Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "16" квітня 2013 р. Справа № 906/188/13-г
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Ляхевич А.А.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптова Компанія "Дарниця" (м.Київ)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брусилів-Фарм" (смт.Брусилів, Житомирська область)
про стягнення 43344,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптова Компанія "Дарниця" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брусилів-Фарм" 43344,00 грн., з яких 32129,19 грн. основного боргу, 753,01 грн. 3% річних, 2429,50 грн. пені та 8032,30 грн. штрафу.
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 06.02.2013р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №906/188/13-г та призначено її розгляд на 07.03.2013р.
У зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, невиконанням сторонами вимог ухвали суду, ухвалою суду від 07.03.2013р. розгляд справи відкладено на 02.04.2013 р., зобов'язано сторони подати необхідні для вирішення спору докази (а.с.68).
В засіданні суду представником позивача заявлено клопотання про продовження строку розгляду справи відповідно до ч.3 ст.69 ГПК України, що вбачається з додатку до протоколу судового засідання від 07.03.2013 р. (а.с.66).
02.04.2013р. до суду надійшли та долучені до матеріалів справи надані позивачем на виконання вимог ухвали суду від 07.03.2013р. з супровідним листом №033 від 26.03.2013 р. (а.с.73) документи.
У зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Ляхевич А.А. розгляд справи №906/188/13-г, призначений на 02 квітня 2013 р. не відбувся.
За таких обставин та враховуючи клопотання сторони, ухвалою суду від 04.04.2013р. продовжено строк розгляду справи згідно ч.3 ст.69 ГПК України до 16.04.2013р. та призначено на вказану дату слухання справи.
В судове засідання 16.04.2013 р. сторони своїх представників не направили, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про що свідчить реєстр рекомендованої кореспонденції господарського суду Житомирської області Ф103 за 05.04.2013 р. (а.с.91).
15.04.2013р. на адресу суду повернулась неврученою кореспонденція господарського суду - ухвала суду від 04.04.2013р. по справі №906/188/13-г, яка надсилалась відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Брусилів-Фарм" за адресою: 12601, Житомирська область, смт.Брусилів, вул.1-го Травня,40, з відмітками поштового відділення "За зазначеною адресою не проживає" та, водночас, "За закінченням терміну зберігання".
Слід зазначити, що ухвали суду від 06.02.2013р. та від 07.03.2013 р. по справі №906/188/13-г, надіслані відповідачу за вказаною адресою рекомендованим з повідомленням про вручення листом, також повернулись на адресу суду неврученими та з відміткою поштового відділення "За закінченням терміну зберігання" (а.с.39-42; а.с.69-72).
Разом з тим, як роз'яснено в пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році", до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що відповідача було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, проте, своїм правом приймати участь в судовому засіданні останній не скористався.
Судом також враховується, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Враховуючи, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обов'язковою, а також з врахуванням того, що строк розгляду позовної заяви, з урахуванням продовження строку відповідно до ч.3 ст.69 ГПК України, сплинув (позовна заява надійшла до суду 05.02.2013 р.), а відповідно до ст.77 ГПК України відкладення розгляду справи можливе в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, господарський суд Житомирської області визнає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін, за наявними матеріалами справи, відповідно до ст.75 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд
06.12.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптова компанія "Дарниця" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Брусилів-Фарм" (покупець) укладено договір поставки №432 (а.с.10), за яким постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві лікарські засоби і вироби медичного призначення (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і своєчасно сплатити за нього певну грошову суму відповідно до умов даного договору (п.1.1. договору).
Згідно п.1.2. договору, передача товару здійснюється окремими партіями, в асортименті, кількості та по цінам, зазначеним в специфікаціях (витратних накладних), які є невід'ємною частиною даного договору.
Загальна кількість товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами встановлюються за згодою сторін на підставі заяви покупця і визначається окремо в специфікаціях (витратних накладних) на кожну партію товару (п.2.1. договору).
У відповідності до п.4.1., п.4.3. договору, постачальник передає покупцю товар за цінами, визначеними у специфікаціях (витратних накладних) на кожну окрему партію товару; загальна сума договору складається із сум, вказаних в специфікаціях (витратних накладних), виданих на підставі даного договору.
В розділі 5 договору сторонами обумовлено порядок розрахунків. Зокрема, передбачено, що покупець зобов'язаний здійснювати розрахунок за кожну поставлену парітю у формі попередньої оплати вартості партії товару або шляхом відстрочки платежу на розсуд постачальника. Під терміном "відстрочка платежу" сторони розуміють оплату покупцем вартості отриманої партії товару таким чином, щоб остаточний розрахунок за отриманий товар покупець провів не пізніше дати закінчення строку відстрочки. Першим днем відстрочки платежу є наступний день після дати отримання партії товару покупцем, зазначеної в специфікації (витратній накладній). У випадку надання постачальником покупцю права на відстрочку платежу, строк відстрочки платежу вважається погодженим сторонами при наявності підпису уповноваженої особи покупця на специфікації (витратній накладній). Покупець сплачує кошти за партію товару банківським безготівковим переказом на розрахунковий (поточний) рахунок постачальника з обов'язковим зазначенням в документах, необхідних для перерахування коштів, конкретної дати поставки відповідної партії товару, номер і дату договору та специфікації (витратної накладної), згідно яких здійснюється оплата.
За змістом пунктів 7.2., 7.3. договору, товар вважається прийнятим за якістю відповідно до сертифікату якості, а за кількістю, асортиментом та найменуванням - згідно специфікації (витратної накладної); обидві сторони визнають на специфікаціях (витратних накладних) підписи та печатки (штампи) представників сторін, які засвідчують факт прийому-передачі партії товару, факт досгягнення взаємної згоди по строкам оплати і факт досгянення взаємної згоди по цінам, при цьому, службові особи, які приймають-передають товар, вважаються уповноваженими представниками сторін, які мають право вчиняти всі необхідні дії по прийому-передачі партії товару.
Згідно пунктів 12.2., 12.5 договору, договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2011 р.; у випадку, якщо кожна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за один місяць до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на один рік без зміни умов договору.
Відповідно до п.12.4. договору, договір вважається завершеним тільки за умови, що сторони провели остаточний взаєморозрахунок і не мають жодних претензій одна до одної.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.
Згідно ст.175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ч.1, ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічні норми містяться в ст.193 Господарського кодексу України.
Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору поставки №432 від 06.12.2011р., Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптова компанія "Дарниця" передало відповідачу обумовлений товар на загальну суму 41668,72 грн., що підтверджується наявними у справі видатковими накладними (а.с.11-32).
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не оплатив отриманий від позивача товар своєчасно та у повному обсязі; сплативши позивачу лише 9539,53 грн. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 07.03.2013 р. становить 32129,19 грн. (довідка, а.с.45); доказів сплати вказаної суми боргу на день розгляду справи суду не надано.
Враховуючи викладене, позов щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 32129,19 грн. підлягає задоволенню господарським судом.
Отже, згідно встановлених обставин справи підтверджується порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №432 від 06.12.2011 р.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до зазначених норм чинного законодавства, а також умов п.8.2. договору, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 753,01 грн. 3% річних, 2429,50 грн. пені та 8032,30 грн. штрафу.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних (а.с.7), господарський суд встановив обгрунтованість заявленої до стягнення суми 3% річних - 753,01 грн. та дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.
Відповідно до ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
У відповідності до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Згідно ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В той же час, судом враховується, що як встановлено частиною другою статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, який набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України, та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України.
Згідно з ч.2 ст.193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до ст.216, ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Як встановлено судом, в пункті 8.2. договору сторони передбачили господарські санкції за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором, встановивши, що у випадку несвоєчасної оплати партії товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення та штраф у розмірі 25% вартості неоплаченого вчасно товару.
Таке право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст.231 Господарського кодексу України та узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання і таке застосування чинному законодавству не суперечить. Більше того, таке одночасне стягнення пені та штрафу за порушення господарського зобов'язання передбачено приписами ч.2 ст.231 ГК України.
Аналогічний правовий висновок містить, зокрема, постанова Вищого господарського суду України від 16.11.2011 р. у справі №5019/976/11.
Судом враховується також, що 06.12.2011 р. сторони підписали та скріпили печатками договір поставки №432 без будь-яких зауважень, отже, підписуючи договір, відповідач у відповідності з п.3 ст.181 Господарського кодексу України погодився з його умовами, у тому числі й застосуванням штрафних санкцій. При цьому, відповідач не скористався своїм правом, закріпленим п.4 ст.181 Господарського кодексу України щодо надання протоколу розбіжностей до договору, а також п.5 ст.231 Господарського кодексу України, яким передбачено, що у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про обгрунтованість позову в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 8032,30 грн., що становить 25% від простроченої суми заборгованості.
Перевіряючи ж обгрунтованість заявленої позивачем до стягнення суми пені, господарський суд враховує таке.
Згідно розрахунку пені, доданого до позовної заяви (а.с.8) позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2429,50 грн. пені.
Водночас, здійснивши відповідний розрахунок пені на виконання вимог ухвал суду, з врахуванням положень ч.6 ст.232 ГК України та періоду нарахування пені по кожній окремій партії товару (а.с.79-82), позивач визначив пеню в сумі 2422,95 грн. Разом з тим, перевіривши розрахунок позивача (а.с.79-82), господарський суд встановив, що позивачем допущено помилку при підрахунку загальної суми пені за визначені окремі періоди, оскільки загальна сума нарахованої пені складає 2422,98 грн. Вказана сума пені визнається судом як правомірно нарахована та заявлена до стягнення, а тому позов щодо стягнення пені задовольняється судом частково - в сумі 2422,98 грн., щодо стягнення решти суми пені - 6,52 грн. (2429,50 - 2422,98) у позові суд відмовляє.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Проте, всупереч наведеним нормам, відповідач не подав суду доказів сплати боргу.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню частково: стягненню з відповідача підлягають 32129,19 грн. основного боргу, 753,01 грн. 3% річних, 2422,98 грн. пені та 8032,30 грн. штрафу.
У відповідності до ст.49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брусилів-Фарм" (12601, Житомирська область, смт.Брусилів, вул.1-го Травня, 40, ідентифікаційний код 36976573) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптова компанія "Дарниця" (01023, м.Київ, вул.Мечникова, буд.8, кв.22, ідентифікаційний код 24381128):
- 32129,19 грн. основного боргу,
- 753,01 грн. 3% річних,
- 2422,98 грн. пені,
- 8032,30 грн. штрафу,
- 1720,16 грн. витрат по сплаті судового збору.
3. У позові щодо стягнення 6,52 грн. пені відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Ляхевич А.А.
віддрук.прим.
1 - до справи
2 - позивачу (реком.)
3 - відповідачу (реком.)