23 квітня 2013 року Справа № 107397/11
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.,
суддів Заверухи О.Б., Гінди О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільської області про визнання дій протиправними і зобов'язання провести перерахунок пенсії та стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги,
31.03.2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільської області в межах починаючи з 03 вересня 2010 року провести йому перерахунок та виплату пенсії згідно із ст. 51 та ч.3 ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон № 796-XII) з урахуванням доплати до пенсії додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, що встановлені Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік та нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну соціальну допомогу як дитині війни за період починаючи з 03 вересня 2010 року згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни ".
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.04.2011 року, прийнятою у скороченому провадженні, вищевказаний позов задоволено та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області починаючи з 01.10.2010 року здійснити позивачу перерахунок і виплату доплати до пенсії як додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам віднесеним до 3 категорії, у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком з урахуванням проведених виплат та нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну соціальну допомогу як дитині війни за період починаючи з 01.10.2010 року по 21.04.2011 року згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни ".
У поданій апеляційній скарзі Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області просить зазначене судове рішення скасувати і ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповноту з'ясування істотних обставин справи. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено доплату тим громадянами, які працюють на територіях радіоактивного забруднення. Крім того, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, позивачці правомірно було обчислено відповідно до положень ч. 3 ст. 51 Закону № 796-XII та постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» у розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Вказує на те, що встановлений ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій, в тому числі пенсій, призначених згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказує на те, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією даного Закону здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету, а не Пенсійного фонду України. Просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивує тим, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснювалось в розмірах передбачених Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік та в межах передбачених на це видатків. Законодавством не визначено, з якого саме розміру мінімальної пенсії за віком слід визначати розмір підвищення до пенсії дітям війни.
З урахуванням вимог ч. 8 ст. 1832 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Постанова в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржена, тому відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України в апеляційному порядку не переглядається.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що оскаржувану постанову слід змінити з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі № 796-XII.
Безспірно встановлено, позивач є громадянином,який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджується посвідченням громадянина, який постійно проживає на території зони добровільного відселення третьої категорії серії НОМЕР_1 від 24.11.1992 року.
Відповідно до вимог ст. 51 цього Закону № 796-XII особам, віднесеним до 3 категорії, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
За таких обставин апеляційний суд приходить до переконання, що позивач має право на призначення додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам віднесеним до 4 категорії у розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком та доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ст. 8 КАС України адміністративний суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У своєму рішенні у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).
Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» звернув увагу на те, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Крім того, згідно із положеннями ч.4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
З урахуванням наведеного та виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні розміру пенсій позивачки застосуванню підлягають ч. 2 ст. 39, ч. 3 ст. 51 Закону № 796-XII, а не постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.
У вказаному Законі викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я. Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень. Отже, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом № 796-XII, є неправомірним.
Апеляційний суд не приймає до уваги положення ч. 5 ст. 54 Закону № 796-XII, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивачки, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, а також інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.
Зі статті 51 Закону № 796-XII випливає, що під час визначення розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене апеляційний суд приходить до переконання, що положення ч.3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не слід брати до уваги при вирішенні даного спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації конституційної гарантії та права на щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 51 Закону № 796-XII.
Відповідно до ч. 3 ст. 67 Закону № 796-XII, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка носить імперативний характер, на переконання колегії суддів свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення такого мінімуму.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму. Оскільки позивачу слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивача повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Тому відмова відповідача у проведенні такого перерахунку у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, є протиправною.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо здійснення позивачу нарахування та виплати недоплаченого підвищення до пенсії дитині війни за період з 01.10.2010 року по 21.04.2011 року підлягають задоволенню так як Законом України «Про Державний бюджет на 2010 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей» не було зупинено чи змінено. Відповідно до положень Закону України «Про Державний бюджет на 2010 рік» розміри державних соціальних гарантій на 2010 роки, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом, та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Тому відповідач у 2010 році, повинен діяти відповідно до вимог діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Враховуючи, що відповідно до законодавства держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в його систему, але вони не вчинили необхідних дій для нарахування цих коштів та їх виплати, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.
Наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).
Крім того, згідно із законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Тому правильними є висновки суду першої інстанції щодо неприйняття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни.
Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково допустивши постанову в цілому до негайного виконання.
Так, відповідно до п. 8 ч. 6 ст. 183-2 КАС України у постанові, прийнятій у скороченому провадженні, зазначається обов'язок відповідача виконати постанову негайно.
Водночас постанови, які виконуються негайно, визначені ст. 256 КАС України.
До таких постанов згідно з п. 1 ч. 1 та абз. 9 цієї статті належать постанови про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць та постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження.
Виходячи із змісту зазначених вище норм, суд дійшов висновку, що звертаючи до негайного виконання постанови щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень з питань обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання, виплат пільг, прийняті в порядку скороченого провадження, необхідно застосовувати положення п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України, який є спеціальним для даної категорії справ.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно вирішивши справу по суті, допустив помилкове застосування норм процесуального права, допустивши постанову в цілому до негайного виконання, що відповідно до п. 2 ст. 201 КАС України є підставою для зміни оскаржуваної постанови.
Керуючись ст. ст. 195, 197, п. 2 ч. 1 ст. 198, п. 1 ст. 201, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254, 256 КАС України,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільської області - задовольнити частково.
Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 квітня 2011 року у справі № 2а-8775/11 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільської області про визнання дій протиправними і зобов'язання провести перерахунок пенсії - змінити, виклавши п'ятий абзац постанови в наступній редакції: «Звернути до негайного виконання постанову в межах суми стягнення за один місяць».
В решті постанову залишити без змін.
Постанова є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий В.В. Ніколін
Судді О.М. Гінда
О.Б. Заверуха