копія
18 квітня 2013 р. Справа №818/2020/13-a
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гелети С.М.
за участю секретаря судового засідання - Кліщенко В.О.
представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Куц О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми справу за адміністративним позовом приватного підприємця ОСОБА_3 до Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Приватний підприємець ОСОБА_3 (далі позивач, ПП ОСОБА_3) просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач, Охтирська ОДПІ) від 12.11.2012р. №0000531710 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 8956 грн. основного платежу та 2239 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
В адміністративному позові позивач зазначає, що віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість ним було здійснено по взаємовідносинам із ПП "ДК ЛТД" щодо придбання товару згідно укладеного договору, в наявності всі первинні документи, складені відповідно до вимог чинного законодавства, зауважень щодо їх оформлення у податкового органу відсутні. Посилання відповідача на результати проведення зустрічної перевірки його контрагента, не спростовують реальність господарських операцій. Документальне проведення господарських операцій підтверджується всім комплексом документів.
Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав заявлені вимоги, з наведених в позові підстав.
Представник відповідача вважає прийняте податкове повідомлення-рішення таким, що прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, у письмовому відзиві на позов просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначає, що за результатами проведеної зустрічної перевірки контрагента позивача не підтверджено правомірність формування податкових зобов'язань ПП "ДК ЛТД" за перевіряємий період, що підтверджено відповідним актом зустрічної перевірки, в зв'язку із чим прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.
Вислухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи і оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Охтирською ОДПІ була проведена позапланова невиїзна перевірка ПП ОСОБА_3 з питань достовірності визначення правомірності податкових зобов'язань та податкового кредиту по взаємовідносинам з підприємством ПП "ДК ЛТД" за травень-червень 2010р., про що складено акт №260/17-123/НОМЕР_1 від 29.10.2012р. (а.с.68-82)
Згідно акту перевірки від 29.10.2012 р. податковим органом встановлено порушення ПП ОСОБА_3 ст. 203, 215,216, 228 Цивільного кодексу України, ст. 4, 7 Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на момент виникнення спірних правовідносин, ( далі - ЗУ "Про ПДВ") по взаємовідносинам з ПП "ДК ЛТД", в зв'язку із чим позивачу податковим повідомленням-рішенням № 0000531710 від 12.11.2012р. (а.с.10) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 8956 грн. основного платежу та застосовані 2239 грн. штрафні (фінансові) санкції .
Як вбачається із пояснень представника відповідача та акту перевірки від 29.10.2012 р. підставою для висновків про порушення позивачем вимог ЗУ "Про ПДВ", стало отримання Охтирською ОДПІ результатів зустрічної перевірки його контрагента - ПП "ДК ЛТД".
Так, від Тростянецького відділення Охтирської ОДПІ було отримано акт №8215/36636116 від 18.04.2011р. про проведення позапланової документальної перевірки ПП "ДК ЛТД" з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.10.009р. по 28.0.2011р. (а.с.90-100). Згідно висновків зазначеного акту перевіряючим зазначено про відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3, 4, 7 ЗУ "Про ПДВ", встановлено порушення ст. 203,215,216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП "ДК ЛТД" з постачальниками та покупцями товарно-матеріальних цінностей за період з 01.10.2009р. по 28.02.2011 р. та мають ознаки нікчемності.
В зв'язку з цим, враховуючи висновки актів вищезазначеної перевірки, Охтирська ОДПІ вважала необхідним збільшити позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість позивача спірним податковим повідомленням-рішенням.
Суд не погоджується із висновками податкового органу, виходячи із наступного.
Матеріалами справи підтверджується, що 30.05.2010р. між ПП ОСОБА_3 та ПП "ДК ЛТД" було укладено договір поставки продуктів нафто/газопереробки №16 (а.с.35).
Пунктом 1 Договору передбачено, що ПП "ДК ЛТД" зобов'язувався передати у власність ПП ОСОБА_3 товар, а саме дизельне паливо, фактична кількість якого визначається видатковими накладними.
