"19" березня 2013 р. справа № 0427/2787/12 (2а/0427/3778/12)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.
суддів: Поплавського В.Ю. Сафронової С.В.
за участю секретаря судового засідання: Рязанова А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконкому Новомосковської міської ради Дніпропетровської області
на постанову Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Новомосковської міської ради Дніпропетровської області про стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення, -
30 березня 2012 року ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним позовом до суду, в якому просив суд визнати неправомірними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати щорічної одноразової допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов'язати відповідача нарахувати його користь недоплачену суму одноразової допомоги на оздоровлення за 2010 рік у розмірі 4 340 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії, у зв'язку з чим користується всіма правами та пільгами, передбаченими діючим законодавством для цієї категорії осіб, а тому, відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-ХІІ, йому передбачені щорічні виплати на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Проте, відповідачем, всупереч вимогам Конституції України та ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», було виплачено на користь позивача меншу суму компенсації на оздоровлення без врахування встановленого на території України розміру мінімальної заробітної плати.
Постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2011 року позов задоволено. Визнано неправомірними дії відповідача щодо відмови у проведенні позивачу перерахунку допомоги на оздоровлення та зобов'язано здійснити перерахунок та нарахувати позивачу невиплачену суму щорічної одноразової допомоги на оздоровлення як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії за період 2010 - 2011 роки, відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням проведених виплат.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Управління праці та соціального захисту населення виконкому Новомосковської міської ради Дніпропетровської області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог, посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, а тому відповідно до ст. 41 КАС України фіксування судового засідання не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС другої категорії, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с. 9).
Щорічна допомога на оздоровлення виплачувалась у 2010 році - у розмірі по 100 грн. 16 серпня 2010 року, у 2011 році - у розмірі 100 грн. 01 червня 2011 року, відповідно до Постанови КМУ від 12.07.2005 №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Задовольняючи позовні вимоги позивача суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат на момент виплати відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не у розмірі щорічної допомоги, виплаченого відповідачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 р.
Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року встановлено конкретні розміри допомоги на оздоровлення у визначеній (твердій) грошовій сумі, що суперечить вимогам Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Проте, відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога на оздоровлення виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, при цьому частиною 7 цієї ж статті передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення, застосуванню підлягають норми ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року з наступними змінами та доповненнями, а не положення постанови Кабінету Міністрів України за № 562 від 12.07.2005 р.
Дія частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинялась Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Проте рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №6рп/2007 та від 22.05.2008 року у справі № 10-рп/2008 такі зупинення визнано неконституційним. Відповідно до статті 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», в разі якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України, вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України», рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
В подальшому змін та доповнень до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не вносилось та не приймалося. Тому ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» діє в редакції до внесення відповідних змін Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», та передбачає виплату щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі кратному мінімальній заробітній платі.
Частиною 5 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту громадян.
Крім того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 р. № 936 «Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що виплата таких компенсацій та допомоги провадиться управліннями праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадян та центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (п. 4 Порядку). Таким чином, доводи апелянта щодо неналежного відповідача є безпідставними.
Доводи відповідача про відсутність кошторисних призначень для реалізації ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не можуть бути підставою для невиконання вимог зазначеного Закону.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував в своїх рішеннях, що держава не може посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання нею взятих на себе зобов'язань.
Між тим, враховуючи дату звернення позивача до суду першої інстанції з даним позовом колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач з даним позовом звернувся до суду 28 січня 2011 року, тобто, після внесення змін Законом України «Про судоустрій і статус суддів» змін до КАС України, якими змінено строки звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою вказаної статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, справа «Стаббігс та інш. Проти Великобританії» рішення від 22.10.1996р., «Девеер проти Бельгії» рішення від 27.02.1980р.).
Щодо строків звернення до адміністративного суду колегія суддів зазначає наступне. З позовом до суду першої інстанції 30 березня 2012 року. На момент виплати щорічної разової допомоги в 2010 році (а саме 16 серпня 2010 року), діяла редакція ст.99 КАС України, яка передбачала річний строк звернення до суду, а тому судом першої інстанції не правомірно задоволено позовні вимоги за 2010 рік. Крім того, в 2011 році допомога була виплачена 09 серпня 2011 року, тобто про порушення своїх прав в 2001 році позивач дізнався саме з цього часу, натомість до суду звернувся пізніше, ніж через шість місяців.
Тому, враховуючи дату звернення позивача до суду першої інстанції з адміністративним позовом та відсутність поважності строків звернення до суду, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги за 2010-2011 роки слід залишити без розгляду.
Такий висновок колегії суддів узгоджується з положеннями, викладеними у листі Вищого адміністративного суду України від 13.10.2010 року № 1425\11\13-10.
Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 203, ст.ст. 100, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконкому Новомосковської міської ради Дніпропетровської області - задовольнити частково.
Постанову Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2011 року - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 за 2010-2011 роки - залишити без розгляду в зв'язку із пропуском строку звернення до суду.
Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Д.В. Чепурнов
Суддя: В.Ю. Поплавський
Суддя: С.В. Сафронова