23 квітня 2013 року Справа № 42/50б
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Ткаченко Н.Г. (головуючого),
Катеринчук Л.Й. (доповідача),
Коробенка Г.П.
розглянувши касаційні скарги ТОВ "Ранок" та ПП "Інтеграція"
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.01.2013 року
у справі господарського суду№ 42/50б Донецької області
за заявоюПП "Інтеграція"
до ВАТ "Державна холдингова компанія "Донбасвуглезбагачення"
про визнання банкрутом
в судовому засіданні взяли участь представники:
ТОВ "Ранок":не з'явилися,
ПП "Інтеграція":не з'явилися,
ВАТ "Державна холдингова компанія "Донбасвуглезбагачення": арбітражний керуючий не з'явилися, Харахаш С.Є.,
прокурор Генеральної прокуратури України:Томчук М.О. (посвідчення №000606 від 01.08.2012 року).
ухвалою господарського суду Донецької області від 16.03.2007 року порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ "Державна холдингова компанія "Донбасвуглезбагачення" (далі - боржника) за заявою ПП "Інтеграція" (далі - ініціюючого кредитора) за загальною процедурою відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закону), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (том 1, а.с. 1).
Ухвалою господарського суду Донецької області від 16.04.2007 року зобов'язано ініціюючого кредитора у десятиденний строк за його рахунок здійснити офіційну публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство; визнано розмір вимог ініціюючого кредитора до боржника в розмірі 148 675, 18 грн. основного боргу та 2 549, 2 грн. пені, введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Хом'якову І.В. (том 1, а.с. 50).
26.04.2007 року у газеті "Голос України" №74 (4074) здійснено офіційну публікацію оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство ВАТ "Державна холдингова компанія "Донбасвуглезбагачення" (том 1, а.с. 53).
Ухвалою господарського суду Донецької області від 07.08.2007 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 23.10.2007 року, визнано вимоги кредиторів боржника, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів в загальній сумі 553 595, 89 грн., окремо 2 614, 15 грн. - штраф, пеня, що складаються з вимог: Донецького міського центру зайнятості - 1 564, 84 грн. (друга черга); ТОВ "Ранок" - 360 469, 67 грн. (четверта черга); ПП "Інтеграція" - 148 675,18 грн. (четверта черга), окремо 2 549, 2 грн. - штраф, пеня; ВАТ "Укртелеком" в особі Центу телекомунікаційних послуг Донецької філії - 1 886, 20 грн. - (четверта черга), окремо 64, 95 грн. -штраф, пеня; ДП "Компанія "ФПС "Україна" - 41 000 грн. (четверта черга) (том 3, а.с. 32 - 33, 70 - 73).
Ухвалою господарського суду Донецької області від 10.01.2008 року припинено процедуру розпорядження майном боржника, введено процедуру санації боржника строком на 12 місяців до 10.01.2009 року, призначено керуючим санацією арбітражного керуючого Нестиренко Л.А., якого зобов'язано протягом трьох місяців з дня винесення даної ухвали подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника, схвалений комітетом кредиторів боржника план санації та протокол засідання комітету кредиторів подати до господарського суду на затвердження не пізніше п'яти днів з дня проведення засідання комітету кредиторів (том 3, а.с. 151).
Ухвалою господарського суду Донецької області від 06.05.2009 року затверджено план санації боржника в поданій до суду редакції, схвалений комітетом кредиторів на засіданні комітету кредиторів 10.04.2008 року (протокол б/н від 10.04.2008 року), задоволено клопотання керуючого санацією б/н від 29.12.2008 року, продовжено строк санації боржника до 10.01.2010 року, зобов'язано керуючого санацією подати по закінченню строку санації до суду звіт про проведену роботу та інші документи відповідно до статті 21 Закону (том 5, а.с. 6 - 8).
Ухвалою господарського суду Донецької області від 11.01.2010 року строк санації продовжено до 17.02.2010 року, керуючого санацією зобов'язано до дня судового засідання - 17.02.2010 року надати звіт щодо виконання плану санації боржника (том 5, а.с. 22).
05.01.2010 року до господарського суду Донецької області надійшло клопотання керуючого санацією, яке розглянуто на засіданні комітету кредиторів (протокол від 29.12.2009 року), про продовження строку процедури санації боржника на 6 місяців до 10.07.2010 року (том 5, а.с. 19 - 21).
Ухвалою господарського суду Донецької області від 14.04.2010 року, з врахуванням ухвали про виправлення описки від 22.04.2010 року, відмовлено у задоволенні клопотання керуючого санацією про продовження процедури санації боржника строком до 10.07.2010 року, відкладено розгляд справи на 02.06.2010року на 10год 20хв., зобов'язано керуючого санацією продовжувати здійснення повноважень, передбачених пунктами 5, 6 Закону до вирішення питання щодо подальшої процедури банкрутства боржника, та надати комітету кредиторів письмовий звіт та провести засідання комітету з його розгляду, до дня судового засідання надати суду письмовий звіт із протоколом комітету кредиторів, зобов'язано комітет кредиторів провести засідання комітету з розгляду звіту керуючого санацією та до дня судового засідання надати суду клопотання щодо подальшої процедури банкрутства боржника, кандидатуру арбітражного керуючого з його заявою відповідно до вимог статті 31 Закону (том 5, а.с. 42- 43).
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.07.2010 року, залишеною без змін Постановою Вищого господарського суду України від 15.09.2010 року, ухвалу господарського суду Донецької області від 14.04.2010 року у справі №42/50б залишено без змін (том 5, а.с. 76 - 77, 89 - 91).
Ухвалою господарського суду Донецької області від 15.03.2011 року відмовлено у задоволенні клопотання голови комітету кредиторів про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, комітет кредиторів боржника зобов'язано провести засідання, на якому розглянути питання щодо укладення мирової угоди у справі №42/50Б, протокол засідання комітету кредиторів з відповідним клопотанням в термін до 15.04.2011 року надати суду (том 6, а.с. 30 - 32).
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.07.2011 року апеляційну скаргу керуючого санацією Нестиренко Л.А. задоволено, ухвалу господарського суду Донецької області від 15.03.2011 року у справі №42/50б скасовано, справу передано до господарського суду Донецької області для розгляду клопотання голови комітету кредиторів про визнання боржника - ВАТ "Державна холдингова компанія "Донбасвуглезбагачення" банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (том копій матеріалів справи, а.с. 50 - 52).
Постановою господарського суду Донецької області від 30.11.2011 року (суддя Чорненька І.К.) боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Харахаш С.Є., якого зобов'язано у п'ятиденний термін опублікувати оголошення про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури в офіційних друкованих органах та здійснювати ліквідаційну процедуру з урахуванням вимог Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", до закінчення строку ліквідаційної процедури надати суду звіт та ліквідаційний баланс банкрута з доданими документами, передбаченими статтею 32 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (том 6, а.с. 82 - 83).
Не погоджуючись з винесеною постановою, заступник прокурора Донецької області Мичко М. звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову господарського суду Донецької області від 30.11.2011 року, справу №42/50Б передати до суду першої інстанції для розгляду на стадії санації.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.01.2013 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - М'ясищева А.М., суддів: Будко Н.В., Москальової І.В.) постанову господарського суду Донецької області від 30.11.2011 року у справі №42/50Б скасовано, справу №42/50Б передано на розгляд господарському суду Донецької області з посиланням на неперевірку судом першої інстанції факту наявності у боржника майна, яке можна реалізувати шляхом його продажу в процесі провадження справи про банкрутство в ліквідаційній процедурі (том 6, а.с. 148 - 152).
