18 квітня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/1854/13-а
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Головка А.Б.,
при секретарі - Ковальові Д.О.,
за участю:
представника відповідача - Пуніної Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про стягнення коштів, -
05 квітня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства Внутрішніх Справ України в Полтавській області про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку з 01.03.2013 року по 27.03.2013 року в сумі 3231,36 грн. та моральної шкоди в розмірі 5000 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на порушення відповідачем вимог статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, що виразилось у затримці роботодавцем остаточного розрахунку із працівником, що викликало стан глибокого психологічного стресу і в свою чергу потягло погіршення самопочуття та настрою на тривалий термін.
У судове засідання позивач не з'явився, надав клопотання про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог. У письмових запереченнях посилався на те, що передбачені законодавством про працю норми оплати і порядок вирішення трудових спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо). Крім цього спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про міліцію" та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114, не передбачено можливості стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні, як не передбачено й можливості відшкодування моральної шкоди особам рядового чи начальницького складу.
Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на такі обставини.
28.02.2013 року наказом УМВС України в Полтавській області № 92 о/с майора міліції ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ з 28.02.2013 року відповідно до підпункту «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за власним бажання). Цим же наказом нараховано ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу при звільненні за 16 років служби в розмірі 10101 грн.
Сума одноразової грошової допомоги при звільненні виплачена позивачу в повному обсязі згідно платіжного доручення № 117 від 28.03.2013 року, що підтверджується довідкою Диканського РВ УМВС України Полтавській області від 12.04.2013 року № 2189.
Посилаючись на факт невчасного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки в порядку статей 116, 117 Кодексу законів про працю України та відшкодування заподіяної неправомірною бездіяльністю моральної шкоди.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до частини першої статті 117 цього ж Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Однак суд зазначає, що правовідносини щодо виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу працівників органів внутрішніх справ, у тому числі одноразової грошової допомоги при звільненні, врегульовані Законом України "Про міліцію", Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, Порядком обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, Указом Президента України від 04 жовтня 1996 року № 926 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ".
Наведені вище нормативно-правові акти регулюють порядок виплати грошової допомоги працівникам органів внутрішніх справ та не передбачають виплату грошової компенсації за затримку розрахунку та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
Положення Кодексу законів про працю України, на які посилається позивач, передбачають відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, тобто затримку виплати заробітної плати. Проте доказів затримки виплати заробітної плати ОСОБА_2 суду не надав.
Відповідно до пункту 2 частини другої Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про працю" від 24 грудня 1999 року №13 передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).
Отже чинним законодавством не передбачено можливості стягнення компенсації за затримку виплати розрахунку при звільненні співробітників органів внутрішніх справ.
За відсутності підстав для задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відсутні й підстави для задоволення вимоги щодо стягнення моральної шкоди.
До цього ж слід додати, що відповідно до роз'яснень, які містяться у пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", можливість відшкодування такої шкоди має бути прямо передбачена нормами відповідного матеріального закону на підставі якого суд вирішує справу.
Проте спеціальним законодавством, що регулює порядок проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ не передбачено можливості відшкодування моральної шкоди.
З огляду на викладене, позовні вимоги не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про стягнення коштів - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 23 квітня 2013 року.
Суддя А.Б. Головко