1[1]
25 квітня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді Полтавцевої Г.А.,
суддів Корнієнко Т.Ю., Новова С.О.,
за участю прокурора Тертичного О.А.,
захисника ОСОБА_1,
засудженого ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 5 лютого 2013 року, -
Цим вироком
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Києва, громадянин України, який проживає в АДРЕСА_1, раніше судимий: 10 грудня 2007 року Святошинським районним судом міста Києва за ч.1 ст.186, з застосуванням ст.ст.75, 76 КК України на 2 роки позбавлення волі з іспитовим строком на 1 рік, постановою Солом'янського районного суду від 19 червня 2008 року його було направлено для відбування цього покарання, 20 серпня 2009 року звільнений з місць відбування покарання умовно-достроково на 10 місяців 27 днів, -
засуджений за ч.2 ст.186 КК України на 5 років позбавлення волі.
Питання про речові докази вирішено судом в порядку ст.81 КПК України.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_2, 2 серпня 2012 року, приблизно о 14 годині, перебуваючи біля будинку № 2-4 по вул. Ушинського в м. Києві, з корисливих мотивів та з метою незаконного заволодіння чужим майном відкрито викрав, вирвавши з рук потерпілого ОСОБА_3, чоловічу сумку чорного кольору вартістю 90 грн., в якій знаходились гроші в сумі 242 грн., ключі від квартири та кредитні картки банків «Приват - банк» і «Кредит - Дніпро», та з викраденим з місця злочину втік, хоча невдовзі був затриманий перехожими та працівниками міліції. Суд встановив, що своїми діями ОСОБА_2 вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.186 КК України, а саме: відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно.
В апеляції засуджений просить вирок суду скасувати, матеріали кримінальної справи повернути до місцевого суду на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що вирок не відповідає фактичним обставинам справи та нормам діючого законодавства. Також посилається на те, що досудове та судове слідство п справі було проведено поверхово, однобічно та упереджено, без дослідження всіх обставин справи, що потягло за собою прийняття незаконного рішення.
Зазначає, що показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які вони давали на досудовому слідстві та в суді першої інстанції, різняться між собою, але суд не дав цим доказам належної оцінки. Стверджує, що в нього не було причин викрадати сумку в потерпілого, оскільки на час зустрічі з ним на радіо-ринку мав при собі 5 тисяч гривень, а тікав від потерпілого тому, що не хотів продовжувати з ним сварку, яку той затіяв.
Посилається також на те, що працівники міліції, які його наздоганяли, не бачили в нього сумки потерпілого. Крім того зазначає, що в момент затримання він давав правдиві показання та пояснював, що даний злочин не вчиняв, але оскільки на досудовому слідстві до нього застосовувався психологічний тиск, вимушений був обмовити себе, на що не була звернута увага місцевого суду.
Заслухавши доповідь судді, засудженого та його захисника, які уточнили апеляцію і просили дану справу направити на додаткове розслідування для перевірки версії про те, що потерпілий обмовив засудженого, оскільки той не повернув йому борг; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляції як в першому, так і в уточненому варіанті; провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_2у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, ґрунтується на зібраних у справі та перевірених в судовому засіданні доказах, оцінених у їх сукупності.
Обґрунтовуючи такий висновок, суд першої інстанції послався на показання потерпілого ОСОБА_3, які він давав в ході досудового слідства і підтвердив в судовому засіданні, що засуджений дійсно відкрито викрав у нього чоловічу сумку (барсетку) і почав тікати, а коли його затримали перехожі та працівники міліції, то барсетку знайшли біля підземного переходу, через який ОСОБА_2 тікав (а. с. 49-50).
Про це підтвердили в судовому засіданні також свідки ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, тому суд поклав їх показання в основу вироку, визнавши їх достовірними.
В протоколі огляду місця події від 02.08.2012 року, дослідженого судом, зафіксовано, що працівник міліції ОСОБА_9 видав сумку чорного кольору, яка була знайдена біля підземного переходу, через який тікав ОСОБА_2, в якій знаходились викрадені речі потерпілого ОСОБА_3 та гроші в сумі 242 грн.(а.с.18-21)
З дослідженого судом протоколу очної ставки від 10.08.2012 року між потерпілим та засудженим вбачається, що останній в ході проведення цієї слідчої дії повністю підтвердив показання потерпілого про те, що вирвав у нього з рук сумку чорного кольору і з викраденим втік в напрямку Чоколівського бульвару ( а.с.62-63).
З протоколу відтворення обстановки та обставин події від 24.10.2012 року за участю потерпілого ( а. с. 77-82) і протоколу відтворення обстановки та обставин події від 31.10.2012 року ( а.с.83-89) за участю засудженого видно, що вони вказали однаковий маршрут, яким тікав ОСОБА_2 і місце, де він викинув і де було знайдено викрадену ним сумку.
Доводи апеляції засудженого про те, що визнавальні показання він давав під психологічним тиском, були предметом перевірки в суді першої інстанції і суд визнав їх необґрунтованими, оскільки вони спростовуються показаннями понятих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про те, що при відтворенні обстановки та обставин події і в ході цієї слідчої дії засуджений добровільно розповів та показав, як саме вирвав з рук потерпілого сумку, маршрут, по якому тікав і місце біля підземного переходу, де він викинув сумку.
Крім того, допитана в судовому засіданні за клопотанням засудженого слідчий ОСОБА_12. пояснила, що під час досудового слідства скарг від ОСОБА_2 не надходило(т.1, а.с.162-163).
Показання засудженого про те, що потреби викрадати сумку у потерпілого у нього не було, оскільки при затриманні у нього при собі були власні гроші в сумі близько З тисяч гривень, а також про те, що він тікав від потерпілого після того, як останній вдарив його своєю сумкою через наявність боргу суд визнав такими, що спрямовані на уникнення відповідальності за вчинений злочин, оскільки вони були спростовані показаннями потерпілого про відсутність між ним та засудженим будь-яких боргових зобов'язань та показаннями свідка ОСОБА_8 про те, що при затриманні засудженого грошей у нього не було, оскільки на його прохання він купляв йому воду за власні кошти.
Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується і вважає його обґрунтованим, а тому підстав для направлення даної справи на додаткове розслідування не вбачає.
Як вбачається з вироку, місцевий суд при призначенні покарання засудженому врахував те, що він після вчинення злочину працевлаштувався, посередньо характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря - нарколога не перебуває, заподіяні потерпілому матеріальні збитки відшкодовані, а тому суд призначив йому покарання в мінімальних межах санкції статті.
Також судом враховано, що ОСОБА_2 вчинив тяжкий злочин, маючи незняту судимість, а тому суд призначив йому покарання у виді позбавлення волі. Як обтяжуючу покарання обставину суд зазначив рецидив злочинів, пом'якшуючих обставин судом встановлено не було, тому колегія суддів вважає, що призначене засудженому покарання відповідає вимогам ст.65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Враховуючи зазначене, підстави для задоволення апеляції засудженого відсутні. Питання про строк відбуття покарання засудженим підлягає уточненню судом першої інстанції в порядку виконання вироку.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Солом'янського районного суду міста Києва від 5 лютого 2013 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін, а апеляцію засудженого ОСОБА_2 - без задоволення.
Судді:
Полтавцева Г.А. Корнієнко Т.Ю. Новов С.О.
Справа № 11/796/892/2013 Головуючий в 1 інстанції Побережний В.І.
Категорія ст.186 ч.2 КК України Доповідач Полтавцева Г.А.