Не погоджуючись з винесеною постановою, ТОВ "Ранок" та ПП "Інтеграція" звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 21.01.2013 року, а постанову господарського суду першої інстанції від 30.11.2011 року залишити без змін, аргументуючи порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального тп процесуального права, зокрема, статті 85 Конституції України, статті 214 Господарського кодексу України, статей 5, 21, 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статей 1, 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", статей 101, 103 ГПК України.
Зокрема, скаржники зазначають про те, що право суду на введення процедури санації та ліквідації щодо боржника може бути обмежене виключно у випадку його віднесення законом до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації, тоді як ВАТ "Державна холдингова компанія "Донбасвуглезбагачення" Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" до такого переліку не віднесено. При цьому, на думку скаржників, висновок апеляційного суду про неможливість введення ліквідаційної процедури щодо боржника, який є державним підприємством з часткою держави у його статутному капіталі в розмірі 100 відсотків, з огляду на встановлений Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" мораторій на примусову реалізацію його майна до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна, спростовується правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні №11-рп/2003 від 10.06.2003 року, про те, що дія мораторію поширюється виключно на відчуження рухомого та іншого майна підприємства, що забезпечує ведення його виробничої діяльності, а також на продаж об'єктів нерухомого майна та інших засобів виробництва, що не забезпечують виробничу діяльність підприємства-боржника у процедурі санації, що не позбавляє суд можливості в цілому вводити ліквідаційну процедуру щодо підприємств, визначених статтею 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанцій від 21.01.2013 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши арбітражного керуючого Харахаш С.Є., призначеного судом першої інстанції ліквідатором боржника, та прокурора Генеральної прокуратури України Томчук М.О., дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Відповідно до частини 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 5 статтею 5 Закону положення цього Закону застосовуються до юридичних осіб - підприємств, що є об'єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, в частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому порядку з переліку таких об'єктів.
Відповідно до пункту 36 частини 1 статті 85 Конституції України, затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації належить до повноважень Верховної Ради України.
Частиною 3 статті 214 Господарського кодексу України передбачено, що до державних підприємств, які відповідно до закону не підлягають приватизації, вказані процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після виключення їх у встановленому порядку з переліку об'єктів, що не підлягають приватизації.
Отже, щодо державних об'єктів, приватизація яких не заборонена в законодавчому порядку, введення ліквідаційної процедури (процедури санації) не суперечить вимогам статті 5 Закону.
Статтею 22 Закону (в редакції, чинній на момент прийняття постанови суду першої інстанції) регламентовано, що у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців. Господарський суд може продовжити цей строк, якщо інше не передбачено цим законом.
Відповідно до абзаців 15, 16 статті 1 Закону (в редакції, чинній на момент прийняття постанови суду першої інстанції), ліквідація - це припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна; а ліквідатор - це фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку (в редакції, чинній на момент прийняття постанови суду першої інстанції).
Після визнання державного підприємства чи господарського товариства, у статутному капіталі якого частка держави становить не менше 25 відсотків, банкрутом ліквідатор боржника, поряд з виконанням інших обов'язків відповідно до статті 25 Закону (в редакції, чинній на момент прийняття постанови суду першої інстанції), повинен здійснити інвентаризацію та оцінку майна банкрута, сформувати ліквідаційну масу та реалізувати майно банкрута для задоволення вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, в порядку передбаченому цим законом та з врахуванням положень Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", якими визначено перелік майнових активів зазначених підприємств, що не можуть включатися до складу ліквідаційної маси банкрута та реалізовуватися до закінчення строку дії мораторію, прийняти рішення про звернення до суду із заявою про визнання недійсними угод боржника відповідно до законодавства про банкрутство.
Зокрема, відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (в редакції, чинній на момент прийняття постанови суду першої інстанції), встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна. Для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється, зокрема, шляхом продажу майна в процесі провадження у справі про банкрутство, визначеного статтями 22,23, 24, 25, 26, 30, частиною 11 статті 42, абзацом другим частини 6 статті 43 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на момент прийняття постанови суду першої інстанції).
