справа № 22-ц/796/5344/2013 Головуючий у 1 інстанції: Гайдук С.В.
Доповідач: Поліщук Н.В.
17 квітня 2013 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:
Головуючого - судді Поліщук Н.В.
суддів Головачова Я.В., Шкоріної О.І.
при секретарі Бабіч К.А.
за участю представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Дзюбка М.П.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, в інтересах якого діє представник за довіреністю ОСОБА_1, на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 13 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» про визнання частково недійсними договорів поруки,-
В жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, уточненим в ході розгляду справи, про визнання недійсними п.п. 3.1, 4.4 Договору поруки №SME0011536/1 від 15 квітня 2008 року в редакції додаткової угоди від 06 травня 2009 року до Договору поруки №SME0011536/1 від 15 квітня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ЗАТ «Альфа-банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-банк»; визнання недійсними п. 4.4 Договору поруки №SME0011536/1 від 15 квітня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ЗАТ «Альфа-банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-банк»; визнання недійсними п.п. 3.1, 4.4 Договору поруки №SME0011950/1 від 18 квітня 2008 року в редакції додаткової угоди від 06 травня 2009 року до Договору поруки № SME0011950/1 від 18 квітня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ЗАТ «Альфа-банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-банк»; визнання недійсними п. 4.4 Договору поруки № SME0011950/1 від 18 квітня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ЗАТ «Альфа-банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-банк».
Свої вимоги обґрунтовує тим, що виступає поручителем за зобов»язаннями, що виникли у гр. ОСОБА_4 перед ПАТ «Альфа-банк» у зв»язку із укладеними кредитними договорами.
Пункти 3.1 договорів поруки, в редакції додаткової угоди, просить визнати недійсними на тій підставі, що у останніх прописано дію таких договорів до повного виконання зобов»язань позичальника за кредитним договором, а також що порука припиняється, якщо протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов»язання, забезпеченого порукою, кредитор не пред»явить до поручителя вимоги або позову, а також в інших випадках передбачених чинним законодавством України, що, на думку позивача, не відповідає вимогам ч.4 ст.559 ЦК України та роз»ясненням Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Пункт 4.4 договорів поруки, в редакції додаткової угоди, просить визнати недійсним на тій підставі, що вказаний пункт містить третейське застереження, яке, на думку позивача, не відповідає вимогам законодавства, оскільки до договору не долучено регламенту третейського суду, а також виходячи з вимог ст.ст.203, 230 ЦК України та ст.39 Закону України «Про третейські суди», оскільки відповідач ввів його в оману, приховавши ту обставину, що керівництво третейського суду обирається підпорядкованими банку особами - його співробітниками. Також зазначає, що обумовлений третейською угодою процесуальний порядок розгляду справи - без проведення усного слухання і виклику сторін, суперечить ст.39 Закону України «Про третейські суди».
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 13 лютого 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3, в інтересах якого діє представник за довіреністю ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 13 лютого 2013 року та ухвалити нове згідно позовних вимог.
В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з висновками суду про те, що підписавши договори та зміни до нього тим самим висловив своє погодження на такі умови. Вважає, що суд першої інстанції при обґрунтуванні рішення щодо вимог про третейське застереження безпідставно послався на рішення Конституційного суду України, оскільки ним ставилось питання про невідповідність змісту такого застереження вимогам закону у зв»язку із порядком проведення третейського розгляду справи, а не у зв»язку із процесуальними правами сторін третейського застереження.
В судовому представник позивача апеляційну скаргу підтримав.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення залишенню без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору сторони досягли згоди з усіх його істотних умов, договір, а також третейське застереження відповідають вимогам законодавства і факту введення позивача в оману не доведено.
З такими висновками колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Як убачається із матеріалів справи та установлено судом першої інстанції, 15 квітня 2008 року між позивачем ОСОБА_3 та ЗАТ «Альфа-банк», правонаступником якого є ПАТ Альфа-банк», укладено договір поруки №SME0011536/1 , 06 травня 2009 року укладена додаткова угода.
18 квітня 2008 року між цими ж сторонами укладено Договір поруки №SME0011950/1, до якого 06 травня 2009 року укладена додаткова угода.
Згідно умов додаткових угод, окремі пункти договорів поруки викладено в новій редакції, зокрема, п.3.1 наступного змісту: «Цей договір складений українською мовою у двох примірниках, які є оригіналами, по одному для кожної зі сторін. Він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплений печаткою кредитора і діє до повного виконання зобов»язань позичальника за Кредитним договором. Порука за цим договором припиняється , якщо протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов»язання, забезпеченого порукою, кредитор не пред»явить до поручителя вимоги або позову , а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством України».
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що умови даного пункту є недійсними, оскільки суперечать вимогам закону, відхиляються колегією суддів, з огляду на наступне.
Частиною 4 ст.559 ЦК України визначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Як роз»яснено у абзаці 4 пункту 24 Постанови Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин» сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
У договорі з відповідними змінами сторони дійшли згоди, що дія поруки визначається, зокрема, виходячи з настання обумовленої події.
Стаття 631 ЦК України установлює строк дії договору, яким є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов»язки.
Термін, як складова часового відрізку, є проміжком часу, у якому повинні відбутися певні явища або події.
З тексту договору з відповідними змінами убачається, що сторони дійшли згоди щодо визначення терміну (періоду) дії договору з вказівкою на настання певних подій, при цьому строк дії такого договору установлено із визначенням його строку, після якого порука припиняється, що не суперечить вимогам ст.ст. 251, 252 ЦК України, та не дає підстав для визнання вказаного пункту договору недійсним.
Окрім того, згідно додаткових угод від 06 травня 2009 року п.4.4. Договорів поруки викладено в новій редакції, та, зокрема, сторони домовились, що підписанням даного договору надають свою згоду на розгляд та остаточне вирішення спору Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» у відповідності до його Регламенту. Сторони домовилися, що розгляд їх спору у Третейському суді буде проходити виключно на підставі наданих сторонами письмових матеріалів , без проведення усного слухання і виклику сторін.
Посилання апеляційної скарги на ту обставину, що при укладенні третейської угоди банк ввів позивача в оману, що є підставою, передбаченою ч.1 ст.230 ЦК України, визнання цього пункту договорів недійсними, є помилковими та не відповідають фактичним обставинам справи.
Так, за змістом ст.230 ч.1 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Характеризуючим чинником ознак омани, у тому значенні, яке надає йому цитована стаття, є умисел у приховуванні обставин, що вже існують на час вчинення правочину та які б вказували на те, що вчинюваний правочин містить ознаки, що перешкоджають його дійсності (ст.203 ЦК України).
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. При цьому, обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Відповідно до вимог ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Закон України «Про третейські суди» регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних осіб.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
З матеріалів справи убачається, що укладені між сторонами договори поруки підписані повноважними особами, вони містять всі суттєві умови, передбачені законом для договорів.
Оцінивши досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд першої інстанції урахував зазначені вимоги закону та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту введення позивача в оману, який доводами апеляційної скарги не спростовується.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що розгляд справи в третейському суді без проведення усного слухання і виклику сторін суперечать вимогам ст.. 39 Закону України «Про третейські суди» відхиляються колегією суддів, оскільки частиною 1 вказаної статті визначено, що третейській розгляд здійснюється у засіданні третейського суду за участю сторін або їх представників, якщо сторони не домовились про інше щодо їхньої участі в засіданні.
Відповідно до ст.. 28 Закону «Про третейські суди» правила третейського розгляду у третейському суді для вирішення конкретного спору визначаються цим Законом та третейською угодою.
Укладаючи договір, позивач був повністю ознайомлений з порядком вирішенням спорів, пов»язаних з укладенням та виконанням зазначених договорів поруки, що підтверджується його особистим підписом. Отже, підписавши договір, позивач надав свою згоду саме на такий порядок розгляду спорів в третейському суді, що можуть виникнути між сторонами договорів, та установлення такого порядку за домовленістю сторін вимогам закону не суперечить.
Відповідно до ст.. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Ураховуючи вище викладене, колегія суддів дійшла висновку , що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не убачається.
Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну ОСОБА_3, в інтересах якого діє представник за довіреністю ОСОБА_1, відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 13 лютого 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий - суддя Н.В.Поліщук
Судді Я.В. Головачов
О.І. Шкоріна