Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
15 квітня 2013 р. № 820/1277/13-а
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді - Горшкової О.О.,
при секретарі судового засідання - Чепурній Т.В.,
за участю представників сторін: позивач - Юрченко Д.Ю., відповідач - Павленко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство "K.I.T.LTD" до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство "K.I.T.LTD", звернувся до суду із адміністративним позовом до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001032210 від 17 жовтня 2012 року, № 0001042210 від 17 жовтня 2012 року, №0000882230 від 17 жовтня 2012 року видані Індустріальною МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС та №0002502302 від 09 грудня 2011 року. В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, то він мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість. Крім того, встановлені за наслідками перевірки висновки податкового органу про перевищення позивачем ліміту каси є необґрунтованими та не підтверджуються жодними доказами.
Відповідач письмових заперечень проти позову не надав. У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позову, посилаючись на те, що встановлені за наслідком перевірки порушення позивачем вимоги діючого законодавства є обґрунтованими, та як наслідок, прийняті на їх підставі спірні податкові повідомлення-рішення є законними. Зокрема вказує, що підставою для висновку про заниження позивачем суми податку на прибуток та податку на додану вартість, слугували висновки податкового органу про те, що господарські відносини між позивачем та контрагентом - ТОВ фірма «ПЕЛОН» з приводу придбання товару (гофротара) не мають реальний характер, оскільки по-перше, згідно із системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розмірі контрагентів на рівні ДПА України, підприємство у спірний період має стан - « 9» (направлення повідомлення про відсутність за місцезнаходженням), а по-друге, контрагент мав господарські відносини по ланцюгу постачання із ТОВ «Промтехноопт», яке в свою чергу, мало ознаки нереальності здійснення фінансово-господарських операцій. Крім того позивачем не було надано доказів використання у своїй господарській діяльності придбаного у ТОВ фірма «ПЕЛОН» товару (гофротара). Також, під час перевірки було встановлено завищення позивачем суми валових витрат, що виникло внаслідок неправомірного завищення у 1 півріччі 2012 року собівартості готової продукції у зв'язку з затвердження на підприємстві нових норм втрат на кожен вид готової продукції. Вказує, що оскільки позивачем не було надано належного документального підтвердження необхідності збільшення втрат на виробництво, то дані дії призвели до завищення позивачем суми валових витрат, та, як наслідок заниження суми податку на прибуток. Крім того, у наданому позивачем видатковому касовому ордері від 14.01.2012 року відсутній підпис на отримання коштів у сумі 3778,74 грн., то він не може бути належним доказом виведення залишку готівки з каси підприємства. Враховуючи, що встановлений ліміт каси складає 681,00 грн., то позивачем було в порушення п. 2.8. постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» перевищено встановлений ліміт у розмірі 3097,74 грн.
У судових засіданнях представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, співробітниками ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова (Індустріальна МДПІ) у період з 08.11.2011 року по 10.11.2011 року було проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ ВКП "K.I.T.LTD" з питань правильності нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ фірма «ПЕЛОН» за період 01.08.2011 року по 31.08.2011 року, за наслідками якої складено Акт №3460/23-212/30290694.
Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, ст. 199 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 89400,00 грн., у т.ч. за серпень 2011 року на суму 89400,00грн.
Фактичною підставою встановлених порушень слугували висновки податкового органу про неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум по взаємовідносинам із ТОВ фірма «ПЕЛОН», оскільки згідно із системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розмірі контрагентів на рівні ДПА України, підприємство у спірний період має стан - « 9» (направлення повідомлення про відсутність за місцезнаходженням).
Позивач, не погодившись із встановленими за наслідком перевірки порушеннями, 28.11.2011 року звернувся до податкового органу із запереченням на акт перевірки (Вих. №169)
Листом від 06.12.2011 року №24334/10/23-220 «Про розгляд заперечень» відповідач повідомив, що встановлені за наслідком проведеної перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є законними.
На підставі вищезазначеного акту, податковим органом 09.12.2011 року було прийнято податкове повідомлення-рішення №0002502302, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 111750 грн., у т.ч. за основним платежем 89400 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 22350 грн.
Також, під час розгляду справи та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, співробітниками Індустріальна МДПІ у період з 23.08.2012 року по 30.08.2012 року було проведено планову виїзну перевірку ТОВ ВКП "K.I.T.LTD" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року, наслідками якої складено Акт №2005/22.1-16/30290694 від 06.09.2012 року.
Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме:
п.138,4 п.138,8 п.138.5 ст.138, пп.139.1.9. п.139.1 ст.139 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток всього у сумі 978946 грн., в т.ч. за 3 квартали 2011 на суму 215293 грн., за 4 кв.2011 р. у сумі 476100 грн., за 1 півріччя 2012 р. у сумі 287553 грн.
п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 785670,8 грн., в тому числі: за вересень 2011 р у сумі 97811,12 грн., за грудень у сумі 414000 грн., за січень 2012 р. у сумі 45643,3 грн., за лютий 2012 р. у сумі -45643,3 грн., за березень 2012 р. у сумі -45643,3 грн., за квітень 2012 р. у сумі -45643,3 грн., за травень 2012 р. у сумі -45643,3 грн., за червень 2011 р. у сумі -45643,3 грн.
п. 2.8 постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України" від 15.12.2004 р. № 637, внаслідок чого встановлено перевищення ліміту каси 14.01.2012р. в сумі 3097,74 грн.
Листом від 16.11.2012 року №9793/10/33.1-14 «Про внесення змін» відповідач повідомив, що у зв'язку із допущеною технічною помилкою, встановлені за наслідком перевірки порушення були викладені в наступній редакції:
п. 138.4, п. 138.8, п. 138.5 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в наслідок чого підприємством занижено податок на прибуток всього у сумі 978946 грн., в т.ч. за 3 квартали 2011 на суму 215293 грн., за 4 кв.2011 р. у сумі 476100 грн., за 1 півріччя 2012 р. у сумі 287553 грн.
п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 785670,8 грн., в тому числі: за вересень 2011 р у сумі 97811,12 грн., за грудень у сумі 414000 грн., за січень 2012 р. у сумі 45643,3 грн., за лютий 2012 р. у сумі -45643,3 грн., за березень 2012 р. у сумі -45643,3 грн., за квітень 2012 р. у сумі -45643,3 грн., за травень 2012 р. у сумі -45643,3 грн., за червень 2011 р. у сумі -45643,3 грн.
п. 2.8 постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України" від 15.12.2004 р. № 637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 41/10320, далі - Положення № 637), внаслідок чого встановлено перевищення ліміту каси 14.01.2012р. в сумі 3097,74 грн.
Фактичною підставою для висновку про заниження суми податку на прибуток та податку на додану вартість, слугували висновки податкового органу про те, що господарські відносини між позивачем та контрагентом - ТОВ фірма «ПЕЛОН» з приводу придбання товару (гофротара) не мають реальний характер, оскільки контрагент мав господарські відносини по ланцюгу постачання із ТОВ «Промтехноопт», яке в свою чергу, мало ознаки нереальності здійснення фінансово-господарських операцій. Крім того позивачем не було надано доказів використання у своїй господарській діяльності придбаного у ТОВ фірма «ПЕЛОН» товару (гофротара). Також, під час перевірки було встановлено завищення позивачем суми валових витрат, що виникло внаслідок неправомірного завищення у 1 півріччі 2012 року собівартості готової продукції у зв'язку з затвердження на підприємстві нових норм втрат на кожен вид готової продукції. Вказує, що оскільки позивачем не було надано належного документального підтвердження необхідності збільшення втрат на виробництво, то дані дії призвели до завищення позивачем суми валових витрат, та, як наслідок заниження суми податку на прибуток. Крім того, у наданому позивачем видатковому касовому ордері від 14.01.2012 року відсутній підпис на отримання коштів у сумі 3778,74 грн., то він не може бути належним доказом виведення залишку готівки з каси підприємства. Враховуючи, що встановлений ліміт каси складає 681,00 грн., то позивачем було в порушення п.2.8 постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» перевищено встановлений ліміт у розмірі 3097,74 грн.
На підставі вищезазначеного акту, податковим органом 17.10.2012 року прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 0001032210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 1050835 грн. 25 коп., у т.ч. за основним платежем 978946 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 71889 грн. 25 коп.;
- № 0001042210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 1178506 грн. 50 коп., у т.ч. за основним платежем 785671 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 392835 грн. 50 коп.;
- №0000882230, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у загальному розмірі 6195,48 грн.
Позивач, не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із вищезазначеним позовом.
Враховуючи, що предметом оскарження в даній справі є правомірність нарахування суми податкового зобов'язання за декілька правопорушень, суд дійшов висновку про необхідність перевірки законності та обґрунтованості винесення податкового повідомлення-рішення окремо по кожному із них.
Так, перевіряючи правомірність висновків податкового органу про завищення позивачем у 1 півріччі 2012 року суми валових витрат та як наслідок, заниження суми податку на прибуток приватних підприємств, через неправомірне завищення собівартості готової продукції у зв'язку з затвердження на підприємстві нових норм втрат на кожен вид готової продукції, суд зазначає наступне.
Як було встановлено відповідачем під час проведеної перевірки показників відображених у рядку 05.1 Декларацій „Собівартість придбаних (виготовленим реалізованих товарів (робіт, послуг)", позивачем у період з 01.04.2011 р. по 30.06.2012 р. здійснювались операції з придбання свіжомороженої, солі, спецій, тари і тарних матеріалів, топлива, електроенергії, інших матеріалів, отримував послуги по оренді, маркетингові послуги та ін.на загальну суму 39949585 грн.
Основними видами продукції, що вироблялась підприємством, було філе риби слабо солоного та холодного копчення, норми витрат на виробництво якої визначаються відповідними наказами директора.
Так, протягом 2011 року норми виходу на певні види продукції складали: філе сьомги на шкурі слабо солене-62%; філе сьомги на шкурі холодного копчення-59%; філе сьомги без шкури слабо солене-60%; філе сьомги без шкури холодного копчення-58%; філе форелі на шкурі слабо солене-62%; філе форелі на шкурі холодного копчення-59%; філе форелі без шкури слабо солене-60%; філе форелі без шкури холодного копчення-58%.
При цьому поворотні відходи (голови, хребти, шматочки філе, тьоша, черевця) реалізовувались або з них була вироблена готова продукція, яка також реалізовувалась. З урахуванням перероблених відходів та безповоротних відходів (шкіра, плавники, втрати при зливанні та посолу) підприємством було використано 100 % списаної сировини
З початку 2012 року директором підприємства було затверджено нові норми списання, які значно відрізняються від попередніх, а саме: філе сьомги на шкурі слабо солене-51 %; філе сьомги на шкурі холодного копчення-49%; філе сьомги без шкури слабо солене-49%; філе сьомги без шкури холодного копчення-47%; філе форелі на шкурі слабо солене-51 %; філе форелі на шкурі холодного копчення-49%; філе форелі без шкури слабо солене-49%; філе форелі без шкури холодного копчення-47%. Відповідач вказує, що з метою роз'яснення причин збільшення втрат при виробництві позивачу було направлено запит № 7406/10/22.1 від 29.08.2012 р., відповідь на який отримано не було.
В свою чергу, під час перевірки правомірності списання позивачем у 2012 році сировини та віднесення її до складу витрат, податковим органом було встановлено, що підприємством було віднесено до складу собівартості вартість переробленого лосося на суму 7537182 грн. у кількості 160862 кг. При цьому було вироблено та реалізовано 79791,52 кг. філе, тобто 49,6 % від загальної маси списаної сировини.
Відповідач вказує, що оскільки накази підприємства не визначають норм виходу готової продукції, а саме відсотків що вкладається у визначення безповоротних відходів, для визначення втрат використовуються норми податковим органом було використано норми, наведені у Збірнику рецептур блюд та кулінарних виробів для підприємств громадського харчування, затвердженого Наказом Міністерства торгівлі СРСР від 12.12.1980 р. №310 та Єдині норми відходів,втрат, виходу готової продукції та списання сировини при виробництві харчової продукції з морських гідро біонтів, які затверджені Держкомриболовством Російської Федерації від 29.04.2002 р.
Таким чином, керуючись вимогами вищезазначених стандартів та враховуючи кількість готової продукції та відходів (безповоротних та поворотних), податковий орган дійшов висновку про фактичне використання позивачем сировини (лосось свіжоморожений потрощений з головою) у кількості 131642,725 кг.(79791,52 кг. - вироблене філе, 27382,056 кг - продукція, що вироблена з поворотних відходів та 24469,149 кг. - безповротні відходи, виробничі витрати). Пояснень з приводу використання у господарської діяльності решти сировини у кількості 29227,275 кг. на суму 1369298 грн. позивачем надано не було.
З огляду на зазначене, податковий орган дійшов висновку про завищення позивачем собівартості готової продукції І півріччя 2012 року на суму 1369298 грн., що як наслідок, призвело до завищення витрати по ряд. 05.1.
Перевіряючи правомірність даних висновків податкового органу, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Відповідно до п.138.4 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
У відповідності до вимог п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України передбачено, що до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.
Суд зауважує, що податковим органом як під час проведеної перевірки так і під час судового розгляду не ставився під сумнів та не оспорювався факт здійснення позивачем у спірний період господарської діяльності з приводу переробки риби (лосось свіжоморожений потрощений з головою) слабо солоного та холодного копчення з послідуючою її реалізацією іншим суб'єктам господарювання.
Спірним же в даному випадку є факт самостійного встановлення підприємством у 2012 році інших, у порівнянні з 2011 роком, норм витрат на виробництво готової продукції, що відрізняються від норм, наведених у Збірнику рецептур блюд та кулінарних виробів для підприємств громадського харчування, затвердженого Наказом Міністерства торгівлі СРСР від 12.12.1980 р. №310 та Єдині норми відходів,втрат, виходу готової продукції та списання сировини при виробництві харчової продукції з морських гідро біонтів, які затверджені Держкомриболовством Російської Федерації від 29.04.2002 р., що, як наслідок, призвело до завищення собівартості готової продукції та відповідно до завищення суми витрат.
З даним твердження суд не погоджується, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2010 року директором ТОВ ВКП "K.I.T.LTD" було видано Наказ №1-норм «Про визначення витрат на виробництві», згідно із яким було встановлено при виробництві продукції застосовувати дослідний (пробний) метод згідно «Інструкції з нормування витрат сировини при виробництві продукції з риби та інших водних живих ресурсів» № 15.2-1.1-001:2008 від 25.02.2009 р., який заснований на проведенні дослідно-контрольних робіт у виробничих (або лабораторних) умовах одночасно з виробництвом партії продукції методом зважування та встановлення норм витрат сировини.
Суд зауважує, що вищенаведена Інструкція, яка розроблена ВАТ «Південрибтехцентр» 10.12.2008 року, погоджена начальником управління міжнародного співробітництва 18.12.2008 року та затверджена Головою Державного комітету рибного господарська України 25.02.2009 року, встановлює порядок проведення робіт і методичних підходів з нормування витрат сировини при виробництві продукції з риби та інших водних живих ресурсів для рибопереробних підприємств усіх форм власності (т. 1 а.с. 102-106).
Відповідно до листа ПАТ «Південрибтехцентр» Державного комітету рибного господарська України від 25.10.2012 року №07/198 зазначено, що Інструкція станом на 25.10.2012 року діє без обмеження строку дії та з моменту введення в дію (16.03.2009 року) жодних змін не вносилось (т. 1 а.с. 107)
Суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 1 Господарського кодексу України встановлено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Згідно ч. 1 ст. 7 Кодексу визначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
Виходячи з вищенаведених положень, суд дійшов висновку про наявність у позивача встановленого законом права на використання у власній господарській діяльності, у т.ч. при встановленні норм витрат на виробництво готової продукції, положень Інструкції з нормування витрат сировини при виробництві продукції з риби та інших водних живих ресурсів № 15.2-1.1-001:2008 від 25.02.2009 р.
Посилання податкового органу в акті перевірки на ненадання підприємством відповіді на письмовий запит податкового органу від 29.08.2012 року №7406/10/22.1-11 про роз'яснення причин збільшення втрат при виробництві готової продукції, суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються наявним в матеріалах справи листом ТОВ ВКП "K.I.T.LTD" від 30.08.2012 року (вих. №113), який згідно із штампу поштової кореспонденції було отримано відповідачем 31.08.2012 року (т. 1 а.с. 80-81). Відповідно до змісту вищенаведеного листа підприємство повідомило податковий орган, зокрема, про факт використання у власній господарській діяльності положень вищенаведеної Інструкції.
Суд вважає помилковими застосування під час визначення підприємством втрат при виробництві готової продукції норм, наведених у Збірнику рецептур блюд та кулінарних виробів для підприємств громадського харчування, затвердженого Наказом Міністерства торгівлі СРСР від 12.12.1980 р. №310 та Єдині норми відходів, втрат, виходу готової продукції та списання сировини при виробництві харчової продукції з морських гідро біонтів, які затверджені Держкомриболовством Російської Федерації від 29.04.2002 р., виходячи з наступного.
Так, згідно із КВЄД, діяльністю ТОВ ВКП "K.I.T.LTD" є промислове виробництво риби, що включає в себе перероблення і консервування риби, ракоподібних та молюсків, охолодження, заморожування, сушіння, копчення, соління, вимочування в розсолі, консервування тощо. Тобто суд зауважує, що оскільки позивач не є підприємством громадського харчування, яке виробляє страви та кулінарні вироби у відповідності до положень наказу Міністерства торгівлі СРСР від 12.12.1980 р. №310, то застосування податковим органом його положень, зокрема з приводу норм списання, при визначенні втрат підприємства при виробництві готової продукції, є неправомірним.
Крім того суд вважає неправомірним застосування відповідачем, як органом державної влади України, під час визначення підприємством втрат при виробництві готової продукції Єдиних норми відходів, втрат, виходу готової продукції та списання сировини при виробництві харчової продукції з морських гідро біонтів, які затверджені Держкомриболовством Російської Федерації від 29.04.2002 р., оскільки їх положення взагалі не підлягають застосуванню на території України.
Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку про правомірність застосування позивачем під час виробництва готової продукції норм витрат положень Інструкції з нормування витрат сировини при виробництві продукції з риби та інших водних живих ресурсів № 15.2-1.1-001:2008 від 25.02.2009 р., та як наслідок правомірності віднесення їх до складу собівартості готової продукції.
Суд зауважує, що як зазначив під час розгляду справи представник позивача, необхідність зміни на підприємстві норм витрат на виробництво, зокрема щодо технології розділки тушок риби (збільшення кількості сантиметрів відступу для відрізу головної та хвостової частини, що привело до зменшення виходу готової продукції - філе, але збільшення якості цієї готової продукції) було зумовлено великою кількістю повернень не реалізованої продукції в 2011р. від контрагентів - торгівельних сітей. Введення даних норм призвело, як наслідок, до зменшення кількості повернень у 2012 році, що підтверджується, зокрема, даними по рахунку 3611 «Розрахунки з вітчизняними покупцями по р/р»- повернення готової продукції по одному з покупців - ТОВ «Метро КеК» (а.с. т. 1 а.с.109-110).
Згідно із ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Суд зазначає, що норми витрат на виробництво готової продукції є основною підставою для списання товарно-матеріальних цінностей та віднесення їх до складу валових витрат підприємства. Водночас, вимогами чинного законодавства не передбачена необхідність затвердження чи погодження таких норм будь-яким контролюючим органом.
Враховуючи наведене, суд вважає неправомірними доводи відповідача про необґрунтованість зміни підприємством у 2012 році норм витрат на виробництво готової продукції, що призвело до завищення собівартості готової продукції та, як наслідок, призвело до завищення суми витрат у І півріччя 2012 року у розмірі 1369298 грн.
