП ОСОБА_2 по квітень 2012 року. Вказувала, що ОСОБА_1 їй постійно казала, що позивачка неодноразово зверталась до ОСОБА_2 з проханням розірвати трудовий договір у центрі зайнятості, бо відповідачка тримала при собі трудову книжку ОСОБА_1 Підтвердила, що трудові книжки усіх працівників ОСОБА_2 тримає у себе. Свідок додала, що є очевидицею численних порушень прав робітників з боку ФОП ОСОБА_2 Так відповідачка не надавала відпустки, вихідні дні, перерви під час робочого дня. При цьому фактично робітники отримували меншу заробітну плату ніж ту, за яку вони розписувались у відомостях. Додавала, що у ОСОБА_2 робочий день тривав по 12 годин щодня, фактично з 7-00 год. по 19-00 год., що суттєво порушувало права працівників на відпочинок, бо компенсацій за це не було.
Суд вважає, що посилання позивача на те, що вона не отримувала заробітну плату за лютий 2012 року в ОСОБА_2, не були підтвердженні розглядом справи, натомість, спростовані відповідачкою, якою були надані відомості про отримання заробітної плати та авансу позивачкою, про що свідчать підписи останньої.
Таким чином суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині виплати їй заробітної плати за лютий 2012 року, як не доведені, не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 66 Кодексу працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.
На підставі ст. 67 Кодексу при п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.
При цьому згідно із ст. 70 Кодексу тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години.
В разі (ст. 72 Кодексу) робота у вихідний день компенсується, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.
Згідно до ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
Згідно до ст. 5 вказаного Закону тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та іншими нормативно-правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України) при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються.
Відповідно до ст. 74 Кодексу громадянам, які працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
При цьому відповідно до ст. 75 Кодексу щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Вказана норма дублюється у ст. 6 Закону України «Про відпустки».
На підставі ст. 79 Кодексу щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації. Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.
За ст. 83 Кодексу в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Вказана норма дублюється у ст. 24 Закону України «Про відпустки».
Суд вважає необхідним зауважити, що в останній день роботи працівникові має бути повністю виданий розрахунок із заробітної плати: має бути видана заробітна плата та компенсація за невикористані дні відпустки.
При цьому при прийняті заяви від ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням відповідачка не виплатила останній компенсацію за невикористані позивачкою відпустки, тим самим не провівши з працівником повного розрахунку.
Суд при цьому не приймає до уваги посилання відповідачки на те, що вона не повинна була виплачувати компенсацію за невикористані дні відпустки, бо це передбачено законодавством, а оскільки фактично ОСОБА_1 не була в відпустці, що не заперечувалось ОСОБА_2, то за невикористані дні відпустки відповідачка, як роботодавець, повинна була при звільненні ОСОБА_1 виплатити відповідну компенсацію, що є порушенням прав працівника.
Наявність порушень законодавства про працю з боку ОСОБА_2 також підтверджується свідченнями свідка ОСОБА_3, яка в судовому засіданні підтвердила обставини, на які посилалась ОСОБА_1, а саме: про фактичну відсутність графіків перерв під час робочого дня, вихідних днів та днів відпусток для працівників ФОП ОСОБА_2, що визнавалось відповідачкою, тобто невиконання роботодавцем положень ст. 2 КЗпП України.
З огляду на викладене суд вважає доведеним факт порушення законодавства про працю з боку ОСОБА_2 перед ОСОБА_1, тим самим порушення з боку відповідачки виконання нею умов укладеного між сторонами трудового договору.
Таким чином суд встановив, що ОСОБА_1 мала згідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України у визначений нею строк розірвати трудовий договір за власним бажанням із ФОП ОСОБА_2, яка не виконувала законодавство про працю та умови трудового договору.
На підставі ч. 1 ст. 47 Кодексу власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, за якою при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 в частині зміни дати її звільнення з 29 лютого 2012 року на 15 жовтня 2012 року, не є обґрунтованими, бо ОСОБА_2 мала звільнити позивачку з дати, яку сама визначила ОСОБА_1, при цьому позивачка не виходила на роботу після вказаної дати, таким чином фактично між сторонами були відсутні трудові відносини з 29 лютого 2012 року, а тому вимоги ОСОБА_1 в цій частині не підлягають задоволенню, бо сторони після 29 лютого 2012 року не перебували в трудових відносинах.