При цьому, у пункті 3.3. рішення Конституційного Суду України №11-рп/2003 від 10.06.2003 року викладена правова позиція про те, що за змістом статті 2 Закону мораторій не поширюється на відчуження рухомого та іншого майна підприємств, що не забезпечує ведення їх виробничої діяльності, а також на продаж об'єктів нерухомого майна та інших засобів виробництва, що забезпечують виробничу діяльність підприємства-боржника у процедурі його санації.
Отже, Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", положення якого визнано такими, що відповідають Конституції України рішенням Конституційного Суду України №11-рп/2003 від 10.06.2003 року, не заборонено введення ліквідаційної процедури щодо державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, та задоволення вимог кредиторів за рахунок їх майна (оборотних коштів, незадіяних до основної виробничої діяльності активів), за винятком нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства-боржника.
Також, відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який набрав чинності з 19.01.2013року, виключено абзац третій статті 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна". Дані зміни діяли під час прийняття постанови апеляційного суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 12.10.2011 року головою комітету кредиторів надано до господарського суду клопотання про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури строком на один рік та призначення ліквідатором боржника арбітражного керуючого Харахаш С.Є., з доданим до нього протоколом зборів комітету кредиторів від 11.10.2011 року, а також аналіз фінансово-господарського стану боржника, яким підтверджувалось незадоволення грошових вимог конкурсних кредиторів в ході санації внаслідок відчуження значних активів боржника в ході ліквідаційної процедури, неліквідність балансу боржника (том 6, а.с. 38 - 40, 42 - 54).
Суди встановили, що 04.11.2011 року до господарського суду надійшов лист Державного департаменту з питань банкрутства №216-30-20
/3568 від 27.10.2011 року щодо погодження на призначення ліквідатором у справі №42/50б про банкрутство ВАТ "Державна холдингова компанія "Донбасвуглезбагачення" арбітражного керуючого Харахаш С.Є. (том 6, а.с. 58).
Розглядаючи у судовому засіданні від 30.11.2011 року клопотання голови комітету кредиторів про визнання боржника банкрутом та введення ліквідаційної процедури, суд першої інстанції встановив, що відповідно до звіту ліквідатора та аналізу фінансово-господарського стану боржника план санації боржника не виконаний, розрахунки з конкурсними кредиторами не проведені, платоспроможність боржника не відновлена, виробнича діяльність боржником не здійснюється, підприємство має неліквідний баланс, а строк санації закінчився 17.02.2010 року.
Також судом першої інстанції встановлено, що відповідно до приписів частини 2 статті 2 Закону, в редакції, чинній на момент винесення постанови суду про визнання боржника банкрутом, Державним департаментом з питань банкрутства запропоновано призначити ліквідатором у справі №42/50б арбітражного керуючого Харахаш С.Є., щодо призначення якого не заперечували представники кредиторів боржника присутні у судовому засіданні від 30.11.2011 року, яким подано до суду заяву про згоду на призначення його ліквідатором боржника та відповідність його кандидатури вимогам статті 31 Закону (том 6, а.с. 61 - 62).
З огляду на встановлене та враховуючи рішення комітету кредиторів клопотати перед господарським судом про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури від 11.10.2011 року (том 6, а.с. 39 - 40), суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання голови комітету кредиторів про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатором боржника арбітражного керуючого Харахаш С.Є.
Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, не погодився з висновками суду першої інстанції та скасував прийняту ним постанову від 30.11.2011 року з огляду на заборону введення щодо боржника як державного підприємства, частка держави у статутному капіталі якого становить 100 % ліквідаційної процедури відповідно до приписів Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.
