2/754/1415/13
Справа № 754/854/13- ц
Іменем України
08.04.2013 Деснянський районний суд м.Києва в складі :
головуючого судді Мальченко О.В.
при секретарі Яремус-Байсановій А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності , користуванні житловим приміщенням та вселення ,
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом до відповідачів , мотивуючи свої вимоги тим , що перебуваючи в шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 вони набули право власності на квартиру АДРЕСА_1 . На час його звернення до суду в зазначеній квартирі зареєстровані він та відповідачі , які перешкоджають йому вселитися в спірну квартиру та користуватися нею .
В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали з обставин , що викладені у позовній заяві , згідно уточнених позовних вимог ( а.с. 35-38) просили :
1. Усунути позивачу перешкоди у здійсненні права власності та користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
2. Вселити позивача в квартиру АДРЕСА_1 .
3. Зобов»язати відповідачів не чинити перешкоди позивачу у користуванні житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
4. Стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали. Представник відповідача зазначила про те , що позивач втратив як право власності на спірну квартиру так і право користування нею , оскільки після розірвання шлюбу не вирішував питання щодо поділу сумісного майна подружжя , а тому право власності перейшло до відповідача ОСОБА_2 , в користуванні якої перебуває спірна квартира . Позивач не надав доказів того , що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 останній вирішував в досудовому порядку . З урахуванням вимог ст. 50,64 ЖК України не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі , старшими за дев»ять років , крім подружжя , як і заселення квартири , збудованої для однієї сім»ї двома і більше одинокими особами . Також зазначила про те , що спільне проживання позивача та відповідача ОСОБА_2 є неможливим та просила застосувати до заявлених позовних вимог наслідки спливу строків позовної давності .
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з»явився , направив до суду листа , в якому просив слухати справу у його відсутності .
Вислухавши пояснення сторін , дослідивши матеріали справи , суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного .
Судом встановлено , що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі , який було розірвано 30.10.2007 р.
В період шлюбу позивач та відповідач ОСОБА_2 в порядку приватизації набули право власності без визначення часток на житло - квартиру АДРЕСА_1 ( свідоцтво про право власності на житло № 6993 від 14 грудня 1993 р. ) ( а.с. 7 ) .
Згідно довідки ф.3 від 28.11.2012 р. ( а.с. 10) вбачається , що в спірній квартирі зареєстровані позивач ОСОБА_1 з 27.09. 1988 р. , відповідач ОСОБА_2 з 27.09.1988 р. та відповідач ОСОБА_3 з 17.01.2008 р. на підставі договору оренди ( а.с. 9) .
З встановлених по справі обставин вбачається , що після розірвання шлюбу позивач проживав в будинку , що належав його батькам . В подальшому до спірної квартири вселитися та користуватися нею не мав змоги через зміну замків .
Відповідач ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні підтвердили ту обставину , що позивач в спірній квартирі не проживає , втратив право власності на зазначену квартиру , та вони не визнають його права на проживання та користування зазначеною квартирою .
Згідно ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю .
Згідно ст. 369 ЦК України співвласники майна , що є у спільній сумісній власності , володіють і користуються ним спільно , якщо інше не встановлено домовленістю між ними .
Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Відповідно до ст..41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно зі ст..1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності, передбачені нормами статей 16, 386,391 ЦК України.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст..383 ЦК України та ст..150 ЖК України, які передбачають права власника використовувати житлом для власного проживання, проживання членів сім»ї, інших осіб розпоряджатись своїм житлом на власний розсуд.
Проаналізувавши встановлені по справі обставини в їх сукупності , суд приходить до висновку про те , що вимоги позивача є обгрунтованими та доведеними дослідженими в судовому засіданні доказами у їх сукупності ..
Посилання представника відповідача про те , що відповідачка ОСОБА_2 на час розгляду справи є єдиним власником спірного житла не грунтується на матеріалах справах та вимогах діючого законодавства .
Щодо застосування строків позовної давності , суд виходить з наступного .
З матеріалів справи вбачається , що 27.03.2012 р. позивач звернувся з письмовою заявою до відповідача ОСОБА_2 стосовно свого наміру вселитися в спірну квартиру та в подальшому звертався до правоохоронних органів з приводу неможливості вселення в зазначену квартиру .
У ч.1 ст. 20 СК України зазначено , що до вимог , які випливають із сімейних відносин , позовна давність не застосовується , крім випадків , передбачених ч.2 ст. 72 , ч.2 ст. 129 , ч.3 ст. 138 , ч.3 ст. 139 цього Кодексу .
Як зазначено вище , позивач та відповідач ОСОБА_2 в порядку приватизації набули право власності на спірну частину без визначення часток .
За власником житло зберігається без обмежень , допоки останній не буде позбавлений в установленому порядку права власності на житло чи права користування ним .
Позивач в установленому порядку не визнаний таким , що втратив право користування житловим приміщенням , чи права власності на спірне житло , тому за викладених обставин відсутні підстави вважати вимоги позивача такими , що заявлені з пропуском строку позовної давності .
Оскільки відповідачі чинять перешкоди позивачу в користуванні та володінні власністю порушене право підлягає захисту .
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню в рівних частках понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 114 грн. 70 коп .
На підставі викладеного , керуючись ст. ст. 10,11, 60,88, 212-215 ЦПК України , суд
Позов задовольнити .
Усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності та користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
Вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 .
Зобов»язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 57 грн. 35 коп .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 57 грн. 35 коп .
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м.Києва протягом 10-ти днів з моменту проголошення рішення .
Суддя :
.