Таким чином суд встановив, що датою звільнення ОСОБА_1 з роботи у ФОП ОСОБА_2 є 29 лютого 2012 року, тому необхідним є відмовити позивачці в задоволенні її вимог про зміну дати її звільнення з роботи у ФОП ОСОБА_2
Відповідно до п. 2.20-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму, та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов'язану з наданням послуг, зберігаються безпосередньо у працівників. Фізичні особи роблять записи до трудових книжок працівників про прийняття на роботу та звільнення з роботи відповідно до укладених з працівниками письмових трудових договорів, що зареєстровані в установленому порядку в державній службі зайнятості. При звільненні вноситься запис: «Звільнений з роботи (далі зазначається підстава звільнення з посиланням на відповідні статті КЗпП України)», при цьому у графі 4 зазначається дата зняття трудового договору з реєстрації державною службою зайнятості: «трудовий договір (номер) знято з реєстрації (дата)». Внесені фізичною особою до трудових книжок записи підтверджуються підписом посадової особи органу державної служби зайнятості, який зареєстрував трудовий договір, і засвідчуються його печаткою.
Згідно до Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 року № 260 (далі за текстом - Порядок реєстрації договору), вбачається, що він поширюється на фізичних осіб, які використовують найману працю: фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов'язану з наданням послуг (далі - фізична особа).
Відповідно до п. 8 Порядку реєстрації договору в разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті Кодексу законів про працю України, про що сторони сповіщають центр зайнятості, який зареєстрував трудовий договір.
На підставі п. 9 Порядку реєстрації договору відповідальна особа центру зайнятості протягом 3 робочих днів знімає трудовий договір з реєстрації, про що робить відповідний запис у книзі реєстрації трудових договорів. Зняття з реєстрації трудового договору у разі його розірвання за відсутності працівника проводиться у строк, зазначений в абзаці першому цього пункту, за умови подання фізичною особою: примірника трудового договору; заяви про зняття трудового договору з реєстрації із зазначенням дати звільнення з роботи працівника та підстав розірвання зазначеного договору; а також копій документів, що підтверджують, крім іншого, проведення передбаченого законодавством розрахунку з працівником або копію платіжної відомості із зазначенням суми депонованої заробітної плати.
Пунктом 14 Порядку реєстрації договору записи про реєстрацію та зняття з реєстрації трудового договору дають право фізичній особі для внесення записів до трудової книжки працівника про прийняття та звільнення його з роботи.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка, ОСОБА_4, вказувала, що працює у Орджонікідзевському відділенні Маріупольського центру зайнятості. Пояснювала, що вона як спеціаліст центру зайнятості підтверджує, що дійсно у 2010 році та 2011 році реєструвались трудові договори ОСОБА_2 про працевлаштування ОСОБА_1 При цьому 15 жовтня 2012 року в центрі зайнятості було зареєстровано розірвання трудового договору від 19 грудня 2011 року між цими сторонами. Пояснювала, що реєстрації розірвання договору відбувається на підставі спільної явки роботодавця та працівника, які надають в центрі зайнятості для цього трудовий договір та паспорти. Після оформлення записів в трудовому договорі, вносяться відповідні записи в трудову книжку працівника, про розірвання трудових відносин. Зауважувала, що в центрі зайнятості населення лише реєструється розірвання трудового договору. Питання припинення трудових стосунків вирішує працівник та роботодавець між собою.
Суд таким чином вважає, що розглядом справи позивачкою було доведено факт перебування у відповідачки її трудової книжки після 29 лютого 2012 року, бо вказаний факт підтвердила у судовому засіданні свідок ОСОБА_3, що натомість не було спростовано ОСОБА_2
Натомість факт намагання захистити свої права ОСОБА_1 підтверджується наявністю у матеріалах справи заяви останньої від 30 жовтня 2012 року, адресованої ОСОБА_2, про проведення з позивачкою кінцевого розрахунку по заробітній платі, виплаті компенсації за невикористану відпустку, компенсації за вимушений прогул, де ОСОБА_1 також вказувала, що вона не мала змогу працевлаштуватись після звільнення, з посиланнями на наявність порушень з боку ОСОБА_2, яка була отримана останньою 16 листопада 2012 року, про що свідчить відмітки у рекомендованому повідомленні про вручення (а. с. 3-4, 32).