Згідно специфікацій до договору, зокрема, №02 від 30.06.2010р., №01 від 30.05.2010р., видаткових накладних № 101 від 30.06.2010р., №85 від 31.05.2010р. (а.с.42-43) ПП ОСОБА_3 було отримано від ПП "ДК ЛТД" дизпаливо, ПП "ДК ЛТД" виписано податкові накладні №85 та №101 (а.с.40-41). Отриманий товар було оплачено безготівковим шляхом згідно платіжних доручень (а.с.45).
Як вбачається із пояснень представника позивача та підтверджується матеріалами справи, отриманий товар було доставлено ПП ОСОБА_3 перевізником ПП ОСОБА_4, що підтверджується договором, укладеному між ПП ОСОБА_3 та ПП ОСОБА_4, про надання транспортних послуг №1 від 02.01.2010р. (а.с.49), свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с.50), товарно-транспортними накладними від 30.06.2010р., 31.05.2010р. (а.с.46-48).
В судовому засіданні було допитано як свідка ПП ОСОБА_4, з яким було укладено договір на надання транспортних послуг та який зазначений перевізником в товарно-транспортних накладних. Як підтвердив ОСОБА_4 в судовому засіданні у нього у власності перебуває автотранспорт - паливоцистерна, він має ліцензію на переведення нафтопродуктів, у 2010 році він особисто надавав ПП ОСОБА_3 транспортні послуги з перевезення дизельного палива, товар, зазначений в ТТН від 30.06.2010р. та 31.05.2010, ним дійсно перевозився разом із ПП ОСОБА_3 з м. Харкова, навантажувався в районі вул. Привокзальної та був відвантажений на АЗС ПП ОСОБА_3, що розташоване в с. Мала Павлівка.
В судовому засіданні представник відповідача підтвердила, що в перевіряємому періоді, ПП ОСОБА_3 займався оптовою та роздрібною торгівлею паливом, фактично діяльність здійснює за адресою, де розташована багатопрофільна АЗС в АДРЕСА_1, що також відображено в акті перевірки від 29.10.2012р., та в подальшому був реалізований кінцевому споживачу.
Як підтверджується актом перевірки №7/17-127/НОМЕР_1 від 26.01.2011р. (а.с.51-67) всі первинні документи ПП ОСОБА_3 за перевіряємий період також були досліджені перевіряючими при проведенні документальної планової виїзної перевірки ПП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2010р., що відображено на стор. 10-12 акту (а.с.55зворотн.стор.-56зворотн.стор.)
Згідно акту Тростянецького відділення Охтирської ОДПІ №8215/36636116 від 18.04.2011р. про проведення позапланової документальної перевірки ПП "ДК ЛТД" з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.10.009р. по 28.0.2011р. (а.с.90-100) ПП "ДК ЛТД" були задекларовані суми податкових зобов'язань, подавалися відповідні податкові декларації з податку на додану вартість, при цьому вони самостійно були відкориговані у відповідній електронній базі самим податковим органом після проведення перевірки, в зв'язку із чим виникли розбіжності між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями його контрагента.
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5. ст.7 Закону України "Про ПДВ", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про ПДВ" податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно вимог п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.
П.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку. Тобто мова йде не тільки про фактично сплачені, а й про нараховані суми, але які можуть бути включені до податкового кредиту
Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно п.п. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Як вбачається з матеріалів справи, факт здійснення господарських операцій між позивачем та ПП "ДК ЛТД" у перевіряємий період підтверджується документально, судом встановлено відповідність даних податкових накладних фактичним обставинам. За результатами дослідження матеріалів справи, судом не встановлено наміру отримати за вищевказаним договором поставки інший результат, ніж придбання товару.
Досліджуючи витребувані та приєднані до справи документи, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договору взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.. При цьому, суд бере до уваги, що доказів, які б вказували на відсутність реальності господарських операцій за вищезазначеним договором, за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України відповідач до суду не надав. Таких доказів відповідачем не надано, а судом, відповідно до вимог ст. 11 КАС України, не виявлено.
