Справа: № 2а-64/11 Головуючий у 1-й інстанції: Іванова А.А. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
Іменем України
25 квітня 2013 року м. Київ
колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.
за участю секретаря Рижкової Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Уманської міської ради Черкаської області, треті особи ОСОБА_3, Міськрайонне управління Держкомзему у м. Умані та Уманському районі про усунення порушення права користування земельною ділянкою,-
Позивач, ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Уманської міської ради Черкаської області та просила визнати недійсним та скасувати рішення Уманської міської ради від 11 липня 2007 року за № 2.7-22/5; визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на землю серії ЯЕ № 617591, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 750 кв.м., розташовану по АДРЕСА_2; зобов'язати Уманську міську раду Черкаської області відновити площі і дійсні межі земельних ділянок по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, які були встановлені рішенням Уманської міської ради від 09.06.1953 року за № 264 та від 14.04.1988 року за № 145.
Постановою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 жовтня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.
Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до рішення Уманського міського суду Черкаської області від 11 липня 1994 року, за позивачем було визнано право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1.
Згідно технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду по АДРЕСА_1, складеного 20 березня 1998 року Уманською дільницею Черкаського обласного бюро технічної інвентаризації, житловий будинок та інші будівлі розміщені на земельній ділянці площею 600 кв.м., що затверджено рішенням Уманського міськвиконкому від 14 квітня 1988 року за №245.
Позивач звернулася з заявою до Уманської міської ради в Черкаській області про надання дозволу на приватизацію вище вказаної земельної ділянки, та при проведені її замірів, виявилося, що в її користуванні перебуває 594 кв.м землі.
На думку позивача, зменшення земельної ділянки відбулося через збільшення земельної ділянки її сусіда, яка відповідно до рішення Уманської міської ради Черкаської області від 11 липня 2007 року за № 2.7-22/5 передана у приватну власність власнику суміжної земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2 області ОСОБА_3.
Позивач стверджує, що при проведенні приватизації відповідачем земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, були порушені вимоги чинного законодавства, а тому просить визнати недійсним та скасувати зазначене вище рішення, державний акт на право власності на землю та відновити межі земельних ділянок.
Зважаючи на те, що в добровільному порядку дане питання вирішити неможливо, позивач звернулася з позовом до суду.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення, оскільки позивачем ОСОБА_2 не надано підтверджень порушення її законних права та інтересів з боку ОСОБА_3, не надано підтверджуючих документів стосовно того, що спірні 6 кв.м. земельної ділянки, що з її слів являються для неї життєво необхідними і їх відсутність створює її якісь перешкоди, а рішення відповідача прийнято в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законами України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Так, з матеріалів справи вбачається, що Рішення Уманської міської ради від 11 липня 2007 року № 2.7-22/5 про передачу в приватну власність гр. ОСОБА_3 земельну ділянку площею 750 кв.м. для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_2 прийняте на підставі представленої та узгодженої технічної документації із землеустрою. Технічна документація із землеустрою щодо виготовлення Державного акту на право власності на землю розроблена та підготовлена суб'єктом господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою відповідно із законом, зокрема посилаючись на ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України, ст. 26, 28, 29, 30, 56 закону «Про землеустрій» станом на 2007 рік.
На момент прийняття вище вказаного рішення заперечень, зауважень зі сторони власників суміжних домоволодінь не надходило.
Відповідно до приписів ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить розпорядження землями територіальних громад, в тому числі і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян відповідно до цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Статтею 126 ЗК України встановлений перелік документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, одним з таких є державний акт.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі прийнятого рішення міської ради, структурним підрозділом Центру державного земельного кадастру виданий та зареєстрований Державний акт на право власності на землю гр. ОСОБА_3
В свою чергу, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_3 неправомірно користується частиною земельної ділянки.
Крім того, судом першої інстанції правомірно встановлено, що земельні ділянки позивача та третьої особи межують тільки з південно-східної сторони. Вказані межі, згідно планів БТІ не змінено, вони знаходяться в межах фактичного користування..
Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги доводи, що збільшення розмірів приватизованої ОСОБА_3 земельної ділянки з 600 кв.м. до 750 кв.м. стало можливим лише за рахунок самовільного зайняття ним частини земельної ділянки позивача та частини земельної ділянки міських земель (дороги), так як незважаючи на те, що рішенням міськвиконкому від 14.04.1988 року № 145 було закріплено площу 600 кв.м. за домоволодінням АДРЕСА_2 і земельна ділянка в приватну власність передавалась згідно затвердженого в 2002 році генплану забудови в межах червоних ліній по фактичному користуванню, яке приймалося без проведення кадастрової зйомки земельної ділянки, однак той факт, що земельна ділянка по площі відрізнялась від площі, раніше закріпленої, міська рада має право вирішувати в межах своїх повноважень питання щодо розпорядження, надання у користування чи у власність юридичним та фізичним особам земельні ділянки із земель державної та комунальної власності дотримуючись вимог чинного законодавства, тим самим не порушуючи прав громадян.
В даному випадку права суміжних землекористувань ніяким чином не порушувались.
Крім того, апелянт посилається на висновок судової будівельно-технічної експертизи, однак в ньому відсутній документ, який би підтвердив, що 6 кв.м. дійсно були незаконно захоплені і, тим паче, за рахунок саме ділянки АДРЕСА_1.
У вказаному висновку експерт лише констатує такий факт, але ніякого підтвердження не надає, а саме графічних матеріалів, які повинні відображати дійсне становище тої ситуації, яку він описує в своєму висновку.
По Державному акту на право власності на землю у гр. ОСОБА_3 площа земельної ділянки становить 750 кв.м., а доказів, що фактична площа ділянки становить 756 кв.м. не надано. У вказаному висновку відсутні докази його дослідження, окрім того, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 має площу 594 кв.м.. не має можливості стверджувати, що гр. ОСОБА_3 дійсно самовільно захопив 6 кв.м. і саме за рахунок земельної ділянки по АДРЕСА_1.
Розміщення споруди на схематичних планах по інвентарній справі БТІ та експертному висновку відносно спільної межі між домоволодіннями є ідентичним. У висновку зазначено, що розмір будівлі становить 4,14x13,71 м, а по технічному паспорту (БТІ) становить 4,0х 14,75 м. Апелянтом та експертом не надано доказів на підставі чого збільшено розмір будівлі; не доведено, в яку сторону збільшені розміри будівлі (чи в сторону садиби НОМЕР_1 (ОСОБА_5.) чи садиби НОМЕР_2 (ОСОБА_5.). Кадастровий план, наданий позивачем (апелянтом) по справі, і графічне зображення земельної ділянки, яке міститься в матеріалах БТІ, не відповідають один одному у частині промірів і довжин.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано беззаперечних доказів тих обставин, що порушено спільні межі між земльними ділянками позивача та ОСОБА_5
Та обставина, що відстань між границею земельної ділянки ОСОБА_3 та підсобним приміщенням позивача дійсно складає 0,8 м., суд першої інстанції обгрунтовано не прийняв до уваги, так як ця відстань між земельною ділянкою третьої особи та позивача скалась в результаті фактичного користування та відображена в усіх планах БТІ , а тому підстав для зміни меж земельної ділянки не має.
Посилання представника позивача на ту обставину, що акт узгодження меж підписаний не позивачем, а її донькою, суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги, так як наявна спільна межа між позивачем та ОСОБА_3 при приватизації була встановлена по планах БТІ, які відповідають межам фактичного користування.
Та обставина, що на думку позивача, ОСОБА_3 при приватизації земельної ділянки повинен був відступити від існуючих меж за рахунок земель, що знаходяться в його користуванні, судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_3 раніше ніж позивач отримав право на спірну земельну ділянку згідно рішення Уманської міської ради від 11 липня 2007 року № 2.7-22/5 та отримав Державний акт, який підтверджує це право власності.
За приписами ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується що оскаржуване рішення Уманської міської ради від 11 липня 2007 року № 2.7-22/5 прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений законом, а тому не підлягає скасуванню, в зв'язку з цим не підлягає скасуванню державний акт на право власності на землю серії ЯЕ № 617591.
Отже, суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам справи та вірно застосував законодавство, що регулює ці правовідносини.
Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.
З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності колегія суддів дійшла висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та, відповідно, його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 жовтня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 26 квітня 2013 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В.Земляна
Судді: Н.І. Горбань
М.В. Межевич
Головуючий суддя Земляна Г.В.
Судді: Горбань Н.І.
Межевич М.В.