04 лютого 2009 р.
№ 19574
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Губенко Н.М.
суддів :
Барицької Т.Л.,
Подоляк О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Всеукраїнської громадської організації Товариства "Знання" України
на постанову
від 01.10.2008 р. Київського
апеляційного господарського суду
у справі
№ 19574
за заявою
Всеукраїнської громадської організації Товариства "Знання" України
до
ТОВ "Заріччя-Буд";
ТОВ "Готельні інновації"
ТОВ "Юридичні радники"
про
вжиття запобіжних заходів
за участю представників:
від позивача
- Левкович Л.А., Мороз А.С.
від відповідача-1
- не з'явились
від відповідача-2
- не з'явились
від відповідача-3
- Бабій Р.В.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.08.2008 р. (суддя Самсін Р.І.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2008 р. (судді Капацин Н.В., Пашкіна С.А., Вербицька О.В.), в задоволенні заяви Всеукраїнської громадської організації Товариства "Знання" України про вжиття запобіжних заходів відмовлено.
Ухвала та постанова мотивовані тим, що заявником не доведено необхідність застосування заявлених запобіжних заходів.
Не погоджуючись з постановою, Всеукраїнська громадська організація Товариства "Знання" України звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу і постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення вказаної заяви, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, Всеукраїнська громадська організація Товариства "Знання" України на підставі ст.ст. 431, 433 ГПК України звернулася до місцевого господарського суду з заявою про вжиття запобіжних заходів без повідомлення осіб шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме: вбудовано-прибудоване приміщення готелю "Знання", загальною площею 1099,7 м2., що розташоване на перших трьох поверхах в житловому будинку по вул. Микільсько-Ботанічній, 31 в м. Києві.
Заяву мотивовано тим, що права Всеукраїнської громадської організації Товариства "Знання" України порушено, оскільки має місце систематичне, штучне ініціювання судових процесів шляхом зловживання своїми правами представниками ТОВ "Заріччя-Буд", ТОВ "Готельні інновації", ТОВ "Юридичні радники", а також умисні скоординовані дії зазначених товариств спрямовані на заволодіння майном Всеукраїнської громадської організації Товариства "Знання" України, включаючи механізм фальсифікації судових процесів.
У відповідності до ст.431 ГПК України особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову.
Згідно приписів ст.433 ГПК України однією з вимог до заяви про вжиття запобіжних заходів є зазначення обставин, якими заявник обґрунтовує необхідність вжиття запобіжних заходів.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 9 Інформаційного листа "Про деякі питання практики вжиття запобіжних заходів" від 20.04.2007 р. N 01-8/251 у вирішенні питання про вжиття запобіжних заходів господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх застосування з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника; наявності зв'язку між конкретним видом запобіжних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, яку заявник повинен подати у строк, встановлений частиною третьою статті 433 ГПК України; імовірності настання обставин, зазначених у ст. 431 ГПК України; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Отже, запобіжні заходи за своєю правовою природою - це заходи, спрямовані на збереження відповідних доказів та на запобігання правопорушенню з метою якнайшвидшого реагування на протиправні дії.
Відповідно до вимог розділу V1 ГПК України підставами вжиття запобіжних заходів є обставини, які дозволяють заінтересованій особі стверджувати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення. При цьому заінтересована особа повинна довести необхідність терміновості вжиття запобіжних заходів, тобто необхідність вирішення цього питання до пред'явлення позову.
Суди попередніх інстанцій обгрунтовано зазначили, що доводи заявника про те, що дії осіб, щодо яких необхідно вжити запобіжні заходи, направлені на протиправне захоплення майна заявника не доведені належним чином, оскільки захоплення майна та пов'язані з цим дії є кримінальним злочином, а відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України лише вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.
Посилання оскаржувача на інші докази наявні в матеріалах справи, зокрема на лист Міжвідомчої комісії з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств є необґрунтованими з огляду на положення ч. 2 ст. 34 ГПК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується висновками судів про недоведеність вимог заявника та відсутності підстав встановлених ст. 431 ГПК України для застосування запобіжних заходів шляхом накладення арешту на нерухоме майно.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд
Касаційну скаргу Всеукраїнської громадської організації Товариства "Знання" України залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2008 р. у справі № 19574 залишити без змін.
Головуючий, суддя Н. Губенко
С у д д і Т. Барицька
О. Подоляк