Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"04" липня 2006 р. Справа № 18/38-06
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , судді , ,
при секретарі Морока Ю.О.
за участю представників сторін:
позивача - Палагути І.В. (дов. б/н від 01.06.06р.); Гоготова В.В. (дов. б/н від 08.11.05р.)
відповідача - Бондаренка Д.І. (дов. б/н від 03.07.06р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Промінь", м. Харків (вх. № 1957 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 16.05.06 р. по справі № 18/38-06
за позовом Приватного підприємства "Промінь", м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ЕМ-ЕС-АЙ", м. Харків
про стягнення 2199,25 грн., -
встановила:
У квітні 2006 року Приватне підприємство “Промінь» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “ЕМ-ЕС-АЙ» про стягнення 1582,60 грн. заборгованості за надані послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у липні 2003 року згідно заявок №758 від 14.07.03р. та №763 від 16.06.03р., а також 489,00 грн. інфляційних та 3% річних в сумі 127,65грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 16.05.06р. по справі №18/38-06 (суддя Зотова С.С.) в позові відмовлено.
Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом при винесенні оскаржуваного рішення були порушені норми процесуального та матеріального права, в зв'язку з чим просить суд апеляційної інстанції рішення господарського суду Харківської області від 16.05.2006 року по справі № 18/38-06 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, стягнувши з ТОВ фірми “ЕМ-ЕС-АЙ» на користь ПП «Промінь" заборгованість за організацію перевезення вантажу в сумі 2199,25 грн., у тому числі основний борг, інфляційні та 3% річних.
Відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення господарського суду обґрунтованим та законним, оскільки суд повністю з'ясував обставини справи та вірно застосував відповідні норми процесуального та матеріального права, а тому росить суд в задоволенні апеляційної скарги ПП “Промінь» відмовити та рішення господарського суду Харківської області від 16.05.2006 р. по справі №18/38-06 залишити без змін.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши уповноважених представників сторін, які підтримали свої позиції по справі, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 16.05.06 р. по справі № 18/38-06 - без змін, виходячи з наступних підстав.
Як свідчать матеріали справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, 14 липня 2003 року між позивачем та відповідачем у справі укладений договір № 14/07 АЗ (далі - Договір) про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, відповідно до умов якого позивач зобов'язався здійснити перевезення вантажів згідно письмових замовлень відповідача, а відповідач в свою чергу взяв на себе зобов'язання провести оплату за перевезені вантажі (пункт 1.1. Договору).
Згідно з п. 2.3. цього Договору прийняття замовлення до виконання підтверджується шляхом підписання замовлення та скріплення його печаткою позивача.
Пунктом 6.12. Договору сторони також встановили відповідальність експедитора (позивача) за несвоєчасну доставку вантажу у вигляді сплати грошових коштів на користь замовника -ТОВ фірми “ЕМ-ЕС-АЙ» за кожну добу запізнення, а саме: при експортно-імпортних операціях безпосередньо між Україною та Російською Федерацією - 280,00 грн., а при інших експортно-імпортних перевезеннях - 560,00 грн., якщо інше не вказано у самому замовленні. Разом з тим, вказаним пунктом сторони встановили, що строки доставки вказуються у відповідному замовленні.
Позивач на підставі умов Договору прийняв від відповідача замовлення №758 від 14.07.03р., в якому сторонами визначена дата отримання вантажу відповідачем - не пізніше ніж 23 липня 2003 року.
Разом з тим, замовленням №758 від 14 липня 2003 року, яке відповідно до п. 11.3. Договору є його невід'ємною частиною, було встановлено відповідальність експедитора (позивача) за ненадання при надходженні вантажу наступних документів: рахунку вантажовідправника, пакувальних листів, експертної декларації, СМR. Сагпеt ТІR, квитанції про сплату Єдиного митного збору МДІ, провізної відомості експортної декларації у вигляді пониження ставки оплати послуг на 10 % (п. 7 замовлення).
Згідно із даною заявкою вартість перевезення становить еквівалент 2400 USD по курсу НБУ на момент митної очистки вантажу у м. Харкові із терміном оплати протягом 3 (трьох) днів з моменту пред'явлення рахунку.
Отже, на виконання умов Договору та заявки №758 від 14.07.2003р. позивач виконав автоперевезення вантажу за маршрутом Італія - Україна.
Як вбачається із товарно-транспортної накладної СМR №006013 вантаж доставлений 25 липня 2003 року, тобто із запізненням терміну доставки.
Крім того, згідно з актом приймання документів від 25.07.03р., котрий підписаний водієм перевізника, під час надходження вантажу відповідачеві не була надана експортна декларація.
Господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що під час оплати послуг, наданих позивачем по вищевказаній заявці, відповідачем були враховані положення п. 6.12. договору №14/07 АЗ від 14.07.2003р. та п. 7 замовлення.
А згідно із статтею 14 Закону України “Про транспортне експедирування встановлено», що за неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування експедитор несе відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.
Таким чином, колегія суддів погоджуючись із висновками господарського суду, викладеними в оскаржуваному рішенні, вважає, що керуючись вищевказаними положеннями договору при визначенні суми, що належить сплаті ПП “Промінь» за надання транспортно-експедиційних послуг, відповідач діяв згідно з нормами чинного законодавства та правомірно зазначив, що у разі несвоєчасної доставки вантажу, перевізник повинен сплатити на користь вантажоодержувача 560,00 грн. за кожну прострочену добу, якщо несвоєчасна доставка вантажу здійснюється при експортно - імпортних операціях.
Враховуючи зазначені обставини, оскільки позивач не надав відповідачеві передбачений заявкою №758 повний пакет документів та доставив вантаж із прострочкою, відповідач відповідно до положень ст. 217 ЦК УРСР (ред. 1963р.), що діяв на дату виникнення правовідношень між сторонами у справі, листом за № 07/30 від 31.07.2003р. повідомив позивача щодо зарахування зустрічних вимог з урахуванням штрафних санкцій в розмірі 560,00 грн. за запізнення доставки вантажу та зниженням ставки по оплаті перевезення на 10% за ненадання експортної декларації в розмірі 1279,60 грн., а решту вартості наданих послуг у сумі 10956,40 грн. сплатив позивачеві, що підтверджується платіжним дорученням № 814 від 07.08.2003р.
При винесенні оскаржуваного рішення господарський суд послався також на те, що позивач на підставі умов Договору прийняв від відповідача замовлення № 763 від 16.07.03р., в якому визначена дата отримання вантажу відповідачем у м. Харкові - 21 липня 2003 року.
Згідно із даною заявкою вартість перевезення становить 520 доларів США та вираховується у національній валюті по курсу НБУ на момент митної очистки вантажу у м. Харкові із терміном оплати протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту пред'явлення рахунку за перевезення.
На виконання умов Договору та заявки №763 від 16.07.2003р. позивач виконав автоперевезення вантажу за маршрутом Росія - Україна.
В порушення умов заявки №763 вантаж був доставлений позивачем 22 липня 2003р., що підтверджується товарно-транспортною накладною СМR б/н від 18.07.2003р., тобто доставка вантажу відповідачеві була здійснена з простроченням в одну добу.
Відповідно до пункту 6.12. Договору при експортно-імпортних операціях безпосередньо між Україною та Російською Федерацією позивач повинен сплатити відповідачеві 280,00 грн. із розрахунку однієї доби прострочення.
Згідно із приписами ст. 217 ЦК УРСР (ред. 1963р.) відповідач користуючись наданим правом здійснив часткове зарахування своїх зобов'язань із зобов'язаннями позивача на суму 280,00 грн. та своїм листом №07/27 від 29.07.2003р. (а.с. 47) повідомив позивача про таке зарахування. Позивач отримав вказаний лист та погодився із зарахуванням вказаної суми в рахунок заборгованості ТОВ фірми “ЕМ-ЕС-АЙ», що підтверджується підписом головного бухгалтера ПП “Промінь» та печаткою підприємства позивача на вказаному листі.
Разом з тим, відповідач сплатив позивачеві решту вартості наданих послуг у сумі 2476,00 грн., про що свідчить платіжне доручення №788 від 30.07.03р.
Таким чином, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідач виконав свої зобов'язання належним чином та у повному обсязі, а позовні вимоги необґрунтовані, не підтверджуються матеріалами справи, а тому задоволенню не підлягають.
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення відсутні, оскільки згідно зі статтею 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
А відповідно до ст. ЗЗ ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Проте в обґрунтування своїх вимог позивач не надав як суду першої так і апеляційної інстанції жодного належного доказу.
Так, позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що господарський суд не з'ясував ту обставину, що на спірні правовідносини сторін у справі поширюються положення Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів на дорогах, яка визначає відповідальність перевізників. Однак з вказаними посиланнями не погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки зазначена Конвенція застосовується до договорів дорожнього перевезення вантажів, а відносини між сторонами у справі врегульовані договором доручення №14/07 АЗ від 14.07.03р., який за своїм правовим змістом є договором транспортного експедирування.
Що стосується посилань заявника апеляційної скарги на те, що він не отримував від ТОВ фірми “ЕМ-ЕС-АЙ» листа №07/30 від 31.07.03р. про зарахування зустрічних вимог з урахуванням штрафних санкцій в розмірі 560,00 грн. за запізнення доставки вантажу та зниженням ставки по оплаті перевезення на 10% за ненадання експортної декларації в розмірі 1279,60 грн., колегія суддів не приймає їх до уваги, оскільки доказів неотримання цього листа позивач не надав та в матеріалах справи такі докази відсутні.
Більш того, факт отримання позивачем від ТОВ фірми "ЕМ-ЕС-АЙ" коштів в якості оплати за надані послуги по перевезенню вантажу згідно платіжного доручення №814 від 07.07.03р. на суму 10956,40 грн. із призначенням платежу "За міжнародні перевезення вантажу за актом №07/30 від 31.07.03р.", дає підстави вважати, що позивачу відомий зміст акту №07/30 від 31.07.03р., в якому є чітке посилання на спірний договір, оскільки письмових зауважень стосовно цієї обставини з боку позивача не було. Відповідні докази останнім не надані.
В спростування доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, слід також зазначити, що право відповідача, відносно зменшення ставки оплати послуг позивача на 10 % при ненаданні експортної декларації, встановлено замовленням №758 від 14 липня 2003 року, котре є невід'ємною частиною договору №07/27 АЗ, і виникло з моменту порушення ПП "Промінь" умов договору.
Враховуючи вимоги ст. 526 Цивільного кодексу України відповідно до якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, колегія суддів вважає, що вимоги позивача необґрунтовані, на їх підтвердження не було надано належних доказів, а також є такими, що спростовані відповідачем, тому господарський суд цілком правомірно дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга позивача позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду Харківської області від 16.05.06 року по справі № 18/38-06 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи позивача, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
постановила:
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Промінь", м. Харків залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 16.05.06р. по справі № 18/38-06 залишити без змін.
Головуючий суддя
Суддя
Суддя