З матеріалів справи, в т.ч. акту перевірки, вбачається, що позивач виконав вимоги ЗУ "Про ПДВ", сплативши податок на додану вартість в ціні товару, придбаного у безпосереднього постачальника, який, в свою чергу, видав покупцеві, яким є позивач, належним чином оформлені податкові накладні на визначені та сплачені покупцем суми податку.
Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Податковий орган не надав суду безпосередніх доказів і того що вказані операції по придбанню ТМЦ мали фіктивний чи безтоварний характер, всі первинні документи були досліджені при проведенні перевірки, зауважень податкового органу були відсутні, податковим органом не надані суду також докази того, що безпосередній контрагент позивача, був виключений з реєстру платників податку на додану вартість, а його свідоцтво платників податку на додану вартість було анульоване у встановленому чинним законодавством порядку.
Оскільки податок на додану вартість є непрямим податком, то обов'язком покупця є сплата податку на додану вартість у ціні товару продавцю товару, а обов'язок утримання такого непрямого податку із вартості проданого товару та перерахування його до бюджету несе продавець такого товару. Обов'язок покупця товару в сплаті непрямого податку завершується із сплатою вартості придбаного товару, обов'язку покупця при включенні сум податку, сплаченого в ціні товару або послуги, до податкового кредиту пересвідчитися у фактичному надходженні таких сум до бюджету та не наділено її відповідними повноваженнями для таких дій. Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності осіб, з деякими позивач навіть не перебував у правовідносинах.
Невиконання такими особами свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, тягне негативні наслідки саме для цих осіб. На переконання суду, своїми рішеннями відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що суперечить вимогам ст. 19 ч. 2 Конституції України, яка зобов'язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.
З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що спір виник з тих підстав, що по постачальнику позивача і далі по ланцюгу до товаровиробника не завершені перевірки, що робить неможливим підтвердження сплати податкового зобов'язання по операціям з поставки позивачу товарів по ланцюгу до виробника, встановлення порушення ведення податкового обліку у контрагента позивача.
Згідно вимог податкового законодавства, платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону, а контроль за правильністю нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів до бюджету здійснюється контролюючим (податковим) органом.
Тобто, обов'язки з контролю за дотримання достовірності та своєчасністю визначення сум податку, за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість контрагентами позивача, відповідно до закону, покладаються на податкові ограни, а не на позивача.
Дані висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності".
Отже, судом встановлено, що позивач виконав всі вимоги ЗУ "Про ПДВ" щодо документального оформлення податкового обліку.
Стосовно висновків податкового органу про те, що договір, укладений між ПП "ДК ЛТД" та ПП ОСОБА_3 не спричиняють реального настання правових наслідків, суд зазначає наступне.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені вимоги, додержання сторонами яких є необхідним для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (далі за текстом Постанова Пленуму ВСУ № 9) суд зауважує наступне. В силу положень п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що угода, укладена між ПП "ДК ЛТД" та ПП ОСОБА_3, визнана судом недійсною, а відтак, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 року - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.
Як зазначено вище, згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом. Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
При розгляді даної справи відповідачем не надано суду доказів наявності завідомо умисної мети чи факту спрямованості правочинів на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, з чим ч. 1 ст. 228 ЦК України пов'язує визначення порушення публічного порядку, а відтак вважати укладений договір нікчемним згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК у суду достатніх підстав немає.
Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Проте, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. При цьому слід зазначити, що ч. 1 ст. 72 КАС України зазначений обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
З врахуванням вищезазначеного, судом встановлено, що належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів на підтвердження тверджень суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог цивільного та податкового законодавства при здійсненні господарської діяльності акт перевірки не містить, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення відповідач діяв на не підставі та у не спосіб, що передбачені діючим на час виникнення спірних правовідносин законодавством, в зв'язку із чим позовні вимоги визнаються судом правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -
Адміністративний позов приватного підприємця ОСОБА_3 до Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції №0000531710 від 12.11.2012 р.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня отримання копії повного тексту постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження, закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя (підпис) С.М. Гелета
З оригіналом згідно
Суддя С.М. Гелета
Повний текст постанови складено та підписано 23.04.2013р.