Виклик позивачки відповідачкою до центру зайнятості на 12 жовтня 2012 року підтверджується листом, надісланим до ОСОБА_1 роботодавцем, який був позивачкою отриманий 9 жовтня 2012 року, що підтверджується зворотним поштовим повідомленням, що мається у матеріалах справи (а. с. 33, 34).
При цьому суд відхиляє посилання ОСОБА_2 в тій частині, що трудова книжка позивачки увесь час знаходилась у ОСОБА_1, оскільки цьому доказів відповідачка не навела, натомість обов'язок оформити звільнення працівника у трудовій книжці робітника за законодавством України покладений на роботодавця - ФОП, тому відсутність доказів намагань до 12 жовтня 2012 року здійснити покладені на відповідача обов'язки в цій частині, свідчать про недоведеність цих обставин ОСОБА_2
Тому саме суд приймає сторону ОСОБА_1, вважаючи її доводи доведеними, вважаючи встановленим в судовому засіданні факт перебування трудової книжки позивачки в ФОП ОСОБА_2 після 29 лютого 2012 року, чим остання порушила законодавство про працю України.
Суд вважає доведеним, що відповідачкою не було виконано положень ст. 47 КЗпП України, бо ФОП ОСОБА_2 в день звільнення не видала ОСОБА_1 належно оформлену трудову книжку, не провела із позивачкою повного розрахунку сум, що належали до виплати позивачці, навіть після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення такого розрахунку. Натомість доказів зворотного ФОП ОСОБА_2 суду не надала.
З урахуванням викладеного, оскільки згідно до Порядку реєстрації договору лише після проведення записів про зняття з реєстрації трудового договору компетентним органом ОСОБА_2 мала право внести записи до трудової книжки ОСОБА_1 про її звільнення з роботи, з урахуванням не доведеності ухилення позивачки від реєстрації припинення договору у центрі зайнятості населення, суд вважає доведеним наявність порушення законодавства про працю з боку ОСОБА_2, та вважає доведеним ухилення її від реєстрації припинення трудового договору з ОСОБА_1
На підставі ч. 4 ст. 235 Кодексу в разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до переліченого можна дійти висновку, що затримка видачі трудової книжки перешкоджає працевлаштуванню працівника, а тому тягне обов'язок власника виплатити працівникові середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, викликаного невидачею (затримкою видачі) трудової книжки.
Суд таким чином вважає встановленим в судовому засіданні фактичне затримання видачі належно оформленої трудової книжки ФОП ОСОБА_2 позивачці ОСОБА_1, з вини відповідачки, тому приходить до переконання, що вимоги позивачки в частині виплати їй середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обґрунтованими.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою КМУ від 8 лютого 1995 року № 100 (далі за текстом - Порядок обчислення зарплати), застосовується у випадках, крім іншого, виплати працівникам компенсації за невикористані відпустки; виплати вихідної допомоги; вимушеного прогулу.
У відповідності до п. 2 Порядку обчислення зарплати обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. При цьому у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 7 Порядку обчислення зарплати нарахування виплат компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Згідно до п. 8 Порядку обчислення зарплати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
За п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Згідно відомостям про заробітну плату, які маються в трудовому договорі сторін від 19 грудня 2011 року, наданих суду відомостей про нарахування та виплату зарплати за лютий 2012 року, а також визнання вказаного факту сторонами, суд вбачає, що заробітна плата ОСОБА_1 за січень - лютий 2012 року становила по 1100 грн. щомісяця (а. с. 9, 17, 35).
Суд, вважаючи обґрунтованою вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та задовольняючи позовні вимоги в цій частині, вирішує питання про розмір стягуваної суми, виходячи з наступного.
Оскільки заробітна плата позивача за січень 2012 року та лютий 2012 року дорівнювала по 1100 грн. у місяць, за який було 40 робочих днів, то середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 55 грн., то загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом до 15 жовтня 2012 року, виходячи із того, що за цей період часу (з 1 березня 2012 року по 15 жовтня 2012 року) минуло 159 робочих днів, становить - 8525 грн.
Відповідно до ст. 44 Кодексу при припиненні трудового договору працівникові виплачується вихідна допомога внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, трудового договору (ст. 38 Кодексу) - у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку.
Враховуючи встановлення судом факту порушення ФОП ОСОБА_2 законодавства про працю та умов трудового договору з ОСОБА_1, враховуючи положення Порядку обчислення зарплати, за якими середньомісячна заробітна плата позивачки у ФОП ОСОБА_2 становила 1100 грн., то у відповідності зі ст. 44 Кодексу розмір вихідної допомоги ОСОБА_1 повинен становити 3300 грн. (1100 х 3 = 3300).
Суд, розраховуючи належну суму до сплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні відпустки, виходить з положень Порядку обчислення зарплати, розрахунку, наданого ОСОБА_1, та встановленого факту в судовому засіданні моменту припинення трудових відносин між сторонами (а. с. 5).
Враховуючи, що заробітна плата ОСОБА_1 за місяць роботи у ФОП ОСОБА_2 складала 1100 грн., то виходячи з кількості календарних днів за грудень 2011 року після укладення трудового договору сторонами 19 грудня 2011 року, в кількості 12 днів, то сума до сплати за відпрацьовані дні ОСОБА_1 у грудні 2011 року становить 440 грн.
Таким чином, сумуючи заробіток позивачки за грудень 2011 року, січень 2012 року, лютий 2012 року (440 грн. + 1100 грн. + 1100 грн. = 2640 грн.), виходячи з кількості календарних днів за вказаний період часу (з 19 грудня 2011 року по 29 лютого 2012 року = 72 дні), шляхом ділення сумарного заробітку за фактично відпрацьований період позивачкою на відповідну кількість календарних днів відпрацьованого нею періоду часу, отримується результат в розмірі 36,67 грн., що дорівнює сумі грошей за 1 день належної відпустки ОСОБА_1
Перемноживши вказаний результат, а саме: 36,67 грн., на число належних ОСОБА_1 днів відпустки 4,73 дні, які вираховувались шляхом ділення кількості календарних днів з часу укладення трудового договору до моменту його розірвання на кількість днів, необхідних відпрацювати позивачці для отримання 1 дня відпустки, що вираховується шляхом ділення загальної кількості днів в календарному році на кількість днів відпустки за трудовим договором між сторонами (1 етап - 365 днів / 24 дні = 15,21 дні, 2 етап - 72 дні / 15,21 дні = 4,73), можна отримати кількісний вираз компенсації належної до сплати відповідачкою ОСОБА_1 за невикористані останньою дні відпустки, що дорівнює - 173,54 грн.
З урахуванням переліченого суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення компенсації на її користь з відповідачки за невикористані дні відпустки частково, тобто в сумі 173,54 грн.
Суд при цьому вважає за необхідне зазначити, що строки звернення до суду ОСОБА_1 за захистом своїх трудових прав не були порушені, оскільки вона, як встановив суд, не отримала від ФОП ОСОБА_2 кінцевого розрахунку при звільненні, не отримавши належну їй компенсацію за невикористані дні відпустки.
Відповідно до ст. 233 Кодексу в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 суди мають враховувати, що у справах про оплату праці діє тримісячний строк звернення із заявою до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, і відповідно до цього з'ясовувати зазначену дату.
У відповідності до ст. 238 Кодексу при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Таким чином суд вважає, що можливо поновити строки на звернення до суду за захистом своїх прав позивачці, яка тривалий час була позбавлена трудової книжки, ґрунтовно очікуючи кінцевого розрахунку з боку роботодавця, який не виплатив позивачці компенсацію за невикористані дні відпустки, компенсацію за вимушений прогул та вихідну допомогу.
З урахуванням викладеного суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 8525 грн., компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 173,54 грн., вихідну допомогу в розмірі 3300 грн., а усього - 11998,54 грн.
Відповідно ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в сумі 229,40 грн.
На підставі ст. ст. 38, 44, 47, 83, 233, 235, 238 КЗпП України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212, 213-215 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про зміну дати звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги - задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_1, зареєстрованої в ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_2, зареєстрованої в м. Маріуполі по проїзду Самарському 18, середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 8525 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 173,54 грн., вихідну допомогу в розмірі 3300 грн., а усього - 11998 (одинадцять тисяч дев'ятсот дев'яноста вісім) грн. 54 коп.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 229,40 гривень.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено у апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні при проголошенні, - протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.
Суддя