З огляду на зазначене, враховуючи, що встановлені відповідачем за наслідком проведеної перевірки порушення позивачем вимог п. 138.4, 138.8 ст. 138 ПК України не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, суд дійшов висновку, що нарахована податковим органом за дане порушення сума грошового зобов'язання з податку на прибуток є незаконною, та як наслідок спірне податкове повідомлення-рішення в цій частині підлягає скасуванню.
Перевіряючи правомірність висновків податкового органу про завищення позивачем у ІІ півріччі 2012 року суми витрат на збут, що призвело до заниження суми податку на прибуток приватних підприємств, та заниження суми податку на додану вартість по господарським відносинам із ТОВ фірма «ПЕЛОН» з приводу придбання товару (гофротара), суд зазначає наступне.
Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для висновку про заниження позивачем суми податку на прибуток та податку на додану вартість, слугували висновки податкового органу про те, що господарські відносини між позивачем та контрагентом - ТОВ фірма «ПЕЛОН» з приводу придбання товару (гофротара) не мають реальний характер, оскільки по-перше, згідно із системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розмірі контрагентів на рівні ДПА України, підприємство у спірний період має стан - « 9» (направлення повідомлення про відсутність за місцезнаходженням), а по-друге, контрагент мав господарські відносини по ланцюгу постачання із ТОВ «Промтехноопт», яке в свою чергу, мало ознаки нереальності здійснення фінансово-господарських операцій. Крім того позивачем не було надано доказів використання у своїй господарській діяльності придбаного у ТОВ фірма «ПЕЛОН» товару (гофротара).
Перевіряючи правомірність даних висновків податкового органу, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно п.138.2 ст.138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.
Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).
Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).
Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ-документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.
Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.
Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується матеріалами справи, позивач у спірний період мав господарські відносини із ТОВ фірма «ПЕЛОН».
Так, 03.01.2011 року між ТОВ фірма «ПЕЛОН» (Постачальник) та ТОВ ВКП "K.I.T.LTD" (Покупець) було укладено Договір поставки №1/01, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у визначений строк у власність Покупця товар, а Покупець - прийти та сплатити товар, кількість, ціна та асортимент якого визначається у накладній на відпуск товару, яка є невід'ємною частиною Договору (т. 1 а.с. 111-114).
Факт отримання придбаного товару (гофротара) підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових накладних: № 1 від 12.08.2011 року на суму 268200 грн. (у т.ч. ПДВ 44700 грн.), №2 від 26.08.2011 року на суму 268200 грн. (у т.ч. ПДВ 44700 грн.), №1 від 21.09.2011 року на суму 293433,60 грн. (у т.ч. ПДВ 48905,60 грн.), №2 від 28.09.2011 року на суму 293433,60 грн. (у т.ч. ПДВ 48905,60 грн.), №1 від 07.12.2011 року на суму 496800,00 грн. (у т.ч. ПДВ 82800,00 грн.), №2 від 14.12.2011 року на суму 496800,00 грн. (у т.ч. ПДВ 82800,00 грн.), №3 від 21.03.2011 року на суму 496800,00 грн. (у т.ч. ПДВ 82800,00 грн.), №4 від 28.12.2011 року на суму 496800,00 грн. (у т.ч. ПДВ 82800,00 грн.), №5 від 29.12.2011 року на суму 496800,00 грн. (у т.ч. ПДВ 82800,00 грн.) (т. 1 а.с. 118, 120, 122, 124, 126-130).
Суд зазначає, що згідно із умовами вищезазначеного Договору (п. 4.1) поставка товару здійснюється силами Покупця.
Частиною 2 ст.48 Закону України Про автомобільний транспорт встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.
Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.
Відповідно до абз.27 п.1 Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
На підтвердження факту перевезення придбаного товару позивачем було надано копії подорожніх листів вантажного автомобіля №077999 від 11.08.2011 року, №078953 від 26.08.2011 року, №078982 від 18.09.2011 року, №078995 від 25.09.2011 року, №538347 від 07.12.2011 року, № 538358 від 14.12.2011 року, №538369 від 21.12.2011 року, № 538379 від 28.12.2011 року, №538382 від 29.12.2011 року (т. 1 а.с. 145-153).
Як зазначив під час розгляду справи позивач, транспортування придбаного у ТОВ фірма «ПЕЛОН» товару здійснювалось власним транспортом та працівниками, які перебувають у трудових відносинах із підприємством, про що, зокрема, свідчать наявні в матеріалах справи копії відповідних свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів та штатний розпис підприємства.
Також суд зазначає, що згідно із Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Мінфіну України «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей» від 16.05.96 р. № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.96 р. за № 293/1318, зі змінами та доповненнями, за текстом -Інструкція № 99) дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, регламентовано умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей.
Відповідно до п. 3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.
Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві.
Згідно з п. 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.
Відповідно до п. 10 Інструкції № 99 особа, якій видано довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, надати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (у комору) або матеріально відповідальній особі.
Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99 довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) із зазначенням на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а інший - додається до залишеної у постачальника довіреності й використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.
Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.
Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей (п. 15 Інструкції № 99).
Отже, при передачі товару від постачальника до покупця довіреності на отримання матеріальних цінностей передаються постачальникові та зберігаються ним у строк встановлений законодавством України.
В підтвердження факту отримання придбаного товару позивачем було надано та долучено до матеріалів справи копії відповідних довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей: №325 від 12.08.2011 року, 325/1 від 26.08.2011 року, 355 від 21.09.2011 року, №355/1 від 28.09.2011 року, №448 від 07.12.2011 року, №448/1 від 14.12.2011 року, №448/2 від 21.12.2011 року, №448/3 від 28.12.2011 року, №448/4 від 29.12.2011 року (т. 1 а.с. 136-144).
Додатковим підтвердженням отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей є складені позивачем виписки по рахункам №22 «МБП» (Реєстр документів) та по рахунку №631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» (Приход ТМЦ за документами) (т. 1 а.с.158-160).
Наявність у позивача необхідного кваліфікованого персоналу та складських приміщень для зберігання товарно-матеріальних цінностей підтверджується наданими позивачем копіями штатного розпису та Договорів оренди приміщень №2/03012011-А від 03.01.2011 року (площею 777,4 кв.м., орендодавець ОСОБА_3) та № 2021-Н від 11.10.2005 року (площею 55,4 кв.м., орендодавець Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області).
Згідно із наявною в матеріалах справи копією Акту звірки взаємних розрахунків, заборгованість ТОВ ВКП "K.I.T.LTD" перед ТОВ фірма «ПЕЛОН» станом на 01.02.2013 року складає 1987200,00 грн. (т. 2 а.с. 129).
Як пояснив під час розгляду справи представник позивача, частина боргу ТОВ ВКП "K.I.T.LTD" перед ТОВ фірма «ПЕЛОН» була погашена шляхом укладання між сторонами угод про взаєморозрахунок від 29.12.2011 року та 30.03.2012 року (т. 2 а.с. 127-118).
Відповідно до зазначених угод вбачається, що у ТОВ фірма «ПЕЛОН» існувала заборгованість перед позивачем на підставі Договору поставки №010211 від 01.02.2011 року (т.2 а.с. 96-98). Виконання сторонами господарських зобов'язань за вищезазначеним договором підтверджується наявними в матеріалах справи копіями первинних документів (копіями видаткових накладних, податкових накладних, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей) та фактично не заперечується податковим органом (т. 2 а.с. 99- 126).
Як зазначив під час розгляду справи представник позивача, необхідність укладання господарських відносин із ТОВ фірма «ПЕЛОН» з приводу придбання товару (гофтари) була зумовлена господарською необхідністю підприємства, а саме використано під час виробництва ящиків з гофрірованого картону (гофроящик) для пакування виробленої підприємством готової продукції (філе риби слабо солоного та холодного копчення).
Суд зауважує, що обов'язок використання гофротари у виробництві регламентується технічними умовами «Риби лососеві солені» ГОСТ 7449-96 та «Риби холодного копчення» ГОСТ 11482-96, згідно із якими, фасування продукції здійснюється саме в гофроящики.
Крім того, даний обов'язок також передбачений умовами Договорів, укладених між позивачем та іншими суб'єктами господарювання (покупцями), а саме: ТОВ «МЕТРО Кеш енд Кері Україна», ТОВ «Рибний Світ «Скандинавія», ТОВ «НОВУС УКРАЇНА», ТОВ «АШАН УКРАЇНА ГІПЕРМАРКЕТ», ТОВ «Край», ТОВ «Карпос», ТОВ «РОКФОР МАРКЕТ», ПП «Торгівельна мережа «ДОБРИЙ КУПЕЦЬ», ТОВ «Адвентіс», ТОВ «Фудмаркет», ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД»,ТОВ «ФОРА» (т. 1 а.с. 161-221, т. 2 а.с. 188-227, т. 3 а.с. 1-95).
На підставі наведеного, наказами позивача про встановлення строку служби Малоцінних та швидкозношуваних предметів (далі - МШП), придбана у ТОВ фірма «ПЕЛОН» гофтара була віднесена до МШП та обліковувалась на рах. 22 «МШП» (т. 2 а.с. 157, 165, 172, 180, 187). Послідуюча її передача у виробництво була проведена на підставі відповідних Актів передачі в експлуатацію МШП (т. 2 а.с. 156, 164, 171, 179, 186).
Позивач вказує, що до складу витрат на збут (Дт93 Кт22) придбана продукція була віднесена по факту передачі на виробництво у 3 та 4 кв.2011 року.
Послідуюче оформлення вибуття зазначеної гофротари здійснювалось на підставі складених позивачем актів на списання МШП, актів вибуття МШП, товарних звітів, карток обліку МШП, копії яких долучені до матеріалів справи (т. 2 а.с. 132-155, 158-163, 166-170, 173-178, 181-185).
Суд зауважує, що відповідачем не ставиться під сумнів наявність у позивача необхідних технічних можливостей для виробництва гофроящиків та сам факт їх виробництва. Спірним в даному випадку є віднесення придбаної гофротари до МШП. На думку податкового органу придбана позивачем гофтара є активом багаторазового використання, а тому повинна обліковуватись на рахунку 204 «тара та тарні матеріали» та списуватись.
Разом з тим суд вважає помилковим даний висновок податкового органу, виходячи з наступного.
Відповідно до П(С)БО 9 закріплено, що до складу запасів відносяться малоцінні та швидкозношувані предмети, використовувані протягом не більш одного року чи нормального операційного циклу, якщо він перевищує один рік.
Вартість малоцінних та швидкозношуваних предметів, що передані в експлуатацію, виключається зі складу активів (списується з балансу) з подальшою організацією оперативного кількісного обліку таких предметів за місцями експлуатації і відповідними особами протягом строку їх фактичного використання.
Як було встановлено під час розгляду справи, вироблені підприємством гофроящики використовувались як пакувальний матеріал. Встановлений строк використання гофтара складає 365 днів, т.б. не перевищив одного операційного циклу.
Посилання податкового органу на той факт, що згідно із умовами договорів із контрагентами, вироблені позивачем гофроящики повинні були бути повернуті, суд вважає помилковими, оскільки поверненню підлягали саме піддони плоскі дерев'яні (ГОСТ 9557-87), а не гофроящики. Тобто гофротара не є активом багаторазового використання, оскілки не повертається від покупців та вдруге не використовується.
Позивач також зауважив, що враховуючи специфіку виробляємого товару (філе риби слабо солоного та холодного копчення) та умови пакування (запечатування здійснюється за допомогою липкої стрічки), гофроящики повторному використанню не підлягають.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про правомірність віднесення позивачем придбаної гофротари до МШП та об лікування саме на рах. 22 «МШП», а тому висновок податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи.
Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах.
Суд зазначає, що на виконання умов договору, ТОВ фірма «ПЕЛОН» було виписано на адресу позивача податкові накладні: № 1 від 12.08.2011 року на суму 268200 грн. (у т.ч. ПДВ 44700 грн.), №2 від 26.08.2011 року на суму 268200 грн. (у т.ч. ПДВ 44700 грн.), №1 від 21.09.2011 року на суму 293433,60 грн. (у т.ч. ПДВ 48905,60 грн.), №2 від 28.09.2011 року на суму 293433,60 грн. (у т.ч. ПДВ 48905,60 грн.), №1 від 07.12.2011 року на суму 496800,00 грн. (у т.ч. ПДВ 82800,00 грн.), №2 від 14.12.2011 року на суму 496800,00 грн. (у т.ч. ПДВ 82800,00 грн.), №3 від 21.12.2011 року на суму 496800,00 грн. (у т.ч. ПДВ 82800,00 грн.), №4 від 28.12.2011 року на суму 496800,00 грн. (у т.ч. ПДВ 82800,00 грн.), №5 від 29.12.2011 року на суму 496800,00 грн. (у т.ч. ПДВ 82800,00 грн.) (т. 1 а.с. 119, 121, 123, 125, 131-135).
На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.
Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що наявність первинних документів хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування
Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.
Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.
Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.
Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.
В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Суд також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом - ТОВ фірма «ПЕЛОН» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.
Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.
Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"
Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.
Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність"може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.
У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом"і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."
Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.
Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".
Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.
Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом- ТОВ фірма «ПЕЛОН» і правомірність віднесення позивачем до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формуванню податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Щодо посилання контролюючого органу, на те, що правочини укладені між позивачем та контрагентом - ТОВ фірма «ПЕЛОН», в т.ч. і по ланцюгу, не мають на меті реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, суд вважає безпідставними та зазначає наступне.
Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав укладені між позивачем та ПП "Корпус-7" угоди недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.
При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.
Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.
Суд, також вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати. Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про неповязаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.
З огляду на зазначене, враховуючи, що встановлені відповідачем за наслідком проведеної перевірки завищення позивачем у ІІ півріччі 2012 року суми витрат на збут, що призвело до заниження суми податку на прибуток приватних підприємств, та заниження суми податку на додану вартість по господарським відносинам із ТОВ фірма «ПЕЛОН» з приводу придбання товару (гофротара) не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, суд дійшов висновку, що нарахована податковим органом за дане порушення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість є незаконною, та як наслідок спірні податкові повідомлення-рішення в цій частині підлягають скасуванню.
Перевіряючи правомірність висновків податкового органу про порушення позивачем п. 2.8 Положення № 637, внаслідок чого встановлено перевищення ліміту каси 14.01.2012р. в сумі 3097,74 грн., суд зазначає наступне.
Як було встановлено під час проведеної перевірки та не заперечується сторонами, надходження та видача готівки в ТОВ ВКП "K.I.T.LTD" обліковуються у касових книгах, які ведуться в електронному виді відповідно до Положення № 637), які роздруковані, пронумеровані, прошнуровані та скріплені печаткою підприємства.
За перевіряємий період дані касових книг підприємства щодо прийняття та видачі готівкових коштів відповідають даним прибуткових та видаткових касових ордерів (типові форми відповідно КО-1 і КО-2 відповідають даним касових документів).
У прибуткових і видаткових касових ордерах та платіжних (розрахунково-платіжних) відомостях проставлені дати, номери, суми, зазначені підстави для їх виписки, в наявності підписи службових осіб і одержувачів коштів, печаток, штампів.
Ліміт каси, який встановлений на підприємстві складає 681,00 грн.
В свою чергу, за наслідками перевірки відповідачем було встановлено, що у видатковому ордері від 14.01.12 р. відсутній підпис на отримання коштів в сумі 3778,74 грн., чим порушено п.3.5 Положення № 637.
Таким чином, враховуючи що для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача, податковий орган дійшов висновку про перевищення ліміту каси 14.01.2012р. в сумі 3097,74 грн., чим порушено п.2.8 Положення №637.
Перевіряючи правомірність даних висновків податкового органу суд дійшов висновку про наступне.
Позивачем під час розгляду справи було надано копію Видаткового касового ордеру від 14.01.2012 року на суму 3778,74 грн., який має усі встановлені Положенням №637 реквізити та підписи уповноважених сторін (т.3. а.с. 134).
Суд, оцінивши вищезазначений первинний документ за правилами ст.86 КАС України, суд дійшов висновку про те, що він не має дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.
Посилання відповідача на невідповідність даного видаткового ордеру під час проведення перевірки (не підтверджений підписом одержувача), суд оцінює критично, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог п.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затверджено наказом ДПА України від 24.12.2010р. № 1003, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2011р. за №70/18808 встановлено, що перед початком проведення документальної перевірки діяльності платника податків за місцезнаходженням податкового органу посадова особа, відповідальна за проведення перевірки, зобов'язана прийняти надані платником податків оригінали документів, пов'язаних із здійсненням діяльності за період, що перевіряється. Зазначені документи приймаються за описом, складеним платником податків за власним бажанням. Опис наданих для перевірки документів складається у двох примірниках особисто платником податків у присутності посадової особи, відповідальної за проведення перевірки. В описі в обов'язковому порядку зазначається кожний переданий документ із указанням його найменування, номера та дати видачі. У разі наявності значної кількості однотипних документів, наприклад, накладних на придбання товару, в описі допускається запис із зазначенням назви однотипних документів (накладна), їх кількості, за який період діяльності вони надані та кількості аркушів. У кінці опису платником податків повинно бути зазначено, що для проведення перевірки документи надані в повному обсязі, інші документи, пов'язані із здійсненням діяльності, відсутні. Посадова особа, яка здійснює перевірку, ознайомившись із наданими для перевірки документами, перевіривши їх наявність за описом, робить у ньому запис про прийняття для проведення документальної перевірки документів, пов'язаних із здійсненням діяльності, зазначає дату їх прийняття та ставить особистий підпис. У разі відмови платника податків від особистого складання опису такий опис складається посадовою особою, відповідальною за проведення перевірки, у присутності платника податків. При цьому цей факт зазначається в акті перевірки.
Тобто, згідно із вимогами вище зазначеного порядку встановлено, що законодавець передбачив можливість складення опису документів, які передаються платником податків на перевірку, безпосередньо таким платником податків, а в разі відсутності у платника податку бажання складати опис документів обов'язок по складенню опису покладається на податковий орган.
Як було встановлено під час розгляду справи, під час проведення перевірки опис документів, що надаються на перевірку, складено не було.
Тобто, через порушення податковим органом порядку оформлення результатів перевірок в частині не складення опису документів, що надаються на перевірку, суд не має можливості перевірити доводи відповідача про порушення позивачем вимог п. 2.8 Положення № 637, в частині невідповідності Видаткового ордеру встановленим вимогам (не підтверджений підписом одержувача),внаслідок чого встановлено перевищення ліміту каси 14.01.2012р. в сумі 3097,74 грн.
Відповідно до ч.ч. 4,6 ст. 71 КАС України встановлено, що суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.
Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
З огляду на наведені норми права, в зв'язку з ненаданням позивачем належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів, суд дійшов висновку, про необхідність вирішення справи на підставі наявним в матеріалах справи доказів.
Дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що суб'єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не забезпечив належної реалізації владної управлінської функції.
З огляду на вищезазначене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що встановлені за наслідком перевірки порушення позивачем вимог п. 2.8 Положення № 637 в частині перевищення ліміту каси 14.01.2012р. в сумі 3097,74 грн., не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, та як наслідок, нарахування суми грошового зобов'язання на підставі спірного податкового повідомлення-рішення є незаконним.
Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, суд дійшов до висновку, що оспорюванні податкові повідомлення-рішення були прийняті не на підставі законодавства.
Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обов'язок а не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство "K.I.T.LTD" до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 09 грудня 2011 року №0002502302 та від 17 жовтня 2012 року № 0001032210, № 0001042210, №0000882230.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче комерційне підприємство "K.I.T.LTD" (вул. Новопроектна, 7, Харків, 61044, код ЄДРПОУ 30290694) сплачений судовий збір в сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 19.04.2013 року.
Суддя Горшкова О.О.