Провадження № 11/774/662/13 Категорія: ст.122 ч.1 КК України
Головуючий в суді I інстанції суддя Самоткан Н.Г.
Доповідач в суді II інстанції суддя Сербін В.В.
18 квітня 2013 року Колегія суддів судової палати з кримінальних справ
Апеляційного суду Дніпропетровської області
у складі головуючого- судді Сербіна В.В.
суддів: Піскун О.П., Семопядного В.О.
при секретарі- Грищенко І.М.
за участю прокурора- Теслі Г.М.
захисника- адвоката ОСОБА_1
засудженої- ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську кримінальну справу за апеляціями прокурора, який приймав участь в розгляді справи судом першої інстанції та захисника- адвоката ОСОБА_1 в інтересах засудженої ОСОБА_2 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2013 року відносно:
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки с.Кохановка Липовецького району Вінницької області, раніше не судимої,-
засудженої за ч.1 ст.122 КК України до 1 (одного) року позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання, якщо протягом іспитового строку- 1 (один) рік, вона не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї обов'язки, передбачені ст.76 КК України: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.
Даним вироком ОСОБА_2 засуджена за те, що вона, 31 травня 2012 року приблизно о 15 годині, перебуваючи на території дачної ділянки НОМЕР_1, розташованої в дачному товаристві «Угольок-2» на землях Привовчанської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, керуючись особистими неприязними відносинами, що виникли між нею та ОСОБА_3, навмисне завдала дерев'яною палицею, яка служила опорою для огорожі дачної ділянки, один удар по лівій руці ОСОБА_3, в результаті чого заподіяла їй тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому лівої ліктьової кістки без зміщення, які відносяться до пошкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я на термін більше трьох тижнів (понад 21 день).
В апеляції /а.с.147-148/ прокурор, який приймав участь в розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи доведеність вини засудженої та кваліфікації її дій, просить вирок суду скасувати внаслідок невідповідності призначеного засудженій покарання тяжкості злочину та особі засудженої, вважає, що покарання, призначене судом першої інстанції не є достатнім для виправлення засудженої та попередження скоєння нею нових злочинів, внаслідок чого прохає постановити свій вирок, яким призначити ОСОБА_2 покарання у виді 1 року позбавлення волі.
В апеляції захисник-адвокат ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_2 просить вирок суду змінити та виправдати ОСОБА_2, вказуючи при цьому, що злочин відносно ОСОБА_3 вона не вчиняла, а потерпіла сама бігла назустріч їй та сама впала вдарившись лівою рукою об залізний стовпчик забору. Сама засуджена в цей час стояла з іншої сторони забору /а.с.68-69,89-90,91-92/. Допитані свідки ОСОБА_5 /а.с.39/, ОСОБА_6 /а.с.42-43/ та ОСОБА_7 /а.с.40-41/, взагалі не були присутніми під час зустрічі засудженої ОСОБА_2 з потерпілою ОСОБА_3, дають показання виходячи лише з тієї інформації, що повідомила їм сама потерпіла ОСОБА_3 Крім того, ОСОБА_5- співмешканець потерпілої ОСОБА_3, ОСОБА_7- рідний брат потерпілої ОСОБА_3, а ОСОБА_6- приятель потерпілої ОСОБА_3
Крім того суд не прийняв до уваги показання свідка ОСОБА_6, який взагалі показав й стверджував, що він прибув до дачі потерпілої ОСОБА_3 саме о 13 годині /а.с.42-43/, в той час як потерпіла та й інші свідки стверджують, що зустріч відбулася о 15 годині (2 години різниці).
Свідок ОСОБА_7, а ні під час досудового слідства, а ні під час судового розгляду не вказував на той факт, що засуджена ОСОБА_2 казала йому, що вдарила потерпілу ОСОБА_3 /а.с.40-41/. Між тим, суд вказав саме такі показання ОСОБА_7 у оскаржуваному вироку, що не відповідає дійсності.
Суд не прийняв до уваги те, що свідок ОСОБА_8 показав, що він знаходився разом з засудженою ОСОБА_2, у час та місці вказаному у вироку та бачив як потерпіла ОСОБА_3 сама налетіла на залізний стовпчик, стверджував, що ніякої палки у засудженої ОСОБА_2 не було та, що засуджена ОСОБА_2 не тільки не наносила потерпілій ОСОБА_3, а й взагалі перебувала з нею по різні сторони забору, що на думку сторони захисту підтверджують і свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10, котрі, будучи допитані в залі судового засідання, кожен окремо, показали, що вони бачили засуджену ОСОБА_2 в той день та в руках у неї не було будь-якої палки або предмету.
Відповідно до висновків судово-медичної експертизи не виключена можливість отримання потерпілою ОСОБА_3 тілесних ушкоджень при обставинах, на котрі вказує засуджена ОСОБА_2 /а.с.79, 83-84/. Крім того знаряддя злочину- дерев'яна палка не була будь-ким оглянута та долучена до кримінальної справи як доказ, не з'ясовано й місцезнаходження знаряддя злочину- дерев'яної палки. Так досудове слідство вважало, що дерев'яну палку з собою принесла засуджена ОСОБА_2, але сама потерпіла ОСОБА_3 стверджувала, що палку було взято на місці.
Не допитали орган досудового слідства і суд, травматолога Тернівської міської лікарня ОСОБА_11, який безпосередньо пояснив працівникам міліції, що 31.05.2012 року, о 16 годині за медичною допомогою звернулася потерпіла ОСОБА_3 та пояснила, що тілесні ушкодження їй завдала сусідка по під'їзду /а.с.25/, разом з тим цьому факту не було дано ніякої оцінки.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції та підтримав апеляцію прокурора, приймавшого участь при розгляді справи судом першої інстанції, захисника- адвоката ОСОБА_1 та засуджену ОСОБА_2, які повністю підтримали подану захисником апеляцію та прохали залишити апеляцію прокурора без задоволення, частково дослідивши докази по справі, вивчивши доводи апеляції та матеріали справи колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст.64 КПК України при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню:
1) подія злочину (час, місце спосіб та інші обставини вчинення злочину);
2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину.
Відповідно до вимог ст.334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення. В цій частині наводяться докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази.
Вказані норма кримінально-процесуального закону як органом досудового слідства, так і судом першої інстанції була порушена.
Так визнаючи винним ОСОБА_2 у скоєнні злочину при обставинах, встановлених у вироку, суд першої інстанції місцем скоєння злочину вказав територію дачної ділянки НОМЕР_1 розташованої в дачному товаристві «Угольок-2» на землях Привовчанської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, разом з тим, як витікає з процесуальних документів органу досудового слідства /а.с.1,21,22,24, 27,37,46, 49, 59, 77, 81, 94, 99/, в тому числі заяви потерпілої ОСОБА_3 побиття останньої відбулося на території її дачної ділянки під № 36. При наявності протиріч у встановленні місця скоєння злочину, в тому числі на досудовому слідстві /а.с.35, 86/, в свідченнях ОСОБА_2 /а.с.6, 68-69, 73-74, 89-90, 91-92, 128-129/, ОСОБА_8 /а.с.7, 44-45, зв.а.с.129/ та ОСОБА_3 /а.с.21, 22-23, 34-36, 68-69, 70-72, 129/, ні орган досудового слідства, ні суд першої інстанції його не встановили, тим самим залишивши недослідженими обставини, які мали суттєве значення для правильного вирішення справи, допустивши тим самим неповноту як досудового, так і судового слідства.
Також, в порушення вимог ст.22 КПК України та ст.64 КПК України ні орган досудового слідства, ні суд не встановили час, коли було скоєно злочин. Так відповідно до свідчень самої засудженої ОСОБА_2, свідка ОСОБА_8 /а.с.вказано вище/ та свідка ОСОБА_6 /а.с.42-43, 91-92, зв.а.с.130/ вказані вище події мали місце о 13 годині, разом з тим відповідно до свідчень потерпілої ОСОБА_3 /а.с.вказано вище/ та свідків ОСОБА_5 /а.с.39, 130/, ОСОБА_12 /а.с.40-41, 131/ вказані події мали місце о 15 годині дня, разом з тим, суд першої інстанції, при наявності вказаних протиріч в частині часу скоєння злочину, в порушення вимог ст.334 КПК України, послався як на свідчення потерпілої ОСОБА_3, так і на свідчення свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 /зв.а.с.133/, таким чином, при наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку не зазначив, чому взяв до уваги одні докази і відкинув інші, що, з урахуванням пояснень свідка ОСОБА_11./а.с.25/, відповідно до яких потерпіла ОСОБА_3 повідомила, що тілесні ушкодження завдала їй сусідка по під'їзду, які були залишені органом досудового слідства поза увагою і встановлення яких мало істотне значення для правильного вирішення справи, могло вплинути на вирішення питання про винуватість засудженої.
В порушення все тих же вимог ст.334 КПК України суд першої інстанції, посилаючись як на доказ вини засудженої ОСОБА_2 на свідчення свідка ОСОБА_12 /зв.а.с.133/ вказані свідчення не проаналізував, оскільки на досудовому слідстві /а.с.40-41/ вказаний свідок давав свідчення лише про те, що не зміг поговорити з засудженою, та як остання лише лаялася та називала сестру свідка відьмою, а вже в судовому засіданні /а.с.40-41, 131/ вказаний свідок змінив свої свідчення, вказавши на те, що ОСОБА_2 розповіла йому про побиття нею потерпілої ОСОБА_3, вказаним свідченням суд оцінки не дав.
Крім того, в порушення вимог ст.245 КПК України, не дивлячись на те, що до суду надійшла кримінальна справа стосовно ОСОБА_2, яка обвинувачувалася у скоєнні злочину, передбаченого ст.122 ч.1 КК України, суд першої інстанції призначив до розгляду кримінальну справу за обвинувачення ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого ст.263 ч.1 КК України /а.с.110/, при цьому розглянув справу та виніс вирок стосовно засудженої за ст.122 ч.1 КК України, порушивши тим самим вимоги кримінально-процесуального закону.
Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, при розгляді справи, допустив такі істотні порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту та однобічність судового слідства, які перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований та справедливий вирок, в тому числі суду апеляційної інстанції, тому апеляції прокурора, який приймав участь при розгляді справи судом першої інстанції та захисника- адвоката ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області 31 січня 2013 року стосовно ОСОБА_2, відповідно до вимог ст.368-ст.370 КПК України- скасуванню, з направленням кримінальної справи на новий судовий розгляд в той же суд, в іншому складі, в ході якого необхідно всебічно та повно встановити всі обставини по справі, детально перевіривши доводи підсудної ОСОБА_2, заявлені останньою при розгляді справи судом першої інстанції, а також доводи її захисника, вказані в апеляції, для чого детально допитати потерпілу, підсудну, свідків стосовно місця та часу події, яка мала місце 31 травня 2012 року, допитати в якості свідка ОСОБА_11 стосовно особи, яка заподіяла тілесні ушкодження потерпілій, привести, при наявності до того достатніх доказів, у відповідність з встановленими фактами обвинувачення ОСОБА_2, з дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства та прав учасників процесу постановити обґрунтований та законний вирок.
Що стосується міри покарання, обраної засудженій ОСОБА_2, то при відсутності нових обставин, які будуть встановлені при новому розгляді справи і підтвердженні об'єму обвинувачення, яке було пред'явлене ОСОБА_2 органом досудового слідства, покарання не можна вважати м'яким.
Відносно міри запобіжного заходу, обраному засудженій ОСОБА_2 то колегія суддів не бачить підстав для його зміни, оскільки ОСОБА_2 обвинувачується у скоєнні злочину, який відноситься до категорії середньої тяжкості, скоєного вперше, має пенсійний вік, є інвалідом 3 групи, сумлінно виконує покладені на неї органом досудового слідства і судом обов'язки, тому останній слід залишити запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.
На підставі наведеного вище, керуючись ст.365 КПК України, ст.366 КПК України, ст.368 КПК України-ст.370 КПК України, ст.374 КПК України, ст.379 ч.2 КПК України (все в редакції КПК України 1960 року) та п.11, п.15 Розділу XI «Перехідних положень» Кримінального процесуального кодексу України в редакції Закону від 13 квітня 2012 року № 4652-VI, колегія суддів,-
Вирок Павлогравдського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2013 року стосовно ОСОБА_2- скасувати, направивши справу на новий судовий розгляд в той же суд, в іншому складі.
Запобіжний захід стосовно ОСОБА_2 залишити- підписку про невиїзд.
Апеляції прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції та адвоката ОСОБА_1- задовольнити частково.
Головуючий суддя: В.В.Сербін
судді:
О.П.Піскун
В.О.Семопядний