"05" березня 2013 р. справа № 2а-1648/1115/11
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.
суддів: Поплавського В.Ю. Сафронової С.В.
за участю секретаря судового засідання: Антіпової В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Новомиргородської райдержадміністрації Кіровоградської області
на постанову Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Новомиргородської райдержадміністрації Кіровоградської області про стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення, -
Постановою Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 вересня 2011 року адміністративний позов було задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Новомиргородської райдержадміністрації Кіровоградської області щодо відмови нарахування та виплати позивачу одноразової допомоги на оздоровлення за 2010 рік в розмірах нижчих ніж передбачено ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення, нарахувати та виплатити на користь позивача відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» недоплачену суму щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2011 рік, з урахуванням фактично сплачених сум.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Управління праці та соціального захисту населення Новомиргородської райдержадміністрації Кіровоградської області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог, посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, а тому відповідно до ст. 41 КАС України фіксування судового засідання не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії, інвалід 3 групи що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 02 червня 1999 року (а.с.6). Щорічна допомога на оздоровлення у лютому 2011 року виплачувалась в розмірі 90 грн. відповідно до Постанови КМУ від 12.07.2005 №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Задовольняючи позовні вимоги позивача суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії в 2011 році має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат на момент виплати відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не у розмірі щорічної допомоги, виплаченого відповідачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 р.
Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року встановлено конкретні розміри допомоги на оздоровлення у визначеній (твердій) грошовій сумі, що суперечить вимогам Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Проте, відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога на оздоровлення виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, інвалідам 3 групи у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, при цьому частиною 7 цієї ж статті передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення, застосуванню підлягають норми ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року з наступними змінами та доповненнями, а не положення постанови Кабінету Міністрів України за № 562 від 12.07.2005 р.
Дія частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинялась Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Проте рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №6рп/2007 та від 22.05.2008 року у справі № 10-рп/2008 такі зупинення визнано неконституційним. Відповідно до статті 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», в разі якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України, вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України», рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
У 2009-2010 роках змін та доповнень до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не вносилось та не приймалося. Тому ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» діє в редакції до внесення відповідних змін Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», та передбачає виплату щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі кратному мінімальній заробітній платі.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог та визнання неправомірності дій відповідача при нарахуванні суми доплати на оздоровлення за 2011 рік.
Частиною 5 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту громадян, а тому послання апелянта на те, що він є неналежним відповідачем по справі є безпідставним.
Крім того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 р. № 936 «Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що виплата таких компенсацій та допомоги провадиться управліннями праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадян та центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (п. 4 Порядку). Таким чином, доводи апелянта щодо неналежного відповідача є безпідставними.
Доводи відповідача про відсутність кошторисних призначень для реалізації ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не можуть бути підставою для невиконання вимог зазначеного Закону.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував в своїх рішеннях, що держава не може посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання нею взятих на себе зобов'язань.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновок суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, а тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.183-2, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Новомиргородської райдержадміністрації Кіровоградської області - залишити без задоволення.
Постанову Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 вересня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду з є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: Д.В. Чепурнов
Суддя: В.Ю. Поплавський
Суддя: С.В. Сафронова