24 квітня 2013 року Справа № 5011-14/11539-2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)
суддівГубенко Н.М., Іванової Л.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"
на рішення та на постановуГосподарського суду міста Києва від 19.09.2012 Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2012
у справі№ 5011-14/11539-2012
господарського судуміста Києва
за позовомПублічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"
доМіністерства оборони України
третя особаДержавне підприємство "Управління капітального будівництва та інвестицій"
прозастосування наслідків недійсності правочину
за участю представників сторін:
позивача: Клименко О.А., дов. від 21.06.2012;
відповідача: Март'янова Н.В., дов. від 12.12.2012;
третьої особи: Плахотник О.М., дов. від 01.04.2013;
Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 22.04.2013 № 02-05/423 для розгляду касаційної скарги у справі №5011-14/11539-2012, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 24.04.2013, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гольцова Л.А., судді - Губенко Н.М., Іванова Л.Б.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2012 у справі № 5011-14/11539-2012 (суддя Мельник С.М.) у позові відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді - Лобань О.І., Федорчук Р.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2012 у справі № 5011-14/11539-2012 залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.
Від третьої особи надійшли пояснення, в яких вона просить судові рішення у даній справі скасувати, а справу направити на новий розгляд для заміни неналежного відповідача.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.
Між ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" та ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" 07.09.2005 укладено угоду № 04 про пайову (дольову) участь по освоєнню земельної ділянки по вул. Аеровокзальній, 3 (вул. Народного ополчення, 3) у Солом'янському районі міста Києва.
Предметом зазначеної вище угоди є дольова (пайова) участь сторін у будівництві житлового комплексу із соціальною інфраструктурою на земельній ділянці орієнтовною площею 1,71 га, яка розташована по вул. Аеровокзальна, 3 (будівельна адреса: вул.Народного ополчення, 3) у Солом'янському районі міста Києва.
За умовами п. 2.3.1 угоди пайовим внеском ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" повинні бути грошові кошти на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельної ділянки, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати за власний рахунок всіх робіт з будівництва житлового комплексу із соціальною інфраструктурою, а також роботи, послуги, інші матеріальні та нематеріальні активи.
Господарськими судами попередніх інстанцій також встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.211 у справі № 5/88, яке набрало законної сили, задоволено позов військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатуючого управління Міністерства оборони України до ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій", ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" про визнання договору недійсним.
Предметом позовних у даній справі, як правильно визначено судами попередніх інстанцій, є матеріально-правова вимога позивача про застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення з Міністерства оборони України 5 546 291,41 грн., оскільки угода від 07.09.2005 №04, на виконання якої позивачем, як він стверджує, перераховувались грошові кошти, в межах справи № 5/88 визнана недійсною.
Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ст.ст. 96, 216, 626 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 208 ГК України, ст. 24 ГПК України та дійшов висновку, що надані сторонами докази свідчать про перерахування позивачем грошових коштів в сумі 5 546 291,41 грн. на рахунки ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій", а Міністерство оборони України (відповідач) не є стороною угоди від 07.09.2005 №04 і тому, виходячи з матеріалів справи та керуючись нормами зазначеного законодавства, в позові до Міністерства оборони України слід відмовити.
Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, в т.ч., з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 2 ст. 11 ЦК України обумовлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу ст.ст. 626, 629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями (ч. 1 ст. 96 ЦК України).
Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).
Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач - Міністерство оборони України не є стороною угоди від 07.09.2005 № 04.
Як вірно зауважено судом першої інстанції та підтверджено апеляційним господарським судом, ця угода укладена позивачем з ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" і матеріалами справи доведено перерахування позивачем саме ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" грошових коштів в сумі 5 546 291,41 грн., про що свідчать платіжні доручення на згадану суму та підписаний 31.03.2011 між позивачем та третьою особою акт звірки взаєморозрахунків.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).
Зважаючи на вказане вище, суди дійшли мотивованого висновку, що матеріали справи не містять належних доказів, в розумінні ст.ст. 32, 33 ГПК України щодо виникнення між позивачем та відповідачем договірних зобов'язань, а тому позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.
Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Що стосується позиції третьої особи відносно скасування судових рішень, прийнятих попередніми судовими інстанціями у даній справі з направленням справи на новий розгляд для заміни неналежного відповідача, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити наступне.
У відповідності до ст. 24 ГПК України, господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.
В п. 1.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що господарський суд за клопотанням сторони або за своєю ініціативою має право до прийняття рішення залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо у спірних правовідносинах він виступає або може виступати як зобов'язана сторона.
Заміна первісного відповідача належним відповідачем допускається лише за згодою позивача, яка має бути викладена в його письмовій заяві чи зафіксована в протоколі судового засідання. Якщо ж такої згоди не надано, то господарський суд у залежності від конкретних обставин справи вчиняє одну з таких дій: 1) розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і відмовляє в позові, оскільки відповідач не є належним; 2) залучає до участі у справі з власної ініціативи іншого відповідача згідно з ч. 1 ст.24 ГПК України.
Статтею 22 ГПК України визначені права та обов'язки сторін.
Як вбачається з описової частини рішення суду першої інстанції, суд вказав на надходження 11.09.2012 клопотання відповідача про заміну неналежного відповідача - Міністерства оборони України належним - ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій". В засіданні суду 19.09.2012 представник відповідача підтримав подане клопотання, однак представник позивача, підтримуючи позовні вимоги, заперечила проти заміни відповідача у справі на ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій".
Про вказані обставини зазначено в протоколі судового засідання від 19.09.2012, який оформлений належним чином та не оскаржений в порядку і строки, передбачені ст. 811 ГПК України.
Отже, приймаючи рішення у справі, не здійснюючи заміни відповідача - Міністерства оборони України належним - ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій", судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, в т.ч. і ст. 24 ГПК України.
Стосовно доводів касаційної скарги, що за зобов'язаннями третьої особи в рамках спірної угоди має відповідати відповідач, є помилковими, оскільки угода № 04 укладалась позивачем з ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій", як є самостійною юридичною особою, яка діяла на підставі Статуту, про що вірно встановлено судами попередніх інстанцій і в силу ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що інші доводи скаржника, фактично, зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст.ст. 1115, 1117 ГПК України.
Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2012 у справі № 5011-14/11539-2012 - без змін.
Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА
Судді Н.М. ГУБЕНКО
Л.Б. ІВАНОВА