Справа № 734/391/13-ц Провадження № 22-ц/795/1057/2013 Головуючий у I інстанції - Соловей В.В. Доповідач - Скрипка А. А.
Категорія -цивільна
17 квітня 2013 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіСкрипки А.А.
суддів:Хромець Н.С., Шевченка В.М.
при секретарі:Руденко О.М.
за участю:ОСОБА_5, його представника - ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 21 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, про визнання договору дарування удаваним, вчиненим для приховування договору купівлі-продажу, - треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Козелецька районна державна нотаріальна контора Чернігівської області, ОСОБА_8,
Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 21 березня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про визнання договору дарування удаваним, вчиненим для приховування договору купівлі-продажу, відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог його позову. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим у зв'язку з тим, що судом першої інстанції не взято до уваги того факту, що договір дарування насправді приховував фактичний договір купівлі-продажу, що підтверджується поясненням сторін та розпискою на суму 15 271 грн., в якій зазначено про отримання коштів відповідачем від позивача в рахунок продажу житлового будинку. Апелянт вказує, що сторони договору свідомо діяли для досягнення особистої користі і їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків, що відповідно до ч. 1 статті 61 ЦПК України є підставою для застосування статті 235 Цивільного кодексу України щодо наслідків удаваного правочину. Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення керувався крім норм матеріального права, ще і постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", яка не є законодавчим актом і носить лише рекомендаційний характер.
В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Козелецька районна державна нотаріальна контора Чернігівської області, ОСОБА_8, належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи, згідно повідомлень про вручення поштових відправлень ( а. с. 39, 40, 43), не з'явились. Відповідно до приписів ч. 2 статті 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - залишенню без змін, оскільки судом його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
В ході судового розгляду даної справи встановлено і підтверджується її матеріалами, що за договором дарування, посвідченим 13 грудня 2006 року державним нотаріусом Козелецької районної державної нотаріальної контори Чернігівської області, ОСОБА_7 подарував, а ОСОБА_5 прийняв у дар житловий будинок із надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а. с. 4).
До укладення договору дарування вказаний житловий будинок із надвірними будівлями належав ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 08 липня 1994 року державним нотаріусом Козелецької районної державної нотаріальної контори Чернігівської області.
Згідно з п. 3 вказаного договору дарування, на час його підписання, сторони підтверджували, що їх волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.
Відповідно до п. 4 договору дарування сторони свідчили, що у тексті цього договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються дарування будинку. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, не мають правового значення.
Також сторонам було роз'яснено зміст статей 229-235 та 717,721, 727 Цивільного кодексу України, статті 65 Сімейного кодексу України на час підписання цього договору (п. 8 договору).
Відповідно до розписки ( нотаріально не посвідченої ) від 15 грудня 2006 року, представленої суду позивачем, ОСОБА_7 отримав від ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 15 271 грн. в рахунок продажу житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а. с. 5).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні сторонами договору дарування від 13 грудня 2006 року житлового будинку з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 вимоги закону про нотаріальне посвідчення цього договору були дотримані. Волевиявлення ОСОБА_7 і ОСОБА_5 на укладення цього договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі. Зміст вказаного договору не суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства. Також суд вказав, що позивачем ОСОБА_5 не представлені відповідні докази про те, що вказаний договір на час його укладення приховував інший правочин - договір купівлі-продажу житлового будинку. За даних обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів статті 235 Цивільного кодексу України.
Апеляційний суд погоджується з вірним по суті висновком суду першої інстанції, оскільки такий висновок суду узгоджується з фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, які регламентують спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що висновки суду першої інстанції не узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Відповідно до ч.1 статті 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно у власність.
Згідно приписів статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до норм статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Апеляційний суд погоджується з вірним по суті висновком судом першої інстанції відносно того, що в даному випадку відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 235 Цивільного кодексу України, оскільки при укладені зазначеного договору дарування сторонам було роз'яснено зміст статей 229-235, 717,721, 727 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на час підписання цього договору (п. 8 договору). Вимоги законодавства про нотаріальне посвідчення договору сторонами були дотримані, їх волевиявлення на укладення та підписання цього договору були вільними та відповідали їх внутрішній волі (п. 3 договору). Зміст та форма вказаного договору дарування не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.
Твердження апелянта відносно того, що висновки суду першої інстанції не узгоджуються з фактичними обставинами справи, також не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Апелянтом, всупереч приписам статті 60 ЦПК України, не представлені суду належні та допустимі докази, які б підтверджували, що вказаний договір дарування на час його укладення приховував інший правочин, а саме договір купівлі-продажу житлового будинку із надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1. Відповідно до норм ч.1, ч.4 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно з ч. 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що розписка ОСОБА_7 про отримання ним суми коштів від ОСОБА_5 в рахунок продажу житлового будинку є свідченням фактичного прихованого договору купівлі-продажу, не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом з наступних підстав. Як вже зазначалось вище, згідно з розпискою від 15 грудня 2006 року, ОСОБА_7 отримав від ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 15271 гривень у рахунок продажу житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а. с. 5). Договір дарування від 13 грудня 2006 року, укладений сторонами, підлягав державній реєстрації у відповідності до статті 210 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Зазначений договір дарування був зареєстрований в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме 12.02.2007 року, тобто з цією дати він і вважається вчиненим, відповідно до Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Представлена позивачем розписка ( нотаріально не посвідчена) від 15 грудня 2006 року не може вважатися належним та допустимим доказом того, що укладений між сторонами договір дарування є удаваним, вчиненим для приховування договору купівлі-продажу.
Твердження апелянта про те, що відповідач фактично визнає обставини, викладені в позовній заяві, також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Оскільки відповідно до приписів ч.4 статті 174 ЦПК України, не може бути прийняте судом визнання відповідачем позову, якщо таке визнання суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. У разі визнання позивачем позову суд лише за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції безпідставно при вирішенні спору по суті нарівні з нормами матеріального права керувався постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", яка не є законодавчим актом і носить лише рекомендаційний характер, не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції, з наступних підстав. Постанови Пленуму Верховного Суду України спрямовані на забезпечення правильного та однакового застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ. Роз'яснення, які містяться в даних Постановах, розробляються з метою приведення судової практики до однорідності, вироблення єдиної правової позиції та створення цілісного юридичного поля для законного та ефективного вирішення справ всіх категорій. Вказані роз'яснення використовуються судами, оскільки правові позиції Верховного Суду України, викладені в Постановах, є рекомендаційними та такими, що тлумачать законодавчі приписи та поглиблюють їх розуміння, а не суперечать ним.
Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не дають підстав апеляційному суду для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Керуючись статтями : 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 21 березня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:Судді: