03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц/796/6333/2013
Головуючий у І інстанції: Бортницька В.В.
Доповідач у ІІ інстанції: Шкоріна О.І.
24 квітня 2013 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого-судді Шкоріної О.І.,
суддів: Стрижеуса А.М., Поліщук Н.В.
при секретарі: Бабіч К.А.
за участю: позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - Стоколос В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 21 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про стягнення пені та відшкодування моральної шкоди, -
У березні 2013 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про стягнення пені та відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 21 березня 2013 року позовну заяву ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про стягнення пені та відшкодування моральної шкоди - повернуто позивачу для подачі до належного суду.
Не погоджуючись з зазначеною ухвалою, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу судді Печерського районного суду м.Києва від 21 березня 2013 року скасувати, як таку що постановлена з порушенням норм процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з»явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви позивачу для подання до належного суду, суддя виходив з того, що дана позовна заява не підсудна Печерському районному суду м.Києва, оскільки підстав для застосування до правовідносин, які склалися між сторонами положень ст. 110 ЦПК України не вбачається, а тому позивач повинен звернутися до суду відповідно до вимог ч.2 ст. 109 ЦПК України.
З таким висновком судді погодитись не можна виходячи з наступного.
Відповідно до положень п. 22 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є громадянин, який придбає, замовляє, використовує, або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю, або виконанням обов'язків найманого працівника.
З приводу застосування судами положень Закону України «Про захист прав споживачів» Конституційний Суд України виніс рішення від 11 листопада 2011 року за № 15-рп/2011 яким роз'яснив, що положення п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 даного Закону від 12 травні 1991 року №1023-ХІІ з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
З позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що позивач посилається на порушення відповідачем його прав, як споживача кредитних послуг при виконанні договору про надання споживчого кредиту та іпотеки і просив на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» стягнути з відповідача пеню та моральну шкоду. Крім цього зазначив, що позов подано за місцем діяльності філії юридичної особи, де відбувалось укладання та виконання кредитного договору.
Згідно п. 37 Постанови №3 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 1 березня 2013 року,право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності (ст. 109 ЦПК) і правилом підсудності (ст.110 ЦПК) підсудна справа, належить виключно позивачеві (ч.4 ст.110 ЦПК).
Якщо позивач при пред'явленні позову дотримався правил територіальної підсудності чи альтернативної підсудності, суд не має права повернути позивачеві позовну заяву з мотивів не підсудності справи цьому суду.
Пунктом 38 зазначеної постанови передбачено, що територіальна підсудність справи за участю філії або представництва юридичної особи визначається відповідно до вимог ч.7 ст. 110 ЦПК України також за їх місцезнаходженням, якщо їм надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи (ст.. 95 ЦПК). Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до Єдиного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців (ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб -підприємців»).
Оскільки філія або представництво юридичної особи діють у межах наданих їм повноважень, то пред'явлення позову за їх місцезнаходженням можливо лише тоді, коли спір випливає саме з їх діяльності. Крім того, договором визначено місце його виконання за адресою листування: АДРЕСА_1, що територіально відноситься до Печерського району м.Києва.
На зазначені вимоги закону суд уваги не звернув і передчасно зробив висновок про повернення позовної заяви, а тому ухвала Печерського районного суду м. Києва від 21 березня 2013 року підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 312, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 21 березня 2013 - скасувати, а питання передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: