11 лютого 2009 р.
№ 5/769/07
Судова колегія Вищого господарського суду України у складі :
Полякова Б.М., -головуючого (доповідач у справі),
Коваленка В.М.
Малетича М.М.
розглянувши
касаційні скарги
1. ВАТ "Миколаївмолпром", м. Миколаїв;
2. акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" в особі Дніпровського регіонального департаменту, м. Дніпропетровськ
на постанову
від 30.09.2008 р. Одеського апеляційного господарського суду
та ухвалу
від 25.02.2008 р. господарського суду Миколаївської області
за заявою
ліквідатора ТОВ "Торговий дім "Доманівський" Проскуріна С.І.
до
ВАТ "Миколаївмолпром", Миколаїв
про
визнання недійсним договору купівлі-продажу
у справі
№ 5/769/07 господарського суду Миколаївської області
за заявою
Веселинівської МДПІ у Миколаївській області
до
ТОВ "Торговий дім Доманівський",
смт. Доманівка Миколаївської області
про
банкрутство
арбітражний керуючий
Проскурін С.І.
в судовому засіданні взяв участь представник:
АКІБ "УкрСиббанк"
Грибачова М.М., довір.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 16.10.2007 р. за заявою Веселинівської МДПІ у Миколаївській області порушено провадження у справі № 5/769/07 про банкрутство ТОВ "Торговий дім Доманівський" в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"(далі -Закон про банкрутство).
Постановою господарського суду Миколаївської області від 20.11.2007 р. визнано ТОВ "Торговий дім "Доманівський" банкрутом відповідно до ст. 52 Закону про банкрутство, визнано грошові вимоги Веселинівської МДПІ у Миколаївської області в сумі 2 196,50 грн., відкрито ліквідаційну процедуру та ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Проскуріна С.І.
23.01.2008 р. ліквідатором банкрута подано до господарського суду Миколаївської області заяву про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового об'єкту від 08.08.2007 р., укладеного між ТОВ "Торговий дім "Доманівський" та ВАТ "Миколаївмолпром" та про визнання за ТОВ "Торговий дім "Доманівський" права власності на нежитловий об'єкт -комплекс, що розташований за адресою: смт. Доманівка Доманівського району Миколаївської області, вул. Пастера, 31/1, а також про включення зазначеного комплексу до ліквідаційної маси.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 25.02.2008 р. (суддя Міщенко В.І.) заяву ліквідатора ТОВ "Торговий дім "Доманівський" Проскуріна С.І. задоволено частково, договір купівлі-продажу нежитлового об'єкту від 08.08.2007 р., укладений між ТОВ"Торговий дім "Доманівський" та ВАТ "Миколаївмолпром", визнано недійсним.
Ухвала мотивована тим, що продаж майна боржника вчинено за ціною, що є значно нижчою за дійсну, що завдало збитків боржнику та його кредиторам, оскільки спірне майно не увійшло до ліквідаційної маси, договір надав переваги лише одному кредитору -банку, а також цим створені умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.09.2008 р. (судді: Лашин В.В. -головуючий, Єрмілов Г.А., Воронюк О.Л.) апеляційні скарги акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" та ВАТ "Миколаївмолпром" залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Миколаївської області від 25.02.2008 р. -без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з винесеними судовими рішеннями, ВАТ "Миколаївмолпром" та акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" в особі Дніпровського регіонального департаменту (далі -АКІБ "УкрСиббанк") звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами.
В своїй касаційній скарзі АКІБ "УкрСиббанк" просить суд скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.09.2008 р. та прийняти нове рішення.
Вимоги касаційної скарги ВАТ "Миколаївмолпром" полягають у скасуванні постанови Одеського апеляційного господарського суду від 30.09.2008 р. і ухвали господарського суду Миколаївської області від 25.02.2008 р. та відмови в задоволенні заяви ліквідатора ТОВ "Торговий дім Доманівський" Проскуріна С.І. про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового об'єкту від 08.08.2007 р.
В обґрунтування вимог касаційних скарг їх заявники посилаються на порушення судами норм матеріального права, зокрема, ч. ч. 10, 11 ст. 17, ст. 25 Закону про банкрутство.
Заслухавши пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Статтею 25 Закону про банкрутство передбачені повноваження ліквідатора банкрута.
Положення ч. 1 цієї статті надають ліквідатору право подавати до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника з підстав, передбачених ст. 17 Закону про банкрутство.
Колегія суддів зазначає, що ст. 25 Закону про банкрутство містить помилку законодавця, оскільки, встановлюючи повноваження ліквідатора щодо подання заяв про визнання угод боржника недійсними, законодавець помилково посилається на ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство, яка визначає порядок розірвання угод боржника (відмови від виконання договорів боржника).
Враховуючи те, що підстави для визнання угод боржника недійсними містяться у ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство, положення останньої і підлягають застосуванню у випадку подання ліквідатором заяви про визнання угоди недійсною.
Застосування у ліквідаційній процедурі ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство є необґрунтованим з таких підстав.
Частина 10 статті 17 Закону про банкрутство передбачає розірвання укладених до порушення провадження у справі про банкрутство договорів, які не виконані повністю або частково.
Вказане виключає можливість визнання ліквідатором банкрута на підставі ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство недійсними договорів, які повністю виконані, а відтак і повернення цього майна до ліквідаційної маси боржника з метою більш повного задоволення вимог кредиторів.
Крім того, розірвання договору є формою припинення зобов'язання, а у ліквідаційній процедурі договори припиняються безпосереднього внаслідок введення самої процедури ліквідації боржника.
Так, частина 4 статті 205 Господарського кодексу України передбачає, що ліквідація суб'єкта господарювання - банкрута є підставою припинення зобов'язань за його участі.
Відповідне положення містить ст. 609 Цивільного кодексу України, яка встановлює загальне правило припинення зобов'язання ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу.
Враховуючи те, що ліквідація являє собою комплекс заходів з припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, зобов'язання припиняються з моменту винесення судом рішення (у формі постанови) про відкриття процедури ліквідації юридичної особи -банкрута. Це безпосередньо пов'язано з необхідністю надати можливість учасникам таких зобов'язань заявити свої грошові вимоги до боржника та отримати їх задоволення у процедурі банкрутства.
Таким чином, з моменту введення ліквідаційної процедури настає один з найістотніших правових наслідків визнання боржника банкрутом -припинення всіх зобов'язань за участю боржника. Зокрема, припиняється договір зберігання майна, договір поставки, договір оренди майна, договір найму майна тощо.
Крім того, положення ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство в якості підстав розірвання угод боржника передбачають:
-виконання договору завдає збитків боржнику;
- договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника;
- виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.
Враховуючи те, що за ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство розірванню підлягають лише договори, які не виконані повністю або частково, то вони майже завжди завдають збитків боржнику. Натомість, як було зазначено вище, виконані повністю договори та які завдають збитків боржнику не можуть бути розірвані (визнані недійсними у ліквідаційній процедурі) на підставі вказаної норми.
Також, як вищевказано, довгострокові договори (зокрема, договір зберігання майна, договір поставки, договір оренди майна, договір найму майна) припиняють свою дії з моменту введення ліквідаційної процедури. Тому під час ліквідаційної процедури немає необхідності у їх додатковому розірванні (визнанні недійсними).
Разом з тим, така підстава, як виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника, не може мати місце у процедурі ліквідації, яка спрямована на припинення юридичної особи, а не відновлення його платоспроможності.
Відтак, можна дійти висновку, що вказані в ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство підстави не відповідають умовам та меті визнання недійсними договорів боржника у ліквідаційній процедурі.
При визнанні договорів боржника недійсними завдання ліквідатора полягає у поверненні майна боржника до ліквідаційної маси завдяки використанню засобів процедури банкрутства. Тому законодавець обмежив ці підстави тільки двома випадками (ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство):
-угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки;
-угода укладена боржником з окремим кредитором чи іншою особою протягом шести місяців, що передували дню винесення ухвали про санацію, і надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов'язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника у зв'язку з його виходом зі складу учасників боржника.
При цьому, виходячи з приписів Закону про банкрутство, у справі про банкрутство угода може бути визнана недійсною відповідно до цивільного законодавства України, однак на підставах передбачених цим Законом, а саме ч. 11 ст. 17 цього Закону.
Отже, у справі про банкрутство розглядаються угоди, які відповідають вимогам цивільного законодавства, однак які укладені у “підозрілий» період, зокрема протягом шести місяців, що передували дню винесення ухвали про санацію та вчинені боржником на шкоду кредиторам.
Таким чином, вказані у ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство підстави є спеціальними та безпосередньо пов'язані з відносинами неспроможності (банкрутства), тому надають можливість визнати у справі про банкрутство таку угоду недійсною як в процедурі санації боржника, так і в процедурі ліквідації боржника.
За таких умов застосування у ліквідаційній процедурі підстав визнання недійсними договорів боржника, встановлених ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство для розірвання договорів боржника, є юридично неспроможним.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового об'єкту від 08.08.2007 р. боржник -ТОВ "Торговий дім "Доманівський" передав у власність ВАТ "Миколаївмолпром" майновий комплекс, що розташований за адресою: смт. Доманівка Доманівського району Миколаївської області, вул. Пастера, 31/1.