Також апеляційний суд зазначив про передчасність висновків суду першої інстанції про можливість введення ліквідаційної процедури з огляду на те, що судом не з'ясовано позиції Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, як органу, уповноваженого управляти майном божника від імені держави, щодо введення ліквідаційної процедури у справі, та зазначив, що це унеможливлює укладення мирової угоди, питання щодо укладення якої господарський суд зобов'язував розглянути комітет кредиторів.
Колегія суддів касаційного суду не погоджується з висновками апеляційного суду та вважає їх такими, що суперечать змісту Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" та рішенню Конституційного Суду України №11-рп/2003 від 10.06.2003 року, якими встановлено заборону на відчуження нерухомого майна, що забезпечує ведення виробничої діяльності підприємств визначених статтею 1 зазначеного Закону, тоді як не встановлено заборони для переходу до ліквідаційної процедури у справах про банкрутство державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.
При цьому, суд касаційної інстанції враховує те, що судом першої інстанції відповідно до резолютивної частини постанови про визнання боржника банкрутом від 30.11.2011 року зобов'язано ліквідатора здійснювати ліквідаційну процедуру з урахуванням приписів Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", тобто при реалізації майна боржника дотримуватись обмежень, визначених цим Законом, до закінчення строку дії мораторію.
Також колегія суддів касаційного суду зазначає про помилковість висновків апеляційного суду про необхідність погодження введення ліквідаційної процедури ВАТ "Державна холдингова компанія "Донбасвуглезбагачення" з органом, уповноваженим управляти його майном, оскільки можливість визнання боржника банкрутом відповідно до статті 22 Закону не може ставитися в залежність від надання відповідним органом такого погодження у випадку наявності в суду достатніх правових підстав для відкриття ліквідаційної процедури.
Касаційний суд зазначає, що відповідно до статей 101, 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд переглядає справу в повному обсязі та не наділений повноваженнями скасовувати акти суду першої інстанції у зв'язку з недослідженням судом першої інстанції тих чи інших обставин, які мають значення для прийняття відповідного рішення.
Отже, висновки апеляційного суду про недослідження судом першої інстанції: "достеменно факту наявності у боржника майна, яке можливо реалізувати шляхом його продажу в процесі провадження справи про банкрутство в ліквідаційній процедурі, відповідно до приписів ст. 2 вищеназваного Закону", не можуть бути самостійною підставою для скасування постанови суду першої інстанції, оскільки апеляційний суд вправі в межах власної компетенції встановити всі обставини, які на його думку охоплюються предметом дослідження доказів у справі про банкрутство при введенні ліквідаційної процедури судом.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.01.2013 року необхідно скасувати, а постанову господарського суду Донецької області від 30.11.2011 року залишити в силі як таку, що прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи скаржника про порушення Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" спростовуються зазначеним вище тлумаченням закону в редакції, чинній на момент прийняття постанови апеляційного суду та з врахуванням та рішення Конституційного Суду України №11-рп/2003 від 10.06.2003 року. Доводи скаржника про незаконне відчуження майна (корпоративних прав держави), які було передано боржнику в управління його засновником, як про перешкоду для введення ліквідаційної процедури, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає необґрунтованими та зазначає, що введення ліквідаційної процедури щодо боржника не перешкоджає прокурору (скаржнику) в обранні належного способу захисту інтересів держави шляхом звернення до суду про визнання недійсними правочинів, згідно яких корпоративні права держави були, на його думку, незаконно передані в спільну діяльність третій юридичній особі. Наявність зазначених обставин також дозволяє комітету кредиторів боржника прийняти відповідні рішення в ході ліквідаційної процедури про звернення до суду про визнання недійсними угод, укладених в ході санації боржника.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
1. Касаційні скарги ТОВ "Ранок" та ПП "Інтеграція" задовольнити.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.01.2013 року у справі №42/50б скасувати, Постанову господарського суду Донецької області від 30.11.2011 року залишити в силі.
Головуючий Н.Г. Ткаченко
Судді Л.Й. Катеринчук
Г.П. Коробенко