Згідно з п. 3.1 цього договору вартість об'єкту становила 490 251,00 грн. (в тому числі ПДВ), що було сплачено на рахунок АКІБ "УкрСиббанк".
Втім, відповідно до Висновку з визначення ринкової вартості об'єктів нерухомості, належних ТОВ "Торговий дім "Доманівський" від 23.12.2005 р., складеного на замовлення підрозділу примусового виконання рішень ВДВС Миколаївського обласного управління юстиції та затвердженого Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз в особі Миколаївського відділення, загальна оціночна (ринкова) вартість проданих об'єктів станом на 23.12.2005 р. становила 1 010 965,00 грн. (без урахування ПДВ).
Також, судами встановлено, що на час продажу вказаного майна на виконанні підрозділу примусового виконання рішень ВДВС Головного управління юстиції у Миколаївській області знаходились виконавчі документи про стягнення з боржника - ТОВ "Торговий дім "Доманівський" заборгованості на користь ПСП ім. Щорса, ТОВ СП "Нібулон", а також АКІБ "УкрСиббанк".
Однак, на підставі заяви АКІБ "УкрСиббанк" про повернення виконавчого документа без виконання (а.с. №27 том ІІ) постановою головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень ВДВС Головного управління юстиції у Миколаївській області від 03.07.2007 р. виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на заставлене майно боржника було повернено стягувачу, а також знято арешт з майна боржника (а.с. № № 24 - 25 том ІІ).
Внаслідок цього 08.08.2007 р. укладено оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлового об'єкту -майнового комплексу боржника, а актом головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень ВДВС Головного управління юстиції у Миколаївській області від 12.09.2007 р. встановлено, що будь-яке майно, яке належить боржнику, відсутнє (а.с. № 14 том ІІ).
У зв'язку відсутністю майна боржника інші виконавчі документи повернено стягувачам без виконання (зокрема, а.с. №№ 23, 127, 128, 156-157 том ІІ).
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 16.10.2007 р. було порушено провадження у справі про банкрутство боржника -ТОВ "Торговий дім "Доманівський" за ст. 52 Закону про банкрутство, яка передбачає особливості банкрутства відсутнього боржника.
Таким чином, відчуження всього майна боржника за два місяця до порушення провадження у справі про банкрутство, за ціною, яка у двічі менше ніж експертна оцінка майна, свідчить про збитки, що завдані як боржнику, так і його кредиторам.
Крім того, у даному випадку має місце ущемлення прав інших кредиторів боржника.
За таких обставин справи колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу нежитлового об'єкту - майнового комплексу боржника недійсним.
Однак, Верховний Суд України дотримується іншої правової позиції щодо визнання недійсними угод боржника у ліквідаційній процедурі.
Як зазначено в постанові Верховного Суду України від 13.05.2008 р. у справі № 5/320/06, " … Касаційний суд не звернув уваги, що спірний договір, укладений до порушення провадження у справі, покупцем виконаний, що підтверджується рахунком-фактурою Боржника.
Висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав визнання спірного договору купівлі-продажу сільськогосподарської техніки недійсним по п. 10 ст. 17 Закону є обґрунтованим і законним.
Застосування апеляційним судом п. 11 ст. 17 Закону касаційним судом правильно визнано помилковим, оскільки наведена норма є спеціальною і застосовуються виключно в стадії санації Боржника …".
Отже, Верховний Суд України дійшов висновку, що оскільки спірний договір, укладений до порушення провадження у справі, покупцем виконаний, то правові підстави визнання його недійсним за ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство -відсутні, а застосування ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство є помилковим, оскільки наведена норма є спеціальною і застосовуються виключно в стадії санації боржника.
Виходячи зі змісту положень ст. 11115 ГПК України, постанови суду касаційної інстанції мають відповідати рішенням Верховного Суду України.
У зв'язку з чим, ухвала суду першої інстанції про визнання угоди боржника недійсною та постанова суду апеляційної інстанції, якою залишено її без змін, підлягають скасуванню, а справа у відповідній частині -передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене та розглянути справу виходячи з наведеного.
З урахуванням вказаного та керуючись ст. ст. 17, 25 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційні скарги ВАТ "Миколаївмолпром" та акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" в особі Дніпровського регіонального департаменту задовольнити частково.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.09.2008р. та ухвалу господарського суду Миколаївської області від 25.02.2008р. у справі № 5/769/07 скасувати.
3. Справу № 5/769/07 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового об'єкта від 08.08.2007 р. передати на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді В.М. Коваленко
М.М. Малетич